Епілог

Повня. Кривавий місяць став на чолі сферичних палаців, що вишикувались в ряд. Небо всього Мальстріму стало червоним.

На балконі стояв Асмодей у вишуканому костюмі з келихом в руках. Поруч опинився синій демон-радник з драконячою головою, що стікала кров'ю.

- Най розпочнеться свято! - урочисто промовив король демонів, наповнюючи келих кров'ю вбитого дракона.

Радники, що стояли поруч посміхалися, підіймаючи свої напої вгору.

***

У Лес кололо в серці. Відчуття втрат завдавало їй нестерпного болю. Вона стояла біля замку Евана, загортаючись в синій плащ, що прикривав такого ж кольору сукню. Усі збиралися вирушати в палац Асмодея.

- А тепер слухайте мене уважно! Ні в якому разі не знімайте маски зі своїх обличь! Вони приховуватимуть ваші справжні сутності, вдаючи вас за демонів, - наголошував Еван, одягаючи свою темно-коричневу маску у стилі бароко.

- А чи не буде дивно те, що саме наша компанія буде в масках? Демонам же немає чого приховувати, - зазначив Като, скептично оглядаючи свою блакитно-чорну маску.

- Це буде бал-маскарад, всі будуть в масках, - сухо відповів демон, активуючи портал. - Всі готові?

- Так!

- Тоді вирушаймо!

Поруч з Лес опинився Аргон у чорному костюмі з яскраво-синьою вишивкою.

- З тобою все гаразд? - занепокоєно поцікавився темний, кладучи руку на плече дівчини.

- Хочу скоріше покінчити з цим виродком, - процідила крізь зуби зелений дракон, ступаючи вперед. - Ходімо.

Портал переніс їх до подвір'я палацу, біля входу якого приймали запрошення. Кожен з присутніх показував квиток з королівською печаткою. Далі шлях був прокладений через полум'яний сад, в якому пелюстки квітів та крони дерев горіли полум'ям різного кольору. На вході у палац варти не було. Просторий коридор вів до тих самих зловісних дверей, що Лес бачила у сні. Вона стояла прямо перед зачиненим входом, попереду всіх. Знервовано проковтнувши невидимий клубок в горлі, вона натиснула на ручку та увійшла в залу. Звідусіль чувся гомін балаканини та фонової музики. В повітрі стояв запах свіжої крові, від якої паморочилося в голові та моментами нудило. Лес йшла повільно під руку з Аргоном, намагаючись встояти на ногах. Голову атакували марення, що показували вбивства драконів. Це дизорієнтовувало та лякало.

- Кепські справи… - прошепотів Еван, теж беручи Лес під руку. - Потерпи ще трохи, я тобі зараз допоможу.

Демон дістав з червоного піджаку маленьку пляшечку з яскраво синьою рідиною. Знявши дерев'яну пробку, він простягнув її Лес.

- Пий, пий. Тобі стане легше.

Зелений дракон була на межі втрати свідомості.

Поруч опинилась демониця з білим волоссям, заплетеним у вишукану гульку, прикрашену діадемою. На ній була такого ж кольору сукня, що блистіла коштовними камінцями. Вона простягнула руку до Лес, притримуючи її підборіддя.

- Бідолашна… Гадаю її треба в дамську кімнату, - гучно озвучила білявка, оглядаючись на присутніх гостей, чиї погляди були прикуті до їхньої компанії.

- Ліно, що ти витворяєш?! - пошепки зиркнув на жінку Еван.

- Будемо тихо все робити, вони щось запідозрять, - тихо гаркнула у відповідь демониця. - Я про неї подбаю, а ви дійте за планом.

Еван відпустив Лес, дозволяючи Ліні відвести дівчину в інше місце.

- Цій жінці можна довіряти? - запитав Аргон, проводжаючи поглядом двох дівчат, що вже зникли за темними дверима кімнати для відпочинку.

- Так, вона моя подруга і вона на нашій стороні. Все буде гаразд, - запевнив демон, простягаючи келих вина. - Продовжимо.

***

"Дідько! Ну що зі мною?" - перше про що подумала Лес, хапаючись за голову.

Вона знаходилась в просторій кімнаті, стіни якої були обшиті панелями з червоного дерева. Приміщення освітлювали бра помаранчевого кольору, що були обшиті мереживною тканиною. Дівчина лежала на просторому фіолетовому дивані. Поруч на кріслі сиділа білява демониця.

- Як ти себе почуваєш?

- Вже краще… - прошепотіла Лес, переводячи погляд на жінку.

Усвідомивши хто перед нею сидить, зелений дракон поспіхом встала з ліжка, беручи затуманену свідомість під контроль.

- Перепрошую, але мені вже час… Дякую, що подбали про мене, - промовила Лес, простягаючи руку до ручки дверей.

- Не бійся, я своя, - посміхнулась Ліна, кладучи руку на плече дівчині. - Я стара подруга Евана, так що можеш на мене покластися.

- Дивно, що ми досі не були знайомими, - скептично оглянула її зелений дракон.

- У Мальстрімі всюди є очі та вуха, за виключенням деяких місць. Але перед поплічниками Асмодея треба бути обережними. Тому в нас не було раніше нагоди познайомитись. А зараз, коли правління цього виродка добігає кінця, вже немає чого боятися, - посміхнулась Ліна, відкриваючи двері. - Ходімо.

Вступна частина бенкету була завершена. Музика почала лунати гучніше і перейшла на більш урочистий лад. Гості почали запрошувати одне одного на танець. Лес вели по-черзі кожен з друзів, щоб не підпускати сторонніх. Коли вона закінчила танцювати з Еваном, до них підійшов сірий демон з червоно-чорною маскою.

- Еване, будь ласкавий, дозволь мені потанцювати з цією пречудовою дамою.

У червоного демона всередині все похололо. Небезпечно було так близько підпускати Лес до короля демонів. Але продовживши грати роль невимушеності, він мовчки відпустив дівчину та відійшов. Всі гості зупинились, спостерігаючи, як Асмодей стає на одне коліно, простягаючи руку зеленому дракону. Лес відповіла на запрошення і закружляла навколо сірого демона, тихо та легко переступаючи по кам'яній підлозі. Асмодей кружляв разом з нею, притримуючи за талію, та затримуючи свій різкий погляд на блакитних очах дракона. Коли танець добіг кінця, демон схилив Лес, нависаючи над її лицем. Майже притулившись до її вуха, він прошепотів: