Розділ двадцять сьомий

Лес йшла коридором палацу володаря демонів. На червоних кам'яних стінах палали смолоскипи. Дівчина була у червоній розкішній сукні, поділ якої сягав підлоги. Тканина блистіла та була обшита великою кількістю троянд. Йдучи швидким темпом, зелений дракон намагалась знайти полонених драконів, яких тримали для піднесення жертви Асмодею. Біжучи босими ногами по кам'яній плитці, Лес зупинилась біля величезних дерев'яних дверей, що були трохи привідчинені. З головної зали володаря лунали гучні крики, знесилені стогони і благання не вбивати. Лес зазирнула у щілину між дверима і остовпіла, затамувавши подих. На троні сиділо велетенське рогате чудисько, що більше походило на червоного монстра, який собою являв суміш людини, козла та, напевно, якогось величезного змія. В цієї тварюки було людське м'язисте тіло з козячими ногами. На пальцях рук були гострі чорні кігті. В такій подобі у Асмодея були очі, як у рептилії, закручені величезні чорні роги, а рот трохи видовжений і нагадував зміїний. Він схопив одного з драконів золотистого кольору. В жертви по очам котилися сльози, поки він випивав її життєву енергію, присмоктуючись до, насилу розкритого, рота.

Раптом Лес відчула, що хтось тягне її за поділ сукні. Опустивши погляд вниз, вона побачила оголену темно-волосу дівчину, покриту салатовою лускою. У неї була відірвана по коліно нога, з лівої руки стирчала кістка. Дівчина волочила пошкоджену верхню кінцівку, підповзаючи ближче до Лес. Спрямувавши наповнені сльозами зелені очі, вона прошепотіла:

- Благаю, берегине, врятуйте нас… Покладіть край існуванню цього монстра, прошу…

Лес опустилась на коліна, обережно притуляючи закривавлену дівчину до себе.

- Обіцяю, я вас всіх врятую. Тримайся!

- Навіть і не мрій! - почувся хриплий бас Асмодея, що щойно закінчив ласувати драконячими душами. - Хіба ти не бачиш, що вони всі мертві? Озирнись навколо, донька Хаосу!

На мить усе потемніло. Лес побачила величезні калюжі крові, серед яких лежали понівечені тіла дівчат-драконів. Дівчина, що була біля неї вже лежала з розірваним черевом і закривавленим ротом. Не витримавши побаченого, зелений дракон закричала, хапаючись обома руками за голову.

Асмодей ходив навколо Лес, перемістивши її на середину зали.

- Почекай, красуне, це тільки початок, - посміхнувся демон, демонструючи інших в'язнів, що були замкнені в кайдани і стояли посеред зали.

Серед драконів-хлопців Лес впізнала своїх друзів.  Аргон, Бард, Като, Бад і ще троє драконів стояли на колінах. На шиях і руках в них були закріплені металеві ланцюги, оповиті фіолетовим полум'ям. Роти були стягнуті ланцюгами менших розмірів. По щелепам стікала кров.

Демон, створив навколо Лес пентаграму, що сковувала рух її тіла та підійшов до одного з драконів.

- Як гадаєш, що йому краще відірвати? Голову чи весь тулуб? - з усмішкою промовив Асмодей, торкаючись голови Барда.

- Стій! Не роби цього! Зупинись! - кричала дівчина, намагаючись чинити опір дії пентаграми.

- Неправильна відповідь, донька Хаосу.

Почувся характерний тріск і через декілька секунд Лес побачила як голова золотистого дракона покотилася в її бік.

- Ааааа… Припини! Припини, сволото! - кричала зелений дракон, заливаючись сльозами.

Демон повторив те саме ще з трьома драконами, доки не дійшла черга до Аргона. Темний мовчки стояв на колінах, не маючи змоги поворушитись. Лише дивився на Лес, що захлиналась власними сльозами і вже захрипла. Демон почав з ніг. Відірвавши першу, ніхто не почув крику Аргона і це дуже здивувало Асмодея.

- Чому ж ти мовчиш? Невже тобі не боляче, хлопче?

Знявши з рота темний ланцюг, Асмодей відірвав другу ногу. Аргон лише зашипів, але не кричав.

- Ні, ну ти подивись яка сволота! - проричав володар демонів, шматуючи руки темного дракона.

Лес більше не могла кричати, лише знерухомлено сиділа, дивлячись у вічі Аргону. Блакитні очі хлопця були наповнені теплотою і ніжністю. Він не зводив очей з дівчини. Коли демон дістався голови, темний подумки промовив:

"Ти впораєшся, я в тебе вірю!"

- Ні!

Лес підскочила на ліжку, хапаючись за горло. Задуха була неймовірна, а картинки сну досі стояли перед очима. Не витримавши такої напруги, дівчина згорбилась, опустивши голову до ковдри і розплакалась. Першими в кімнаті опинилися стурбовані Еван і Аргон. Темний одразу сів поряд і міцно обійняв. Дівчина дала волю емоціям і довго плакала, похитуючись вперед-назад, підсвідомо себе заспокоюючи. Коли ридання припинилися, Еван, який увесь цей час стояв біля косметичного столика, теж присів поруч.

- Принцесо, що трапилося? - запитав демон, погладжуючи Лес по спині.

- Сон приснився… Дуже моторошний… - відповіла зелений дракон, хлюпаючи носиком.

Після переказу сну Аргон з Еваном занепокоєно переглянулись між собою і знову почали заспокоювати Лес.

Коли нарешті ранкова істерика скінчилася, хлопці повели її до вітальні снідати. За столом вже сиділа решта, що занепокоєно поглядала на дівчину. Аргон подумки переказав, що трапилося, але так, щоб дівчина не чула. Після сніданку Лес одразу пішла в підвал тренуватися. Еван пішов за нею, контролювати виплеск її сили.

Зелений дракон з великою несамовитістю трощила всі колбочки, що стояли на дерев'яній дошці. З самою кімнатою, на відміну від попереднього разу, нічого не відбувалося. Підірвавши останню колбу, Лес опустила плечі, переводячи подих. Демон підійшов до неї, втішливо поклавши руку їй на плече.

- Лес, все буде добре. Те, що було в сні не відбудеться!

- Я боюся, дуже сильно боюся. Я хочу захистити всіх, - дівчина обернулась до Евана обличчям. По щокам текли сльози, очі повністю почорніли.

Демон притулив її до себе і опустивши голову ближче до її вуха, прошепотів:

- Приборкай свою пітьму. Ти все зробиш так, як маєш зробити, а ми тобі в цьому допоможемо.

Після цих слів Еван клацнув пальцями і перевів Лес через портал до пустелі. Довкола гуляв вітер, створюючи нові дюни на срібному піску. В чорному небі сяяли зірки. Навколо була суцільна тиша.