Розділ двадцять п'ятий

Темрява. І така спокійна тиша… Лес невагомо літала в безмежному просторі, ні про що не задумуючись. В голові було порожньо. У цій чорній пустощі почали з'являтися фіолетові вогники, що повільно кружляли навколо дракона. Серед них почала матеріалізуватись величезна постать чорного дракона. Його погляд, як завжди, був проникливий та серйозний. Лес простягнула до нього руку, запитуючи:

- Тату, це ти?

Вогники перетворилися на бульбашки та підхопивши дівчину, понесли її ближче до дракона. Хаос простягнув лапу, на якій в ту ж мить опинилась Лес. Вона здавалася лялькою в порівнянні з розмірами дракона.

- Доню, послухай мене уважно! - почав серйозним тоном Хаос. - Моя сила доволі небезпечна навіть для її носіїв. Намагайся не перенавантажуватись і не вивільняй усю силу, доки остаточно її не опануєш. Інакше пітьма поглине твоє внутрішнє світло. Цього не можна допустити.

- Але ж часу обмаль, хлопці в небезпеці, як і інші дракони, - по щокам Лес текли сльози. - Я маю стати сильніше, щоб захистити їх всіх.

- Не бери забагато на себе. Ти усе зможеш, навіть не будучи всесильною, - посміхнувся Хаос, турботливо гладячи вказівним пальцем спину доньки. - Скоро побачимось.

- Тату, зажди!

Чорний дракон почав розчинятися серед бульбашок і Лес викинуло хвилею з темряви.

Відкривши очі, вона побачила піщану стелю та зрозуміла, що знаходиться в кімнаті, яку їй виділив Еван. На стільці біля проходу на балкон сидів Казір, підперши голову рукою. Відчувши погляд на собі, він повернувся до Лес, миттєво опиняючись поряд з її ліжком.

- Хвала богам, ти жива! - крикнув мрець, пускаючи сльози.

Лес повільно сіла, обпершись спиною об подушку.

- Казіре, скільки я проспала?

- Тиждень. Цілий тиждень ти була непритомна, ще й навколо тебе якийсь кришталевий кокон утворився. Ми з Еваном навіть доторкнутися до тебе не могли. Демон сказав, що ти впала в летаргічний сон. Таким чином тіло запустило процес звикання до твоєї сили. Але я так за тебе переживав!

- Ну все, друже, заспокойся! - втішливо промовила Лес, кладучи руку на плече мерцю.

Біля дверей в кімнату утворився портал, з якого вийшов демон з тацею в руках. На ній були розставлені столові прибори, страва у вигляді рису з м'ясом і горнятком кави. Еван поставив її на коліна дракона та промовив:

- Снідай і йдемо тренуватися. Час розім'яти твої кісточки.

Лес хитро посміхнулась, наминаючи вміст тарілки.

Тиждень потому.

Дракони увесь цей час тишком тренувалися. Нових в'язнів не було. У підземеллі було спокійно, через що демони послабили свою пильність. В цю ніч вони всі пішли пити. Святкувати відоме лише їм свято. Аргон внутрішнім оком простежив за тим, коли стражі підіймуться наверх, до виходу в підземне місто. Після подав знак хлопцям розпочинати. Бад зібрав усю вологу в камерах і утворив водяну плівку на залізних дверях. Щось на кшталт вакууму для кращої шумоізоляції. Бард торкнувся кам'яної підлоги. Та пішла дригом, послаблюючи кріплення залізних штирів. Дракони без проблем позвалювали грати і вийшли на волю. Аргон знов увімкнув внутрішній зір, перевіряючи чи немає поблизу стражів. Переконавшись, що все гаразд він обережно відкрив двері, з яких Бад вже прибрав воду. У коридорі було порожньо. Хлопці вирушили до запасного виходу. Бад зупинився біля одної з дверей в'язниці і поглянув у решіткове віконце. В темних камерах, схожих на їхні, сиділи побиті дракони.

- Може звільнимо їх? - запитав синій, переводячи благальний погляд на Аргона.

- І куди ми їх поведемо? - скептично зазначив темний. - Нам спочатку треба самим звідси вибратись і розвідати що до чого.

Бад зітхнув, продовжуючи йти за друзями. За чорними дверима, що вели до виходу лунали голоси.

- Їх двоє. Барде, ти зносиш двері, обвалюючи каміння. Като, ти вихором жбурляєш ними по вартовим. Після звертаємо наліво. Там є склад, - скомандував темний, вмикаючи внутрішній зір.

Обидва кивнули, приступаючи до роботи. Декілька секунд і справа була виконана. Демони валялися непритомні під грудою червоного каміння. На складі хлопці познаходили плащі та купу зброї. Аргон обрав для себе меч, Като - спис, Бад - шкіряний батіг, а Бард підібрав для себе метальні ножі. Накрившись капюшонами, всі четверо звернули до провулку, що вів на ринок. Там, в одному з каналізаційних підвалів їх чекав Казір, що заздалегідь попередив, де буде перебувати. Хлопці спустилися вниз, натрапляючи на темряву, в якій проглядалася пара зелених очей.

- Йоханий карась! - зойкнув Като. - Що ти за нечисть така?!

- Я тобі дам, нечисть! - прохрипів Казір, запалюючи зелений вогник на кістлявому пальці. - Ходімо за мною, я вас переправлю в інше місце.

- Де Лес? - з ноткою тиску запитав Аргон.

- В безпечному місці, - відповів мрець, активуючи портал. - Зараз вам поки не можна бачитись. Зависока небезпека.

Темний промовчав, лише кивком показуючи, що зрозумів. 

Їх перенесло в якийсь занедбаний замок, що височів над урвищем серед лісу. Дерева не мали листя. Вони були чорними, а на гілках проглядалися гострі колючки. Будівля була напіврозвалена, але в ній ще лишилися предмети та меблі, що слугували декором колись жилого помешкання. Хлопці разом з мерцем стояли всередині невеличкої зали, що більше слугувала величезним коридором до інших кімнат. Попереду розташовувалися величезні кам'яні сходи на другий поверх, по обидва боки височіли арки, що вели далі коридорами до інших кімнат. Казір вів драконів на другий поверх, у кімнату, в якій вхід був прикритий брудною чорною шторою. Мрець відсунув її, проходячи всередину. У приміщенні було забагато пилу. Хлопці розкашлялись.

- Кхе-кхе… Що це за місце? - невдоволено спитався Аргон, прикриваючи половину обличчя тканиною плаща.

- Маєток дуже давно померлого графа.

За невеличким письмовим стільцем, на якому досі лишилась чорнильниця з гусячим пером, сидів Еван. Склавши одну ногу на іншу, він покрутився на залізному стільці з колесами, в сторону хлопців.