Розділ 12 Корчма Барлока

Ранок почався зі стандартного:

— Ну й довго ти будеш тут, лежачи, байдики бити?!

— І тобі доброго ранку, Ведмідь, але краще відвали, я хочу ще трохи поспати.

— Навіть і не сподівайся. Алія сказала, що повернувся Рааль із новинами, тож давай, вставай, тим паче, що вже час вечеряти.

— Чого? Яка вечеря, а що сталося зі сніданком та обідом?

Ведмідь буркнув:

— Якби дехто, не вештався незрозуміло де по ночах, то й не пропустив би сніданок та обід, тож підіймайся, а то залишишся голодним.

У животі мимоволі забурчало, робити нічого, пора вставати.

Умився прохолодною водою з криниці, добре, що знаходилася вона поряд із домом, і сів на лавку поруч із Ведмедем чекати на Алію, яка, за словами здорованя, уже битих дві години вовтузиться нагорі та ніяк не збереться. Ох уже ці жінки, вічно їм треба причепуритися, навіть «виходячи по хліб».

— Слухай, Ведмідь, — вирішив я прояснити причину учорашнього конфузу.

— А як таке, може бути? Ось ти дивишся на людину, котра сидить за кілька десятків кроків від тебе та не рухається, а потім раз і вона вже нависає над тобою?

— Легко, — лунає позаду  жіночий голос. Ми обоє обернулися, Алія стояла у дверях будинку, вбрана в легке плаття.

— Я готова. Леворд сказав, що вони чекатимуть на нас у корчмі, тож вирушаймо. Я тобі сама все поясню по дорозі.

— І якщо вже, Тан, ти про це завів розмову, значить, учора вночі, хтось не втримався, аби не підгледіти за дамою, — викривально проговорила Алія. — У вас, чоловіків, це, мабуть, вроджене, тобі пощастило, що на її місці опинилася не я, — і, ніжно так, взявши під лікоть, Алія відвела мене вбік.

Ніжним це виглядало тільки зі сторони, а за відчуттям, немов у руку впилися сталеві кліщі. Я одразу згадав панцирника й ту злощасну мить на ристалищі, коли його клешня стиснула моє безпорадне тіло.

— Сподіваюся, Тане, тебе ніхто не застав за цим безчинством і Леворду не доведеться червоніти із цього приводу, — продовжила свій допит дівчина, голос якої миттєво став єлейним і вкрадливим.

— Не зовсім, — відповів я, ніяковіючи.

— Розповідай, — суворо промовила магеса.

Уважно вислухавши історію моїх нічних пригод, Алія полегшено зітхнула.

— Пощастило тобі, Тан, що це була Луара, більшість місцевих дівчат в умінні володіння зброєю, лише трохи поступаються бійцям Фелмора. Що не дивно, адже їхні батьки — вправні воїни та досвідчені бійці, вони б такої дурниці точно не допустили, і варто було тобі тільки рипнутись, як лежав би у воді з перерізаним горлом. А вранці Леворду ще й довелося б виправдовуватися за напад.

На твоє щастя, Луара, хоч і є вихідцем із цього селища, але володіння зброєю ніколи не було її сильною рисою. За це їй у дитинстві часто прилітало, адже навчальні поєдинки на мечах замінили тутешнім дітям ігри. Не було і дня, аби Луара не отримала пару-трійку синців або забоїв, проте дівчина ніколи не ухилялася, від кинутого їй виклику.

З луком та арбалетом справи йшли значно краще, і тут Луара ні в чому не поступалася своїм одноліткам. Більшість на її місці, закинула тренування з мечами й задовольнитися стрільбою із лука, але Луара наполегливо продовжувала займатися, розуміючи, що, рано чи пізно, під стіни долини прийде сильний загін шаргів і тоді від уміння битися в ближньому бою буде залежати не тільки її життя.

Потім у дівчини проявився дар і їй довелося полишити тренування зі зброєю, переїхати до столиці й повністю присвятити себе розвитку нового таланту.

Таких, як Луара, називають чарівниками, це свого роду маги, тільки їхня сила не має миттєвого руйнівного ефекту й не діє на предмети.

Об’єкт впливу їхніх чар — живі істоти. За допомогою музичних інструментів чарівники можуть збільшувати характеристики союзників, піднімаючи бойовий дух або послаблювати супротивників, насилаючи на них страх і невпевненість. Особливо сильні чарівники здатні з натовпу селян зробити зграю шалених берсеркерів, які битимуться до втрати останньої краплі крові. А ще чарівники можуть навести морок. Так, що ти будеш бачити те, чого немає насправді, занурити цілий загін у сон або, навпаки, дати бійцям новий ковток сил.

Якщо для мага основна характеристика — ефір, то для чарівника — це ментальна сила. Причому ефективність впливу залежить, як від величини ментальної сили самого чарівника, так і від її показників у союзника чи супротивника. Що вища ментальна сила союзника, то сильніші позитивні ефекти, і навпаки, що вища сила в супротивника, то слабкіший негативний ефект, що накладається на нього.

Дар чарівництва дуже рідкісний, адже це своєрідне мистецтво й лише по-справжньому талановиті люди здатні за допомогою музики, ментально впливати на живих істот, зачаровуючи їхню свідомість.

Магів налічується значно більше, і це при тому, що на тисячу простих жителів припадає, лише один обдарований, що має достатній запас ефіру. Проте це ще не все: в обдарованого або його рідні, має бути достатньо грошей, аби закінчити, хоча б початковий курс в академії та освоїти елементарні заклинання. Але, навіть за всієї складності освоєння такого ремесла, магів усе одно в сотні разів більше, ніж чарівників.

На батьківщині Леворда, Монархії Дастан, їх налічується не більш як три десятки й, практично, усі вони перебувають на службі престолу, адже таким ресурсом ніхто не розкидається.

Серед аймаларців, мені відома тільки Луара, може в столиці або інших селищах є ще чарівники, але сумніваюся, що в Туманному світі ситуація з ними набагато краща.

— І що, Луара теж на службі в тутешнього правителя?

— Звісно, по-іншому й бути не може, тим паче в реаліях Туманного світу, наповненого бандами шаргів. Луара перебуває на службі у Верховного намісника, який має всю повноту влади, але не може передати її своїм дітям. Він обирається Радою Семи Старійшин і править довічно, або поки не попросить оголосити йому заміну. У цьому випадку, Рада знову збирається і вирішує, хто стане наступним Верховним намісником. У виняткових випадках Рада може відкликати намісника, хоча на практиці таке траплялося, лише один раз.