Розділ 22 Друга хвиля

Почувся частий переривчастий сигнал рогу й шарги, гнівно повискуючи, почали відступати від наших позицій.

Алія зло процідила крізь зуби:

— Приготуйся, до нас, нарешті, дістався їхній ватажок, зараз він спробує повернути шаргів назад, потім сформує з них подобу строю, і вони вдарять із новою силою. Нам дуже пощастило, що шаргські банди, пересуваючись лісом, стають практично некерованими. Навіть, якби їхнім командиром був гнорл, то все одно, у лісі він зміг би контролювати не більш ніж половину банди, змушуючи цю частину шаргів рухатись купно в той час, як інша половина, вільно нишпорить навколо, хоча й не ризикує далеко відійти. Поки що ми билися саме із цими нишпорками.

І в нас наразі є два варіанти. Перший і найкращий — на чолі війська стоїть той самий сворг, що приходив до нас під стіни. Його рангу вистачить максимум, щоб утримати навколо себе чверть від усієї банди й з огляду на те скількох ми вже перебили, можна будувати досить райдужні прогнози.

Другий — до нас наближається  інша банда на чолі якої, може бути гнорл і тоді ми відбилися, лише від її малої частини.

Я повернув голову й помітив, як воїни з пошкодженими обладунками спритно прошмигнули в середину строю, за ними, потягнувши мене за руку, пішла й Алія.

Ми знову повернулись до вільного п’яточка в середині шикування, де на додачу розмістилися п’ять толганів, із нав’юченою на них запасною амуніцією. Поряд із ними стояв високий бородань із вусами, які стовбурчилися в різні боки та видавав воїнам нову броню замість пошкодженої.

— Тан, давай підходь, не соромся, потрібно замінити твою кірасу й обидва наплічники, — промовила магеса.

— Тобі також не завадить змінити броню. Твоя кольчуга має не кращий вигляд, ніж моя кіраса, — намагаючись вдавати із себе джентльмена, пропускаю дівчину вперед.

— За мене не хвилюйся, — відмахнулася Алія, — я практично повністю відновила свою бойову форму, а ці грубі залізяки мені будуть тільки заважати. І на підтвердження своїх слів, дівчина змінила вигляд, її обриси розмилися й крізь неї, я побачив силует Леворда, який йшов до нас.

— Алія, Тан, радий бачити вас неушкодженими, мабуть, воїни Фелмора так захопилися, що зовсім не залишили вам шаргів, ну нічого, скоро їх буде стільки, що на всіх вистачить. Серед свинорилих помітили кілька десятків своргів, але їх може бути, куди більше. Атакувати в перших рядах вони не стануть, спершу дочекаються, коли шарги доберуться до наших позицій і зав’яжуть, купу малу, а тільки потім спробують обійти нас. Сподіваюся Рааль не проґавить їх. Алія, ви й далі з Таном залишаєтеся в тилу. Якщо з’являться сворги, створиш «кам’яний ліс». Ти ж встигла відновитися?

— Не повністю, але на одне заклинання моїх сил вистачить.

Поки проходила розмова Алії з Левордом, я щосили крутив головою, намагаючись відшукати Луару. Попри те, що дівчина мала перебувати в центрі шикування, а значить, у бою брати участь не могла, я хотів переконатися, що з нею все добре. Зростом Луара була не вища за Алію, тому й відшукати її серед високих та широкоплечих воїнів виявилося ще тим завданням.

Навіть місце, де мала перебувати чарівниця, я помітив не одразу. Дівчину охороняли мої друзі, тому, у першу чергу, я виглядав саме їх.

Як виявилося, вони стояли в оточенні особистого десятка Фелмора, рослих і могутніх бійців, які лише трохи поступалися габаритами Ведмедю. Тож не дивно, що я тільки з другого разу помітив загострений шолом Мірга і вже було попрямував у бік особистої охорони Луари, як у мене над вухом знову пролунав голос Леворда.

— Юначе, ви вибрали не найкраще місце й час для того, аби пограти в романтику. Залиште ці дитячі пустощі на потім і займіться справою. Ваша броня нікуди не годиться, а шарги незабаром повторять атаку, чи ви бажаєте бездарно загинути та пропустити свинорилих у середину строю?

На жаль, альбінос мав рацію, і я не став йому суперечити цього разу, а одразу попросив Алію допомогти мені звільнитися від старих лат і вдягнути нові. Невелика затримка вийшла з перев’яззю для зберігання куль базилікса й ножів, але мені пощастило відшукати нагрудник зі схожими кріпленнями. Тож за десять хвилин ми вже стояли в строю на правому фланзі та вслухалися в тупіт ворога, що наближався.

Попереду рухалися рослі шарги, що тримали перед собою великі металеві щити, які відсвічували тьмяно-жовтими блискавками під рідкісними сонячними променями, за своєю конструкцією вони дуже нагадували баштовий щит Ведмедя, з розміщеним у центрі металевим умбоном, інкрустованим невеликим жовтим кристалом. Ці шарги виглядали значно більшими за своїх сорильників і були вдягнені в непогану броню, начебто ще не сворги, але вже й не прості шарги, якась проміжна ланка між тупим гарматним м’ясом і серйозними бійцями.

 Перші ряди рухалися досить щільно, намагаючись створити побудову, що віддалено нагадує римську черепаху. Тільки глибиною не більше чотирьох шеренг, а позаду, щільним натовпом, прикриваючись круглими дерев’яними щитами, рухалися прості шарги. Виходило це в них напрочуд непогано, навіть попри дерева, які їм доводилося постійно оминати.

Шарги неухильно наближалися до нашого війська, але лучники, поки що мовчали. Замість стріл у бік свинорилих полетіло кілька вогняних куль, блискавка і два згустки енергії, але вони, врізавшись у щити, опали купою непотрібних іскор.

Один із лучників нагорі брудно вилаявся та озвучив побачене.

— Ця банда має непогане озброєння, — переклала для мене його слова Алія, — шарги в передніх лавах прикриваються щитами віддзеркалення і, на диво, добре тримають стрій. На щастя, Фелмор передбачив подібне й ми готові їх неприємно здивувати.

Шаргський тупіт чутно вже зовсім близько. Нарешті, лунає команда, слідом за якою, у руках лучників з’являються стріли із червоними наконечниками. Старійшина знову щось кричить і лучники накладають стріли на тятиву. Ще кілька ударів серця і лунає фінальний окрик. Бійці спускають тятиву і в противника летять стріли із червоним камінням. Вони з легкістю пробивають щити та встромляються в тіла ворогів.