Розділ 20 Троє проти всіх

Я знову пропустив удар сокирою, закриваючи собою дівчину. Шарг повністю вклався в удар, так що моя кіраса зігнулася і я відчув різкий біль у грудях, а незабаром, до нього ще й додалися проблеми при спробі зробити глибокий вдих.

Тепер ми стояли з Ведмедем спиною до спини, а біля наших ніг, спираючись на щит і важко дихаючи, силкувалася піднятися з колін Алія, вигляд якої знову набув матеріальної подоби.

«Стовп блискавок», як назвав перше зі створених дівчиною заклинань Ведмідь, практично вичерпав сили маґеси, але Алія на цьому не зупинилася і на залишках ефіру створила «кам’яний ліс». І хоч дівчина в цей момент перебувала в бойовій формі, що дозволяла значно менше витрачати ефір, але все одно вона вичерпала всі свої резерви, за що тепер розплачувалася, знесилено повиснувши на щиті.

Вести подальший бій ставало дедалі важче, кожен помах рукою супроводжувався лютим болем у ребрах. Я сопів немов паровоз, приймаючи в себе повітря невеликими порціями.

— Тан, — проревів Ведмідь, — я використаю навичку, і коли шарги відволічуться, вилікуй Алію. У такому стані, вона не здатна вірно оцінити ситуацію, так що буде зволікати зі своїм зціленням до останнього. Та й себе підлікуй, ще хвилина, друга — і ти не боєць.

Удар булави о щит, Ведмідь робить крок у сторону, й усі шарги кидаються на нього, ігноруючи нас з Алією. Не зволікаючи ані миті, дістаю синю та зелену кулі базиліксу. Зелена — це для мене. Куля одразу прилипає до броні й немов жива істота, ковзає до зчленування в обладунку, проникаючи через нього всередину тіла. Синя вже для Алії, можливо, вистачило б і зеленої, але я нічого не знаю про магічне виснаження, тому дію напевно. Кілька ударів серця — і ми разом налітаємо на шаргів, звільняючи Ведмедя від м’ясних гірлянд, що повисли на ньому.

Знову прийнявши шикування спина до спини, ми продовжуємо відбиватися. Висота каміння, що виступало із-під землі не перевищувала півтора кроку й ми чудово бачили, як навколо захисного кільця, збивається все більше й більше ворогів.

Біля небагатьох вузьких проходів починає створюватися тиснява, шарги відштовхують один одного, намагаючись першими прошмигнути до лабіринту, аби якомога швидше встромити свою сокиру в ненависних їм людей. Але, навіть проникнувши всередину, їм доводиться петляти в проходах між камінням, натикаючись один на одного і сповільнюючи свій рух.

У центрі цього кам’яного масиву була вільна ділянка, завширшки не менше тридцяти кроків, така собі імпровізована арена, головними гладіаторами якої, були ми втрьох. Ще п’ять хвилин бою, і кільце шаргів стає настільки щільним, що вони, не витримавши, починають забиратись на каміння і стрибаючи по них, долати лабіринт.

Знову почали спрацьовувати магічні пастки зі сірими плямами на поверхні валунів. То один шарг, то другий, несподівано в’язне ногою в згустку сірого туману. У нього одразу ж влітає наступний шарг, що стрибає слідом, й ось уже обидва падають прямо по під ноги своїх сорильників, які чесно долають лабіринт у низу.

На кілька хвилин потік свинорилих суттєво зменшується, щоправда, триває це недовго, нарешті, заклинання втрачає свою енергію й шарги атакують нас із подвоєною силою, тепер вже безперешкодно долаючи валуни.

Бій перетворюється на запеклу січу. Мої наплічники, поножі та кіраса неабияк пом’яті. У кількох місцях шаргам вдається вдало прикластися сокирою в уже наявні на броні вм’ятини й пробити її, тож тепер звідти дрібними струмками тече кров. Дякувати кольчузі та піддоспішнику, що не дали лезу сокир повністю зануритися в тіло й завдати надто глибоких ран, от тільки ще одне таке влучання точно стане для мене останнім.

В Алії справи виглядають дещо краще, виявляється, її бойова форма це подоба броні. Сокира, що входить у примарне тіло магеси, в’язне в ньому, немов у желе, не завдаючи жодних ушкоджень. Звичайно й у такої броні є свій запас міцності. Більше ніж половина тіла дівчини знову набула людської подоби. І тепер між нею і клинками тварюк залишився єдиний захист, що складається з кольчужних пластин, виготовлених у формі листя.

Коли в цьому світі були запущені стародавні механізми Сіячів, багатьом законам фізики довелося сильно посунутися. Інакше, як пояснити той факт, що важка дубина велетенського шарга, майже сворга, вдаривши Алію по кольчузі, вибила з неї, лише кілька пластин і дівчина, замість того, аби відлетіти зламаною лялькою, зробила всього, лише крок назад.

Та якби на її місці був воїн мого світу, навіть одягнений у супер наворочену кольчугу, під якою ще й був щільний піддоспішник, він усе одно віддав Богові душу. Кольчуга — це не латна кіраса й майже не захищає від подібних ударів. Проте, дівчина продовжувала битися.

Найімовірніше, такими особливостями володіла тільки іменна броня, оскільки ніяких чудес, крім підвищеної міцності, я за своєю кірасою не спостерігав. А ось щити на моїх руках також непогано амортизували удари, інакше, як пояснити те, що кістки залишалися цілими, навіть після прийняття на них розгонистих ударів, які наносили дворучні сокири й важкі дубини.

Ведмедю перепадало найбільше. Він височів над нами, немов каланча, і саме його вицілювали шарги, що тепер осідлали валуни й звідти обсипали нас смертоносними дротиками. Здорованя захищав золотий металевий щит, злегка зігнутий із боків, що заввишки сягав плечей гіганта й майже повністю прикривав його тіло.

Та тільки Ведмедю одночасно доводилося відбиватися не менше, як від чотирьох шаргів. Через що в його суцільному захисті раз у раз з’являлися проріхи, які одразу вицілювали метальники дротиків. Але найгірше в цьому було те, що здоровань не міг собі дозволити від них ухилитися, адже тоді ці списи влучать не в його, майже непробивну броню, а в наші значно менш захищені спини.

Більша частина дротиків із гулом вдарялася в міцні лати Ведмедя і, не маючи сил їх пробити, безпомічно падала на землю, але кілька коротких списів усе ж таки знайшли пошкоджені місця, і, пробивши броню, засіли в тілі здорованя. Лише висока регенерація, поки що не дозволяла Ведмедеві спливти кров’ю.