Розділ 6 Фамільяр

Я по-новому поглянув на дівчину, що зараз сиділа переді мною. На відміну від Ведмедя, вона не стала вдягати металеву броню до підземелля. Замість неї, Алія вбралася в легку світло-блакитну сукню, інкрустовану розсипом дрібних дорогоцінних каменів із корсетною вставкою в районі грудей. І, хоч декольте сукні не мало глибокого вирізу, але все ж я не зміг одразу відвести очі, від двох пружних пагорбів, що почали пробуджувати мою чоловічу природу.

Та й узагалі, сама по собі дівчина була дуже красива. Ідеальний овал обличчя, пухкі губи, злегка кирпатий ніс, а очі, то справжнє диво, поглянеш у них і немов занурюєшся в безодню, з якої тобі вже ніколи не вибратися.

Але тут на мої плечі різко опускається рука й непереборна міць змушує боляче впасти на п’яту точку.

— Годі витріщатися, тобі ж сказали, не витрачати даремно наш час, — на цей раз у голосі здорованя не було звичного ревіння, з характерним відтінком бурчання чи сарказму. Ведмідь говорив сухо, жорстко, а в інтонації відчувались нотки злості й роздратування.

Чого це з ним? Хоча, здоровань має рацію, я дійсно, зараз, думаю зовсім не про те.

Заплющую очі й намагаюся сконцентруватися. Потрібно якомога швидше розібратись у тому, що тут відбувається.

Тільки роблю я це якось через одне місце, навіть не спромігся дізнатися назви цього світу й уявлення людей про нього, та й ім’я своє нікому не назвав. Так мене ніхто й не питав, а чому?

Невже це зараз важливо?…. Яке складне на перевірку виявилося завдання, не думати ні про що. Ще й зад болить від удару, Ведмідь, уууууу…, гад! У голову лізли сотні думок, здогадок, спогадів, переживань, лише через 15 хвилин я, нарешті, спромігся заспокоїти розум і поглянути на своє тіло так, ніби я тут сторонній спостерігач.

І переді мною постав розмитий силует, оповитий сірою пеленою. Потім пелена почала розсіюватися, і я чітко побачив своє тіло на кам’яній підлозі із застиглими над головою невідомими символами, схожими на ті, що я бачив біля входу в печеру. Невдовзі обрис їх потьмянів, і вони почали розпадатися, поступово формуючи нові знаки.

— Нічого собі! Та це ж кирилиця, — подумав я, і мало не втратив концентрацію. Відкинувши сторонні думки, продовжив вдивлятися в літери й помітив, як вони почали рухатися, складаючись у слова, а ті, своєю чергою, формували речення.

Ратель, раса — людина, уродженець Землі. Шлях шукача заблоковано, задіяно альтернативний варіант розвитку — фамільяр.

Ранг 2

Чутливість до посмертного болю збільшено на 4 %.

Опір до впливу стихій знижено на 6 %.

Посилення природних здібностей:

Сила + 20 %

Швидкість + 20 %

Спритність + 20 %

Бойовий дух + 20 %

Регенерація + 20 %

Витривалість + 20 %

Ментальна сила + 20 %

Влучність + 20 %

У вас 8 вільних одиниць посилення і 2 одиниці розвитку навички.

Ініціацію завершено, отримано унікальну навичку «берсерк», рівень 1.

Навіть сама смерть не здатна впоратися з вашою люттю і бажанням жити. Біль, втома, спокій невідомі вам доти, доки ворог не переможений. Ефективність вашого тіла, вміння і міць навичок збільшено в чотири рази, а міцність броні та сила ураження зброї — удвічі.

Обмеження — час дії навички не більше 400 ударів серця.

Для ініціації наступної навички необхідно досягти 5-го рангу.

На вас діє аура «Невтомний боєць», сила і витривалість збільшені на 30 відсотків від базових можливостей вашого тіла. Цей ефект поширюється на всіх членів загону, але не підсумовується з аналогічними ефектами інших учасників групи. Примітка: ви маєте перебувати на відстані, не більшій ніж 200 кроків від джерела сили.

— Охрініти, — не зміг я втриматися від коментаря й образ мого тіла, оточеного написами, миттєво розтанув. Збуджено розплющивши очі, підвівся, навіть не намагаючись повторити процедуру. Деяка схожість із грою, звісно, наводила на певні думки, але не це зараз було важливим. Фамільяр, ось , за що зачепився мій мозок.

Якщо згадати середньовічні західноєвропейські повір’я, фамільяр — це дух, який служив відьмам і чаклунам. Він був наділений людським розумом і магічною силою, приймаючи, як правило, образ тварини. У цьому ми з ним, звісно, відрізняємося, але важливо інше. Згідно з усе тими ж повір’ями, фамільяр був підвладний волі свого господаря.

Чи не цю залежність мені продемонстрував Леворд. Скільки часу минуло з моменту, коли я отримавши наказ іти з Алією та Ведмедем, втратив свідомість, а потім, знову почав самостійно мислити?

— Що означає фамільяр? — підозріло запитав я.

— Фамільяр, — презирливо скривилася Алія.

— Ми не використовуємо це слово. Леворд дарував нам друге життя і доволі велику свободу, у багатьох із нас і такого не було. Проте не це головне, коли я казала, що ти частина загону, я мала на увазі щось більше, ніж просто групу воїнів, мета яких заробити грошей або завоювати своє місце під сонцем. Ми — сім’я, нехай це і звучить пафосно, але дійсно так. Кожен із нас раніше був одинаком, ми вбивали, воювали, помирали, і всім було начхати на нас, втім, як і нам на них. Якщо ми і прикривали чиюсь спину, то лише для того, аби не померти, залишившись у меншості проти ворогів.

Леворд навчив нас цінувати одне одного, радіти спільним успіхам, поважати чужу думку і працювати в команді не тільки заради досягнення власних цілей. Він показав, що життя далеко не низка сутичок і вбивств на славу можновладців, не нескінченний рух угору, заради можливості гадити на якомога більшу кількість голів, не гроші та дрібнички. Леворд подарував нам набагато більше — місце, де спокійно, тепло й затишно, місце, де ми можемо забути про проблеми й просто бути самими собою.