Глава 11 Симфонія ночі

На поверхню повернулися пізно вночі. На небі якраз яскраво світили зорі, і я машинально спробував відшукати знайому мені з дитинства Велику Ведмедицю, але скільки не вдивлявся, то нічого, хоча б віддалено схожого на неї, не знайшов. Потім спробував знайти ще кілька відомих мені сузір'їв, але знову безрезультатно. Те, що це інший світ, я зрозумів і прийняв уже давно, але все ж мені дуже хотілося знайти, хоча б щось спільне із рідною Землею.

Вивчаючи небосхил, я відзначив для себе наявність двох невеликих яскраво-червоних світил у формі куль і мені стало цікаво, а що мої друзі знають про місяць, тим більше, що їх тут аж два.

— Алія, Ведмідь, що це за яскраві сфери в нас над головами?

— Гм, — буркнув Ведмідь, але першою відповіла дівчина.

— У моєму світі на нічному небі також є дві схожі кулі, і я вірю, що це брама, через яку душі померлих вирушають у свою довгу мандрівку, а он ті маленькі яскраві крапки навколо них, то сигнальні вогні, що горять для тих, хто збився зі шляху. Люди різні, тому й вогнів так багато, щоб кожна душа змогла знайти свій притулок.

— А мій народ вважає, — несподівано серйозним тоном промовив Ведмідь, — що там живуть мирні Ефлінги, які не побажали перебувати поруч із людьми, що постійно затівають якість чвари та війни. Вони були могутніми істотами, котрі володіли магією небаченої сили, але, попри це, не захотіли знищувати цілу расу, сподіваючись, що колись люди порозумнішають, а тому відокремили частину суші з усіма річками, озерами, лісами та горами, підняли її високо в небо і стали там жити. Можливо, тут теж були подібні істоти, які не бажали бачити людські чвари.

Повисла важка пауза й далі ми рухалися мовчки, а я весь цей час розмірковував над словами моїх друзів. А що нам, людям початку двадцять першого століття, з його технологіями та шанованою науковою спільнотою, відомо про місяць?

Тільки те, що це тверде небесне тіло, що обертається навколо Землі. Але звідки він з’явився і чи було там життя, достеменно ми поки не знаємо.

Є безліч версій і найпопулярніша свідчить: місяць сформувався з осколків, які залишилися після зіткнення протопланети Земля з планетою під назвою Тея, котра мала розміри, порівнянні з розмірами Марса.

Тільки от що, коли це не так? Може насправді місяць рукотворний і під шаром космічного пилу ховається древній механізм, здатний повністю змінити весь наш світогляд? І чим тоді насправді є зірки?

Фух, щось мене знову почало заносити, тим більше судячи з досвіду тутешнього світу, стародавні механізми потрібно шукати глибоко під землею, а не в небі.

Ми так і продовжили йти, кожен занурений у свої думки доки не дісталися одного з будинків на околиці селища. Це була масивна будова заввишки у два поверхи, яка повністю складалася з каменю. У вікнах було темно, але, зайшовши всередину, Алія зробила жест рукою і під стелею повис диск, що залив кімнату яскравим світлом. Вбрання всередині виявилось спартанським: масивний дерев’яний стіл, кілька шаф, що чимось нагадують комоди і два великі ліжка, прикрашені нехитрим різьбленням. А ще малися сходи, що вели нагору.

Алія, немов гірська лань, граційно піднялася ними та вже за хвилину спускалася вниз, тримаючи в руках чистий одяг. Підійшовши до дверей, дівчина відчинила їх, трохи забарилася в проході й, повернувши голову, сказала:

— Хлопці, я купатися на озеро, треба змити із себе весь накопичений бруд, якщо вирішите наслідувати мій приклад, краще відразу йдіть до човникового причалу. Побачу когось, хто підглядає за мною, шкодувати не буду — підвішу за причандали на найближчій гілці. Можете потім скільки завгодно кричати, що звернули не туди, помилилися місцем або ще щось інше, усе одно будете висіти так до самого ранку. Потім вона мило так посміхнулася і, не зачиняючи дверей, одразу ж розчинилася в нічній темряві.

При цьому обличчя здорованя знову стало червоним, як помідор і він поспішив відвернутися від мене, а потім, взагалі, завалився на ліжко та прикинувся сплячим.

Здається я знаю, хто був тим випадковим свідком, єхидно посміхаюся про себе. Схоже, серйозно влип здоровань, мені навіть його стало трохи шкода. Розумна, вольова і красива баба — гримуча суміш. Ну, та це вже його проблеми, а ось скупатися і змити бруд дійсно гарна ідея, тільки як бути із чистим одягом? Я окинув поглядом кімнату й на одному з ліжок, запримітив охайно розкладені джинси, сорочку, а на підлозі кросівки. Та це ж мій одяг, просто чудово. Причому, поруч із ним був ще один комплект, але вже місцевий, до якого додавалися міцні шкіряні мокасини.

Трохи поміркувавши, вирішив поберегти свої єдині земні речі. Охайно їх склав і прибрав в один із наявних тут комодів, потім закинув на плече люб’язно наданий тубільцями одяг і попрямував до озера.

Два повні місяці світили досить яскраво, тож я одразу розгледів причал, про який говорила Алія, і мені не довелося наражатися на ризик блукання в темряві, де можна було випадково натрапити на дівчину й опинитися підвішеним за те саме місце. Причому, у її слова вірилося, така точно зможе.

Уже на підході до причалу, почув тиху, красиву мелодію. Сама музика була легкою і приємною, такою, що підіймала до небес і дарувала справжню свободу, подібне можна відчути, коли підкоривши вершину, озираєш поглядом безкраї простори.

Музика лунала з тієї сторони озера, уважно придивившись, я помітив на протилежному березі невеликий човник, що плавно погойдувався на легких хвилях. Цікаво, кому це не спиться?

Скинувши одяг, пірнув у прохолодну воду. Зробивши кілька коротких запливів, я швидко звик до її температури й вода більше не завдавала мені такого дискомфорту.

Увесь цей час, звуки чарівної мелодії не переставали лунати над озером. Музика, яку я чув, заворожувала й водночас перехоплювала дух, змушуючи серце битися частіше. А тому я не втримався і вирішив переплисти озеро. Мені стало цікаво, хто той незнайомець, що так майстерно володіє інструментом.