Розділ дев'ятнадцятий

- Пресвяті молюски! Саргоне, ти ж казав, що в цьому світі не має бути жодного дріада. І що ці четверо роблять в твоїй хаті?! - обурився Бад, скидуючи восьминога на підлогу.

- Ти диви, декілька днів у Водах Могутності пожив і вже як риба патякає! - глузливо промовив Бард, роздивляючись друга.

Синій дракон у подобі водяного підійшов ближче, уважно розглядаючи присутніх.

- Не може бути… - прошепотів він, змінюючи застережливий погляд на здивований. - Друзі, це ви?!

- Ні, пресвяті молюски! - сміялась Лес, встаючи, щоб обійняти Бада.

Усі почали сміятися і обмінюватись обіймами.

- Ну все, сідайте, - буркотів Саргон, розрізаючи здобич. - Готувати буду.

Доки водяний займався вечерею, дракони сиділи біля "вогнища" та обговорювали, що з ким відбувалось після пробудження.

- Знаєте, оговтатись і зрозуміти, що ти дерево, таке собі відчуття! - зазначив золотистий, косячись на занадто веселих драконів.

- Нічого, нормально ж зараз себе почуваєш? - улесливо поцікавився Аргон.

- Дивись, щоб тебе вітром не здуло, хмаринка ти недороблена! - гаркнув Бард, повертаючись спиною.

- Годі, а то я зараз зі сміху лусну! - заливалась Лес, хапаючись за живіт. - Баде, а з тобою що було?

- Я прокинувся від того, що по мені лазили краби. А потім мене накрило хвилею води. Думав захлинуся, але цього не сталося. Здивувався. Оглянув себе, торкнувся до шиї. Відчув пальцями, що в мене є зябра. Очманів і почав оглядатись довкола. Пісок, вода. Печери якісь незрозумілі… А тут бачу, з води щось вилазить. Підскочив. Це щось мені руку простягнуло. Сказало, що друг, шкоди не зробить. Так я познайомився з Саргоном.

- Описав мене так, ніби я якесь чудисько безхребетне, - пробурмотів водяний, викладаючи шматочки м'яса на розпечене каміння.

- А хіба ні? - сміявся Нет, спостерігаючи за Саргоном.

- У мене є хребет! - гаркнув водяний, демонструючи розкриті гострі плавці по всій довжині спини.

- Ще хвоста не вистачає… - скептично зазначив Аргон, потираючи підборіддя.

- До дідька лисого йдіть!

Знову пролунав дзвінкий сміх зеленого дракона.

Через деякий час всі сиділи вечеряли, обговорюючи наступні дії.

- Саргоне, ти повинен відкрити портал до Святилища. У мене в цьому світі повноважень немає, щоб це зробити, - наголосив Нет, попиваючи узвар із водоростей.

- А в мене немає сил. Ти забув, що мене позбавили магічних здібностей після того, як Тонатіу переміг Акву?! Ви майже всіх водяних стратили! Знищили нас! І після цього я тобі маю допомагати?! Ти співучасник геноциду і я тобі цього не пробачу.

Настала гнітюча тиша. Кожен думав про своє. Саргон, закінчивши вечеряти і прибираючи глиняний посуд, промовив:

- Котись в свій задрипаний ліс, драконам я допоможу без тебе!

- Ти ж розумієш, що Тонатіу не буде тебе слухати?

- А їх послухає! - водяний кивнув на драконів.

- Гадаю, треба лягати спати. День був насиченим, - втрутилась Лес, переглядаючись з усіма.

Хлопці кивнули, нічого не сказавши.

Посеред ночі Лес прокинулась і вирішила прогулятися берегом. В небі яскраво світив місяць. В морі плавали рибки, що світилися в темряві. Зелений дракон помітила, що вони майже прозорі і їхню присутність видають лише фосфорні візерунки.

- Так от чому їх вдень не видно… - підсумувала Лес, беручи одну рибинку в руку.

Та смішно погойдалась в руці та стрибнула у воду.

- Ти чому не спиш? - пролунав голос позаду.

Дракон обернулась. Перед нею стояв Нет, увесь мокрий. Візерунки на його тілі теж світилися, як і очі. Дівчина на момент думками потонула в його очах, а потім похитала головою, виходячи з мороку.

- Сон як рукою зняло, вирішила прогулятись.

- Може тоді поплаваємо разом?

- Можна, але перед тим ти мені поясниш, чому стратили майже всіх водяних і чому у Тонатіу таке байдуже відношення до Саргона, який вважається його творінням. Все ж він вас всіх створив, як і цей світ.

- Саргон цього не пам'ятає, бо його розумом керувала Аква. Він вбив доньку Тонатіу. І саме після цього почалась війна. Наш володар настільки був злий, що не пожалів жодного з родини водяного. А в нього на той момент була дружина і двоє маленьких хлопчиків-близнят. Усіх вбили, майже…

- А як саме Саргон вбив доньку? - спитала Лес, сідаючи на пісок.

- Прокрався до Святилища. Там в кам'яному храмі в одній з кімнат росло дерево, що утворювало кроною колиску. В ній і спала маленька дріадка. Саргон перерізав їй шию ритуальним кинджалом, що вручила йому Аква. Після нього помирають остаточно. Якби не ця зброя, можна було б відродити дитину.

- Тонатіу ж дракон. Чому його дочка стала дріадкою?

- Зараз він сам не виглядає як дракон. Він змінив подобу і вирішив, що його діти не будуть драконами.

- Але чому?

- Дракони можуть бути ким забажають. Звісно, первинної своєї сутності вони не позбавляться, але подобу остаточно змінити можуть. Ти теж зможеш стати ким завгодно, коли розвинеш свою силу, - посміхнувся Нет, розглядаючи місяць.

- А як звали доньку Тонатіу?

- Сіліс. Вона мала стати володаркою одного з цих світів, але не судилося…

- І все ж, чому ваш бог так жорстоко повівся з водяними, якщо усвідомлено вони нічого не скоїли? Ними ж керували.

- Тобі не здалося дивним, що увесь наш ліс вкритий водою? Ніде немає землі.

- Здалося… - задумливо відповіла Лес.

- Їм свого світу було мало, так вони до нашого полізли. Хотіли захопити і храм у Святилищі розгромили. Усвідомлено! Ось до чого приводить жадібність. За неї вони і поплатилися, - підсумував Нет, повільно заходячи у воду. - Ти зі мною?

Лес кивнула, встаючи з піску. Вода була напрочуд тепла. Зайшовши по пояс, вона пірнула вслід за дріадом. Нет уважно за нею спостерігав. Зелений дракон побула під водою декілька хвилин і піднялась вгору, закашлюючись.

- Що з тобою? - занепокоївся дріад, легенько постукуючи дівчину по спині.