Розділ 7 Історія дев’яти світів

— Леворд — шукач, який вивчає спадок, що нам залишився від древнього народу, безвісти зниклого тисячі років тому. Його мета — зрозуміти, у чому головна причина появи феномена шукачів і як це пов’язано з пошестю шаргів. Причому зустрічаються вони тільки тут, у Туманному світі, а в решті восьми, про них, навіть нічого й не чули.

Чудово, ось я і дізнався, як називається те місце, куди мене висмикнули. Виявляється, існує ще, як мінімум вісім світів, про які я нічого не знаю.

Тим часом Алія продовжувала розповідь:

— Дев’ять століть тому, у Загрії, рідному світі Леворда, гільдія магів, що спеціалізується на дослідженнях старовини, після чергового землетрусу виявила в одному з гірських масивів свіжий розлом. Пройшовши крізь нього маги опинилися в раніше невідомій області гірського хребта.

Незабаром, дослідники знайшли глибокий кратер, на дні якого мався напівзруйнований тунель. Маги не стали ризикувати і звернулися до артілі будівельників, які протягом двох місяців розбирали завали і зміцнювали прохід. Спочатку передбачалося, що на відновлення тунелю підуть роки, але яким було їхнє здивування, коли зодчий бригади доповів, що за кілька десятків кроків углиб, ні деформацій, ні тріщін більше не спостерігається і можна просуватися далі без побоювань.

Для подальшого вивчення знахідки одразу відправили групу дослідників, під особистим керівництвом голови гільдії Нордіса.

Пройшовши вглиб ще кілька сотень кроків, маги віднайшли глибоку вирву, яка, при більш детальному обстеженні, виявилася стовбуром шахти, тільки таких великих і глибоких, раніше ніхто не бачив. До того ж по краях вирви було висічено спіральні сходи.

Декілька годин знадобилось дослідникам на те, аби спуститися вниз, а вже там їхнім очам відкрилася небувала картина: величезна печера, освітлена блакитними кристалами, була вся заповнена стародавніми механізмами. Кристали заливали печеру настільки яскравим світлом, що можна було читати, не боячись зіпсувати зір. У центрі знаходилась найбільша з машин, котра була поцяткована рунами та малюнками, схожими на ті, що висічені на ристалищі.

Ціле століття пішло на те аби зуміти розшифрувати руни і зрозуміти, як привести механізми в дію.

На жаль, написи нічого не говорили про наслідки. Навпаки, у них зазначалось, що це благословенний дар від якихось сіячів. Й ось, коли процес було запущено, усією Загрією прокотилася хвиля локальних катаклізмів, які назавжди змінили її.

Немов за помахом чарівного посоха, у верх потягнулися тонни землі, утворюючи величезні гірські масиви та скелясті кряжі.

Мить і десятки величних міст було стерто з лиця землі, не кажучи вже про тисячі дрібних поселень.

Але це був, лише початок. Невдовзі Загрію огорнула непроглядна темрява, що тривала декілька днів, а коли вона, нарешті, розсіялась, на території колишніх степів виросли густі ліси, на зразок того, у якому тебе покликали, але тільки без туману. Вони також не обирали, де з’явитися, тож кожне п’яте селище опинилося в їхньому оточенні. На відміну від гір, ліси не торкнулися самих міст і сіл, зате їхні хащі були наповнені моторошними тварюками, з більш слабкими представниками яких, ми якраз і боремося в цьому підземеллі.

До речі, узагальнена назва — монгр, увійшла в ужиток зовсім недавно, а до цього, хто їх як не називав — варби, лорхи, нечисть, гнади, породження, урюкли.

До людських поселень монгри не лізли, але коли хтось намагався просунутися в глиб лісу, то обов’язково натикався на одного з них. Одинаки гинули одразу, як і невеличкі загони воїнів. Лише коли на прорив пішла міська варта та воїни місцевих правителів, це дало несподіваний результат.

Великою кров’ю їм усе-таки вдавалося перемагати монгрів, що на них нападали, і той, хто завдавав смертельного удару, проходив ініціацію та ставав шукачем.

Звичайно, люди спочатку, навіть не знали, що пройшли ініціацію і стали шукачами. Багато воїнів гинули в наступних сутичках, так і не зумівши використати отриману на першому ранзі навичку. Але були й такі, кому вдавалося застосувати свої нові здібності вже в наступному бою, завдяки чому вони виживали й ставали куди сильнішими.

Ще одним приємним бонусом стало те, що деякі монгри на місці своєї смерті залишали різнокольорові кристали, інкрустація яких наділяла предмети додатковими властивостями. Чудовим прикладом є моя сукня, не всі камені, які ти тут бачиш, є простими дрібничками. Троє з них мають синій колір і здатні збільшити мій запас ефіру, а також пришвидшити його відновлення. Вони суттєво меншого розміру, ніж камінці в моїй броні, а тому й запас сил дають невеликий, але їх цілком достатньо, аби я могла створити декілька додаткових заклинань.

Значно рідше з монгрів випадала зброя або броня, котра за якістю значно перевершували більшість людських виробів, а якщо вони ще й діставалися людині, що вбила цього монгра та пройшла в момент його вбивства ініціацію, то могли отримати властивості, якими володіють твої рукавички.

До речі, ти не хочеш їх зняти?

Дійсно, якось не зовсім зручно постійно носити на собі ці залізяки. Я вже було потягнувся до лівої руки, маючи намір стягнути рукавичку, коли Алія розкрила черговий секрет:

— Подумки уяви, що вони злазять із твоєї руки й перетворюються на маленьку прикрасу, наприклад, перстень. Та не роби такі вирячені очі, ти ж пам’ятаєш, як величезна броня Ведмедя змогла вміститися в невеличку бляху, тож давай, спробуй.

Варто було мені тільки уявити цей процес, як метал рукавичок почав рухатися, складаючись у два невеличкі персні на правій і лівій руці, прикрашені прозорим камінням, огранованим у форму якоїсь істоти, яка на вигляд дуже нагадує борсука.              

Хоча це не зовсім вірно. Який напис я бачив, оглядаючи себе внутрішнім поглядом — Ратель, він же лисий борсук, він же медоїд. Маленький, але агресивний і дуже лютий хижак, що має потужні передні лапи й гострі пазури. Я колись прочитав про нього безліч літератури та був вражений, що така крихітка здатна наваляти, навіть царю звірів. А потім, тільки й дивувався його безшабашності.