Розділ двадцять третій

Аргон, Бард, Като і Бад у подобі драконів були прикуті кайданами до кам'яної стіни. З очима повними жаху, вони мовчки спостерігали, як помаранчевого дракона, що був прикутий до протилежної стіни, пожирали демони. Щоб душа дракона не вивільнилась назовні, головорізи молотом вбили в його голову невеличкий червоний камінець для запечатування. А тоді повільно, з професійною майстерністю зрізали лускату шкіру. Дракон кричав, в агонії бовтаючи головою зі сторони в сторону. По підлозі розтікалась кров. Два демони, що були схожі на Евана, але відрізнялися синьою шкірою і чорними очима, вигризали його плоть, з насолодою мугикаючи. Коли "частування" було закінчено, вони спалили рештки, а камінь віднесли володарю. У катівні запанувала тиша. Като не витримав і розридався, дивлячись на кров, що дотекла до його лап.

- Це пекло… - зі спорожнілим поглядом прошепотів Бад.

- Невже ми… Ось так?.. - запинаючись, промовив Бард теж не стримуючи емоцій.

Лише Аргон мовчки сидів, задерши голову до стелі. Думок не було. Ніби мозок не хотів приймати реальність, блокуючи будь-яку спробу проаналізувати ситуацію.

- І скількох ж вони вбили?.. - не заспокоювався золотистий.

- Барде, помовчи, - знервовано рикнув темний.

- Мовчати?! Серйозно?! - перевів на Аргона божевільний погляд Като. - Нам треба кричати! Кликати на допомогу! Ми… Нічого не можемо зробити… Наші сили заблоковані. А Лес… Страшно навіть подумати, що роблять з нею…

- Ми справді встряли в серйозну халепу, але треба щось придумати, - спокійно відповів темний.

- Мене лякає твій спокій, друже, - втомлено зазначив Бард. - Ти щось задумав?

- Вони заблокували набуті здібності. Поки не дійшла черга до нас, треба згадати, які з наших здібностей є вродженими. Вони нам і стануть в нагоді.

- Як ти це зрозумів?

- Мої сенсорні здібності не зникли. Внутрішнє око працює.

- Що з Лес? - підскочив Като, натягуючи кайдани на стіні.

- Вона жива. Але зараз я її не бачу, - промовив Аргон, опускаючи пригнічений погляд.

***

Чорний портал, що був викликаний Еваном вів у вимір, що нагадував невеличку піщану планету, на якій розташовувався палац, що теж був побудований з піщаника. Ідеально вигладжені жовто-помаранчеві стіни з масивними дверима. Він був у формі піраміди з напівсфер. У замку були круглі віконні отвори без скла. Лес стояла біля дверей, спостерігаючи за пустельними вітрами на цій планеті і переводячи погляд на небо. Суцільна чорнота, всіяна зірками та іншими планетами.

- Цікава у вас тут система, - зазначила дракон, спостерігаючи за тим, як демон силою думки відкриває вхідні двері.

- Лише демони вищої касти можуть дозволити собі створення інших вимірів на кшталт цього, - пояснював Еван, запрошуючи всередину. - Цивільні живуть у підземному місті. Ходімо.

Внутрішній інтер'єр замку був мінімалістичний, без "королівської вишуканості". У величезній залі-вітальні знаходився великий мармуровий стіл овальної форми, обставлений з такого ж матеріалу зробленими стільцями. У південній стіні знаходився камін, що автоматично розпалювався з приходом господаря. Біля нього стояли темно-коричневі шкіряні крісла та диван. По ліву сторону стояли стелажі з книгами і креслярським столом, на якому зображувалась зелена голограма карти Мальстріму.

Лес з прихованим захопленням розглядала все, що попадалося на очі. Доки господар магічними махінаціями накривав стіл, вона уважно розглядала карту демонічного світу, але так нічого і не зрозуміла, бо виміри були підписані іншою мовою, що їй була невідома. Були б розпечатані її здібності, вона змогла б прочитати.

- Прошу, - запросив демон, вказуючи на стіл з різноманітними наїдками. - Гадаю, ви точно голодні.

Казір одразу налетів на їжу, з величезним апетитом її поглинаючи. Але робив він це незвично: брав у руки та за допомогою сили перетворював на гниль, а тоді вже закидав до рота.

- Боже, як можна їсти цю бридоту?.. - покосилась на мерця дракон, втрачаючи апетит.

- Це звична їжа для таких, як він, - пояснював Еван. - А ти їсти не будеш?

- Дякую, апетит пропав. Ти мені краще скажи, звідки ти знаєш, що я донька Хаоса?

- Силу руйнівника я ні з чим не сплутаю, - посміхнувся демон. - А в тобі тече його сила. Правда, бачу ти її ще не використовувала.

- Не було нагоди.

- Гадаю, тепер вона є. Набута сила тут для вас не працює, лише вроджена. А з вродженої в тебе сила Хаоса. Руйнівна сила пітьми.

- Проблема лише в тому, що я не знаю як її пробудити. Я завжди використовувала силу світла та магічні здібності.

- Я допоможу, але є одне "але". Тебе шукають, тому тебе потрібно замаскувати. Походиш трішки в подобі демона, доки не пробудиш свою темну силу.

- Добре.

- І ще, силу Хаоса теж треба приховати, щоб демони її не відчували. Пізніше я дам тобі амулет, що буде створювати невидимість сили для демонів.

- І мені теж дай! - гукнув Казір, надкушуючи гниле яблуко. - Мої артефакти поцупили, а я не зможу вам допомагати, якщо ці рогаті будуть бачити мою справжню сутність. І до речі, дракончику, ти коли нам своє ім'я скажеш? Чи так і лишатимешся інкогніто?

- Лес, - холодно відповіла дракон, з неприязню поглядаючи на мерця.

- Що ж, донька Хаосу на ім'я Лес, - улесливо промовив Еван, підходячи до креслярського столу, - ходімо. Будем говорити.

Лес пішла за ним, очікуючи пояснень.

- Як ти вже зрозуміла, наш світ поділяється на виміри, у вигляді невеличких планет. Але підземне місто, як і в'язниця, з якої ми вийшли - розташовані у напівсфері. Вона нескінченна та має безліч кратерів, що слугують "вікнами" у місто. В нашому світі постійно ніч.

- Де знаходиться вимір вашого володаря? - поцікавилась Лес, уважно розглядаючи і запам'ятовуючи усі дрібниці на карті.

- Ось тут, - демон вказав на найбільшу планету серед усіх, що знаходилась у верхній частині карти. - Якщо ти помітила, то планети вишикувані у формі піраміди і висота їхнього розташування залежить від рангу самих демонів.