Розділ 10 Шостий ранг

Піднявшись на постамент хранителя, на місці, де раніше стояла кам’яна статуя, я побачив темне провалля із гвинтовими сходами по центру, що вели в низ.

— Це прохід на нижні рівні, — промовила Алія, — нам сюди.

Недавні успіхи непогано так запаморочили мені голову і змусили відчути себе крутим бійцем, тож я першим із нашої компанії опустив ногу на сходинки, намірившись самотужки всипати всім місцевим монграм на горіхи.

Спуск закінчився досить швидко й тільки-но я вийшов до чергового тунелю, як помаранчева вогняна куля, що взялася, ніби не звідки, ледве  не спопелила мене. Благо, рефлекси мої завжди зі мною, та і швидкість значно вища, ніж раніше, тож я встиг виставити вперед ліву руку, і вогняна куля розтіклася по металевій поверхні щита, обдаючи жаром тіло і припалюючи волосся на голові.

Позаду почувся здавлений сміх Ведмедя і шанобливе:

— А хлопець то не промах, хоч і поліз до тунелю, немов роззява на екскурсії в імперських катакомбах, проте, не дав себе засмажити. Пам’ятається, Рааль вилетів назад, палаючи, немов облите маслом опудало на святі вогню.

От гади, вони мені починають нагадувати дембелів із фільмів, які багато чого знають, але не поспішають ділитися мудрістю з новачками, вдосталь потішаючись над косяками жовторотиків. Проте, нитяя залишимо на потім, а зараз потрібно розібратися з групою із трьох людських скелетів, які перегородили прохід.

Приблизно у десяти метрах від входу стоять два скелети-воїни з трикутними щитами та кривими, іржавими мечами, а позаду них ще один із кістяною палицею та блакитними вогниками в очницях.

Пам’ятаючи про свою попередню помилку, визначаю мага, як пріоритетну й найнебезпечнішу ціль. На жаль, щоб до нього дістатися треба спочатку пройти двох мечників, які вишикувалися в шеренгу і практично повністю перекрили прохід.

Пробую запозичити тактику Ведмедя. Ривок і я за секунду скорочую дистанцію, а потім намагаюся таранними помахами щитів розкидати в сторони обох супротивників, але не тут то було. Моя сила, лише тінь потужності здорованя, її ледь вистачає, аби самому не впасти на підлогу, задкуючи під синхронними ударами кістяних бійців.

І тут, ніби цих двох мені було замало, у гру вступає третій скелет. Навершям посоха йому слугувала кисть людської руки з виставленими вперед, ледь зігнутими пальцями, у яких почав зароджуватися черговий згусток помаранчевого полум’я.

Я пригадав, як діяла група ящерів, коли в гру вступав їхній маг. А тому, був напоготові й  у момент, коли пролунало клацання зубів і полум’я вирвалося із посоха, формуючи вогняну кулю, присів, намагаючись пропустити її повз себе. При цьому, краєм ока, помітив, що скелети, замість того, аби пригнутися, навпаки відскочили назад.

У відчайдушній спробі роблю різкий перекид через плече. Мої ноги ледь розминаються з брилами, що падають зі стелі, та все ж, кілька невеличких камінців б’ють по спині, завдаючи подряпин і болісних ударів. Тим часом із посоха мага зривається ще одна куля вогню, змушуючи мене шукати порятунок у печері зі сходами.

Виявляється, противник, замість того, аби жбурнути в мене згусток полум’я, вирішив поцілити ним у стелю над моєю головою, а я чомусь відключив мізки й вирішив, що скелети діятимуть подібно до ящерів, з якими я зіткнувся на попередньому рівні.

Відпльовуючи пил і потираючи забиті місця, звертаюся до своїх супутників

— Не бажаєте допомогти, панове? А то якось не хочеться, аби мене поховали під цими брилами або засмажили, немов святкову птицю.

Але дівчина обламує:

— Тан, а хто казав, що буде легко? Ти думав, ми будемо йти перед тобою і розкидати монгрів, а тобі тільки й залишиться, що їх добивати? Ні, хлопче, потрібно не просто підвищувати ранг, а й удосконалювати майстерність володіння зброєю, а також вчитися нестандартно мислити, тим паче, що противник сам усе зробив. Краще подумай, що можна протиставити скелету магу в цій ситуації.

Зло сплюнув, лягаю на підлогу й обережно визираю з-за рогу, так значно менше шансів, що мою фізіономію побачать і знову запустять вогняну кулю.

Диспозиція трішки помінялась, між мною та кістяними воїнами тепер з’явилась перепона у вигляді метрових валунів, усіяних дрібним камінням.

З мечниками я, рано чи пізно, впораюся, а ось маг, що ховається за їхніми спинами, зможе увесь цей час безкарно мені пакостити.

Які ще хитрощі є в нього в запасі? Не знаю і з’ясовувати на собі не бажаю, отже треба якомога швидше вивести його з бою, хоча б на деякий час, ось тільки, як до нього підібратися. Знову переводжу свій погляд на брили каміння, і помічаю кілька невеликих кругляків, здатних легко поміститися в мою руку, а що, цілком собі непогане рішення, сила в мене зараз значно вища, та і влучність непогана, тож треба спробувати.

Вискакую в тунель і виставляю щит назустріч вогняній кулі, що несеться в мій бік. Рішення, скажу я вам, так собі. Напевно, кістяний маг на цей раз запустив якийсь особливий шар, оскільки потужний удар ледь не збиває мене з ніг, а руку й обличчя обдає нестерпним жаром. Добре, що кістяні мечники не кинулись мені на зустріч, пропонуючи самому скакати по валунах і паралельно ухилятись від вогняних шарів, котрими так любить жбурлятися їх маг.

Що ж, хлопці, доведеться вас обламати. Підбігши до насипу з каміння, різко присідаю, пропускаючи чергову кулю повз себе, і підхопивши важкий камінець, відправляю його в політ, цілячись у руку мага, що тримає посох. Стук серця і роздається удар із характерним хрускотом, а вже за мить, кам’яною підлогою котиться посох із кистю, а скелет тупо витріщається на свою куксу та люто клацає зубами.

Підхопивши ще один камінь, у два стрибки перемахую через насип валунів і відправляю його в обличчя одного з мечників, змушуючи того прикритись щитом, а сам пірнаю під меч другого і б’ю січним ударом по ребрах, подумки уявляючи, як тріщать і ламаються кістки, але кіготь із дзенькотом відскакує від них. Це що тут за термінатори?