Розділ двадцять другий

"Де я?" - перше, що спало на думку Лес, коли крізь темряву вона почула звук падаючих крапель води. А можливо, то була не вода… В тому місці, де вона знаходилась було доволі темно. Довелося звикнути до такого освітлення перш ніж побачити запалені смолоскипи, що були прибиті до кам'яної стіни. Вони світили дуже тьмяно, червоним полум'ям. Зелений дракон озирнулась довкола. Було зрозуміло, що вона знаходиться в якомусь підземеллі, за гратами. Певно, в'язниця. Навколо стояв запах крові та гнилої плоті. Віддалено були чутні чиїсь стогони, крики.

- Боже, що ж трапилось?.. - прошепотіла Лес, хапаючись за голову.

Череп розколювався. На мить дракон припустила, що її вирубили. Після цієї думки вона нарешті звернула увагу, що її подоба знову схожа на людську. Але були відмінності: золотиста шкіра, що частково вкривалася драконячою зеленою лускою. На пальцях були напівзігнуті кігті, на плечі спадало золотисте волосся і очі лишилися драконячими. Лес облизала зуби, відчувши гострі ікла. Сусідні камери розділяли лише грати і її увагу привернула тінь, що стояла в куточку, у в'язниці по праву сторону від неї.

- Прокинулась, принцесо? - долинув від тіні шиплячий і доволі хриплий голос.

- Підійди ближче, я тебе не бачу, - серйозним тоном промовила дракон.

До грат підійшло щось, що нагадувало скелет. Ця сутність частково поросла пліснявою, на ній був пошарпаний плащ з капюшоном. Очі світилися яскраво-зеленим світлом. За плащем не було видно ніг, вона ніби літала. Сутність ухопилась за грати кістлявими руками, що були частково вкриті гнилим м'ясом і голосно розреготалась:

-  Ахаха, вас всіх уб'ють! Ахаха, бідолашні дракони!

- Що ти таке верзеш? - вишкірилась Лес, намагаючись встати на ноги.

Тіло було ватяним.

- Ти що не розумієш?! Та з вас шкури спустять, а душі поглине володар демонів! Ви лише цінний харч, не більше! Ахаха!

Дракон припинила звертати увагу на божевільного в'язня, обмірковуючи, як звільнитися і звалити з цього неприємного місця.

"Я можу з легкістю розплавити ці грати і звільнитись, але треба придумати план, що робити далі… А головне зрозуміти, як я сюди потрапила. Ну ж бо, Лес, згадуй!"

В голові був туман. Вдалося згадати лише перехід у порталі, а далі… Порожньо.

"А що з хлопцями? Так… Треба подумки зв'язатись… Агов! Мене хтось чує? Відгукніться!"

Тихо.

Лес підійшла до грат, торкаючись залізного штиря та накопичуючи енергію в руці. Не виходить.

"Що за…"

- Навіть не намагайся, ти звідси не виберешся. Ні в кого не виходило, - прохрипіла сутність.

"Мої сили заблоковані." - спіткала моторошна думка дракона. - "Що ж робити…"

- Я можу тобі допомогти, лише торкнися моєї руки, - улесливо посміхнувся мрець, демонструючи чорні зуби.

- Ага, так я тобі і повірила! - крикнула Лес, вдаряючи руками по гратам. - Дідько…

- Ну не сумуй, лялечко. Дівчата на кшталт тебе помирають одразу. Це хлопців з твоєї раси катують. Тому радій, що тебе спіткає безболісна або навіть приємна смерть, - майже проспівала сутність, кружляючи по в'язниці.

Лес підійшла до бокових грат, лагідно промовляючи:

- Ходи но сюди, любчику, я все ж візьму твою руку.

Мрець на радощах підійшов ближче. А коли опинився прямо навпроти Лес, дракон схопила його за комір плаща і прудко потягнула на себе, вдаряючи головою об залізні штирі. Сутність заволала, намагаючись звільнитися від міцної хватки.

- Або ти відповідаєш на всі мої запитання, або я відірву твою довбешку і жбурну куди подалі! - прошипіла дракон, дивлячись вбивчим поглядом прямо у вічі мерця.

- Добре, добре! Тільки не вбивай! - заскиглила сутність, перелякано відводячи очі.

- Де я?

- У Мальстрімі…

- Як я опинилась у в'язниці?

- Тебе занесли непритомну стражі…

- Ти знаєш що з іншими драконами, що були зі мною?

- …

- Відповідай!

- Їх завели у катівню для допитів…

- Хто тут ватажок?

- Король демонів Асмодей.

Лес зітхнула, відпускаючи сутність.

- Як тебе звати?

- Казір.

- Казір, розкажи мені детальніше, чому тут таке відношення до драконів?

- Асмодея в інших світах прозивають Пожирателем душ. Демони харчуються душами інших рас, таким чином здобуваючи силу. Вони виловлюють інших істот, жруть їх, харчуються ними. Але найбільше тут ціняться дракони. Вони - найцінніший товар. Делікатес для демонів.

- Чому ти тут, у в'язниці?

- Я розвідник з іншого світу. З Чистилища забутих і пробув тут достатньо часу, щоб дістати багато інформації про цей світ.

- І хто ж ваш володар?

- Князь мерців - Жнець.

- Яка ваша мета?

- Знищити Пожирателя.

- Пропоную співпрацю. Я допоможу знищити Асмодея, а ти допоможеш мені врятувати друзів.

Мрець декілька секунд помовчав, а тоді розсміявся.

- Та що ти можеш, дракончику? Ваша сила тут не діє, ти беззахисна, як немовля!

- Як бачиш не зовсім. У мене досі є змога знести тобі довбешку, - зазначила Лес, перебираючи кігтями. 

З кінця підземелля почувся гуркіт сталевих дверей. Далі лунали кроки, що повільно наближалися. Дракон і мрець затихли, ховаючись в тіні. До грат підійшов демон. Високий, червоношкірий, з гострими рисами обличчя і рельєфним тілом. Його очі були кольору чорного шоколаду з білими зіницями. Коротке чорне волосся було зачесане за потилицю. З чола стирчали продовгуваті чорні роги. А стегна були прикриті чорними брюками, кінці яких були обпалені. Через що вони виглядали значно коротшими. Він тримав у одній руці з довгими кігтями чорний шар невідомого призначення.

- Добре, що ви говорили саме в мою зміну, інакше б вам прийшов кінець, - усміхнувся демон, демонструючи білосніжні гострі зуби.

- А ти ще хто такий? - скептично оглянула демона Лес.

- Мала, ти не в тому положенні, щоб таким тоном розмовляти, - вмить посерйознішав демон.