Розділ двадцять перший

Дракони схилили голови в знак шани.

- Гадаю, тепер треба вирішити як відновити Вельгам, - звернувся Нет до бога, спостерігаючи як той заколисує дочку.

Сіліс відкрила свої яскраво-зелені оченята і з благальним поглядом промовила до драконів:

- Ви ж нам допоможете?

- Допоможемо! - посміхаючись, запевнила Лес.

Пішло три дні на остаточне відновлення світу. Сіліс разом із зеленим драконом повертали до життя закам'янілих дріадів і водяних. Як пізніше пояснив Нет: їх перетворили на статуй, щоб врятувати від смертельних ран. Таким чином рятували тих, хто був на межі смерті. Після відродження двох рас знов почалися суперечки за територію, які доводилося владнати Саргону. Дріади та водяні домовились, що кожен залишиться на своїй території, але дещо вони змінять для більш комфортного існування. Водяні повністю позбавили ліс болота, що вкривало всю його територію. Вперше за декілька століть дріади змогли відчути власними ногами вогку і таку м'яку землю. В свою чергу дріади у Водах Могутності створили летючі дерева, що вдень вкривали майже все небо і водяні могли спокійно ходити по піщаному суходолу, не ховаючись в хатинках від пекучого сонця. Ці рослини не мали стовбурів і коренів. За формою вони більше нагадували хмари, а вологу брали з повітря. Такі собі летючі кущі. Донька творця Вельгаму остаточно відновилась після багаторічних тортур і тепер виглядала як доросла дівчина. Її шкіра стала темно-зеленою, а волосся вкрилося жовтими запашними квітами, що ніби світилися під променями сонця. Тонатіу не переставав дякувати драконам за таку безцінну допомогу. У якості вдячності бог нагородив їх особистим благословенням, що давало їм можливість приходити в цей світ, коли їм заманеться та використовувати отримані тут здібності, та подоби в інших світах. Тепер дракони мали не тільки первинні подоби, але й набуті.

- У такому разі, яка ж у мене подоба? Я ж все проспав! - невдоволено зазначив Като.

- А ти заплющ очі, - улесливо посміхнувся Тонатіу.

Коли жовто-синій зробив те, що його попросили, замість дракона стояв величезний птах, що нагадував павича. Його пір'я переливалося синім, жовтим і помаранчевим кольорами. Като покрутився навколо себе і витріщив на присутніх величезні очі.

- Серйозно?! Курка?!

Усі почали голосно сміятися.

- Като, з тебе така курка, як з мене старий пень! - сміючись, зазначив Бард.

- Ну слухай, якщо придивитися, то чимось ти нагадуєш пень, тільки якийсь неправильний, - буркотів жовто-синій, розглядаючи власні пір'я на величезному хвості.

- Друже, піди краще політай, поки тебе Бард не прибив, - порадила Лес, спостерігаючи за тим, як змінюється вираз обличчя золотистого.

Като, не гаючи часу, прудко злетів до крони дерев, уникаючи прочуханів від друга.

- Гадаю, сьогодні ввечері нам слід рушати далі, - висловив свою думку Аргон, переглядаючись з рештою.

Нет, закінчуючи вирощувати новий вид квітів, повернувся до Лес.

- Ви ще сюди повернетеся?

- Так, але коли саме, ми тобі сказати не зможемо, - відповіла зелений дракон.

- Я буду чекати, - посміхнувся дріад і міцно обійняв доньку Хаоса.

Темний мовчки покосився на Нета і теж злетів в небо.

- Цей темний такий кумедний моментами… - засміявся Нет, на крок відступаючи від зеленого дракона.

- Він просто переживає за мене, - пояснила Лес, розглядаючи тіні дракона та птаха, що відбивалися на кронах дерев.

- Лес, тобі не здається, що він аж занадто про тебе турбується? - посміхнувся Бард, поклавши свою руку на плече дівчини. - Гадаю, треба з ним про це поговорити.

Лес перевела задумливий погляд з золотистого на сусіднє дерево, на якому сиділи два метелики, тріпочучи крилами.

- Я візьму це до уваги, Барде.

Поруч з'явився Бад.

- Піди теж політай. Ти сьогодні багато зробила. Час відпочити, - посміхнувся синій дракон теж обіймаючи доньку Хаоса.

Лес послухалась і перетворившись на дракона, миттєво опинилась над деревами. В цьому світі сонце не змінювало кольору, а просто темніло, ховаючись за обрій. Аргона з Катом видно не було. Зелений дракон полегшено зітхнула, відпускаючи думки. Вона згадала, як літала вдома у Драгосі, коли заходило сонце. Як небо ставало рожевим, а вітер ніс поміж хмар. Заплющивши очі, вона розправила крила в усю їхню довжину і прокружилась спіраллю, здіймаючи зелене листя, що летіло за поривом вітру. За лісом знаходилися величезні зелені пагорби, по яким бігали чудернацькі барани ізумрудного кольору. Їхні роги не були твердими, а більше нагадували обвислу шкіру, яка теліпалась туди-сюди за напрямком вітру. Вітри там були доволі сильними. Копита у цих створінь виглядали, як короткі потовщені списи. Барани ходили повільно, протикаючи землю власними ногами. Лес опустилась на одному з пагорбів, спостерігаючи за ними. Поряд приземлився Аргон, лишаючись в подобі дракона.

- Цікаві, скажи? - почав розмову темний, спостерігаючи, як два барани луплять одне одного своїми "рогами". Звуки від їхньої бійки дуже нагадували ляпаси, або удари батогів.

- Дуже… А "ображену курку" ти куди дів?

- Ахаха, Като повернувся назад, вибачатися перед Бардом, - розсміявся Аргон, сідаючи до краю пагорбу. - Прийшла відпочити?

- Так… А ще мені цікаво, як ти мене знайшов там - у топазовому храмі?

- Я ж сенсор, і можу знайти тебе будь-де, в будь-якому світі, - пояснив темний, посміхаючись.

- Все ж, мені ця здібність здається дивовижною, - посміхнулась у відповідь зелений дракон, влягаючись на траву.

Аргон ліг поруч, заплющивши очі. Відпочивши, вони полетіли назад у ліс, прощатися з друзями зі світу Вельгам.

Біля печери, в якій знаходилось блакитне озеро, був відкритий портал. Усі стояли, ніяково переглядаючись. Ніхто не хотів, щоб дракони уходили. І самим драконам дуже сподобався цей світ. Своєю різноманіттю, мешканцями, природою. Лес стояла навпроти Нета і сумно йому посміхалась.