Розділ 2 Частина загону

— Ну й довго ти будеш тут, лежачи, байдики бити ? — пролунало над головою, а я відчув дежавю. Вчорашня наша розмова почалася саме із цієї фрази, тільки тепер я чітко намірився дізнатися, що тут відбувається, і жодні свинолюди, дива чи місцеві звичаї, прикрашені вином і шикарною кухнею, мене не зупинять.

— Ти, взагалі, хто?

— Ведмідь, — єхидно пробасив здоровань. — Забув як сам мене цим ім’ям учора весь вечір називав. Розповідав, які ми всі круті «ре-конструк-то-ри», і як здорово все організували. Щоправда, потім причепився до нашої броні та зброї. Мовляв, такого, у якомусь там «середньовіччі» не було, і для того, щоб зняти лати, треба було витратити багато часу, а в нас раз і вже сидиш в одному одязі, до того ж свіжому, від якого не тхне потом або гіршими запахами. А після, мене мало не знудило, коли ти почав нести якусь ахінею про «гігієну лицарів». Довелося навіть допомогти тобі вирубитися швидше.

Ну й чого ти насупився? — тоном у якому можна було вловити нотки вибачення, продовжив Ведмідь. — Сам винен, нічого поважним людям апетит за столом псувати. І взагалі, вилазь з озера, а то зовсім змерзнеш. Та й давно пора починати твоє тренування, дуже кортить подивитися, що за фрукт до нас занесло.

Від крижаної води, яка досить швидко привела мене до тями, уже почало судорогою зводити кінцівки, тож, мабуть, і справді час вибиратись на сушу. Насилу пересуваючи закляклі ноги, я почав підійматися на досить крутий глиняний берег. Мабуть, уночі пройшов дощ, оскільки глина була мокра та слизька і я постійно падав та котився назад у воду під єхидні смішки здорованя.

Десь після десятої спроби, весь замурзаний, втомлений і злий, я, нарешті, зумів вибратися назовні і вже збирався висловити Ведмедеві все, що про нього думаю, як нашій сварці, запобіг знайомий дівочий окрик.

— Ведмідь, чого ти з ним возишся? Леворд, ще дві години тому наказав привести хлопця до тями й подивитися на що він здатний. У нас немає часу прохолоджуватися, треба встигнути пройти з ним підземелля, доки інші не повернулися із завдання.

Але наблизившись і побачивши мій злий вираз обличчя та забруднений глиною одяг, злісно зиркнула на здорованя, від чого той увесь зіщулився і почав щось нечленороздільно бубоніти на своє виправдання. Потім Алія вказала на найближчий будиночок, і звертаючись до здорованя, продовжила.

— Швидко веди його в дім перевдягатись, а я буду чекати на вас на ристалищі.

— Стоп, чого це ви всі тут мною розкомандувалися, — знову не витримав я.

— За вітання і супутній банкет, звісно, спасибі, але в наймити я до вас не наймався, тож, може, врешті, поясните мені, де я і що тут відбувається?

— Тобто, цей увалень, вже биту годину з тобою возиться і досі нічого не розказав? —  Гнівний погляд дівчини, кинутий у бік Ведмедя, не обіцяв здорованю нічого доброго.

— Ну, то уважно слухай, а з тобою, нероба, я розберуся пізніше. — Після цих її слів, здоровань весь стиснувся і став нагадувати побитого собаку.

— У твоєму світі тобі залишилося жити лічені секунди, але Леворд, використовуючи ритуал заклику, переніс тебе до нас. Гадки не маю, з ким тобі довелося зіткнутися? Ти був увесь залитий кров’ю, а тіло нагадувало поламану ляльку, таке відчуття, ніби встав на шляху в броньованого гроха.

— Якщо я був настільки поганий, тоді чому не помер? — поставив я справедливе питання.

— Для проведення ритуалу, використовувався могутній монгр легендарного класу, нам ледь вистачило снаги аби його здолати. Енергія, що вивільнилася після вбивства, зуміла перенести до нас твоє тіло і відновити каліцтва. Тож тепер ти частина загону Леворда. І не кажучи більше ні слова, дівчина розвернулася й пішла дорогою в бік печери, що виднілася вдалині.

Нарешті пряма відповідь на запитання, що мучили мене відучора. Не мої порожні домисли, що базувалися на здогадках і припущеннях, а вже якась конкретика.

От тільки, чому я маю вірити її словам, і що означає фраза — «тепер ти частина загону Леворда»?

Учорашній вир подій, новизна вражень, шок від побаченого, постійна біганина, якось не дозволили повноцінно перейнятися всією неймовірністю подій, що відбуваються навколо мене. А влаштований під кінець наших пригод банкет зі смачною їжею і щедрою випивкою, притупив почуття тривоги й невизначеності, що роздирало мене, подарувавши ілюзію затишку й безтурботності. Але тепер, після слів Алії увесь тягар вчорашніх проблем навалився повною силою.

Занурений у свої думки, я мовчки пройшов у будинок за Ведмедем. Покірно переодягнувся у видані мені чисті штани із сорочкою і особливо не переймаючись долею, по суті, єдиного активу, що належить мені тут, віддав вимазаний одяг жінці, яка з’явилася невідомо звідки. Потім прийняв від неї кухоль теплої настоянки, випив на автоматі й одразу відчув, як спадає учорашнє похмілля, тіло наповнюється зарядом бадьорості та енергії, а свідомість прояснюється.

«Частина загону», навіщо я їм? Чого вони хочуть? Колись давно я вже був частиною бандитського загону і це погано для мене скінчилося. Я залишився жити лише завдяки старанням Сиплого і хлопців, які прикривали нас. Потім вирішив стати одинаком, бути незалежним і самостійно обирати шлях, яким буду йти. Як результат — моя смерть, ну не буду ж я заперечувати цей факт.

Закарбована в моїй пам’яті остання мить життя, чітко свідчила, що вижити в мене навряд чи б вийшло. Ремінь не пристебнутий, подушок безпеки немає. Як у сповільненій зйомці бачу машину, що перевертається, й асфальт, котрий миготить то внизу, то вгорі, шматки скла, що розлітаються, скрегіт металу, хрускіт кісток і біль, який починає доходити до мозку.