Розділ вісімнадцятий

- Так сумно, що не можу політати… - зітхнула Лес, пересуваючись болотистим лісом.

- Це можна виправити, - посміхнувся Аргон, поглядом звертаючи увагу на те, що він парить над корінням, а не ходить по ньому.

- Зараз не раджу цього робити, - насупився дріад, при ходьбі переставляючи палицю. - Щоб вибратися з цього лісу, потрібен дозвіл вищих.

- Ну ти ж вищий, - улесливо посміхнулась зелений дракон, перестрибуючи через ділянку, вкриту ряскою.

- Вищий, але дозвіл надам, коли знайдемо вашого друга, - Нет був занадто серйозним, що здавалося трохи дивним.

За одним з дерев, було розгалуження густих чагарників. Першим крізь них проходив дріад, своїми діями показуючи, куди прямувати. Здавалося, ніби ці кущі проростають находу і їм немає ні кінця, ні краю. Лес вже знервовано роздирала плющ, що так норовив обплестись навколо її рук.

- Що з цими рослинами не так?! - роздратовано скрикнула Лес.

- Тягнуться до берегині. Не бійся, - заспокійливо промовив Аргон, обережно прибираючи плющ з зеленого дракона.

Нет мовчав, йдучи попереду. Коли чагарники скінчилися, вони вийшли на невеличку галявину, вкриту мохом. На ній проростали маленькі білі квіточки, з трьома пелюстками на кожній. Галявина закінчувалась печерою, що утворилася зваленими одна об одну кам'яними брилами. Вхід поріс ліанами, що утворювали "шторку". Біля неї ріс молодий, але вже доволі кремезний золотистий дуб. Його крона і стовбур виблискували сонячними зайчиками.

- Тільки не кажіть, що… - запнулась Лес, стоячи навпроти дерева.

- Бард переродився в дерево, - констатував очевидне Аргон, невдоволено складаючи руки на грудях.

Дівчина підійшла ближче до дерева і притулилась. Заплющила очі. Її слух ловив пульсацію під корінням, що нагадувало серцебиття. Відчувши нитки енергії та торкнувшись їх, Лес подумки промовила:

"Барде, якщо ти мене чуєш, покажи якийсь знак!"

Почувся легенький тріск зверху. Зелений дракон відчула, як її огортають в обійми гілки.

- Дякую, - прошепотіла дівчина, не стримуючи сліз.

Одна з гілок потягнулась до обличчя Лес і легеньким помахом листя стерла сльози на її щоках.

- Він не просто дерево, він берендей, - пояснював дріад. - Берендеї - це стражі нашого світу. Виглядають вони як деревоподібні люди, бо повністю вкриті корою та харчуються як дерева. Це його первинна форма. Через декілька днів він змінить її. Треба просто зачекати.

- А хіба в нас є час?! - істерично запитала Лес, повертаючись до Нета.

- Принцесо, - лагідно, спокійним тоном почав дріад, - ви не в тому становищі, щоб робити те, що вам заманеться. Або ви підкоряєтеся законам цього світу, або вам не жити. Без терпіння тут вижити неможливо.

- Хто сказав? - почувся голос з дерева.

Усі з великою цікавістю почали спостерігати, як тріскається кора. Стовбур, розкрившись як квітка, утворив дірку, з якої почав вилазити хлопець, увесь вкритий корою. Він був ніби сплетений з гілок, як лялька-мотанка. З рук проростали ще молоді лози, що були вкриті маленьким листям. Очі його були яскраво-золотистими та світилися, ніби ліхтарі.

- Барде! - повторно кинулась в обійми, вже до парубка, Лес.

- Не міг ще три дні посидіти?.. Чого ти виліз?! - невдоволено спитався Нет.

- На мене ваші закони не діють, - улесливо промовив Бард, обіймаючи дівчину, - і я знаю навіщо нас сюди принесло.

Золотистий перевів хитрий погляд на Аргона. Темний зрозумів натяк, зробивши кивок у відповідь.

- Хлопці, а мені подобаються наші нові тіла! - із захопленням промовила Лес, кружляючи, як маленька дівчинка.

"Мені подобається, як вона безтурботно поводиться поруч з нами, але здається, цей Нет тут зайвий!" - подумки зазначив Бард, звертаючись до Аргона.

"Тобі не здається. Але як кажуть: друга тримай близько, а ворога ще ближче. Він допоможе знайти Бада з Катом, а потім розберемось як з ним чинити, бо відчуваю, що він веде подвійну гру." - відповів Аргон, переглядаючись з золотистим.

"Треба захистити Лес. Він ж на неї око поклав?"

Темний кивнув.

"Хлопці, я вам не ворог і на доньку Хаоса не претендую. Досить вже. Можливо я особистість неприємна, але шкоди не завдам." - подивився на драконів переконуючим поглядом дріад.

"Ти диви, а козел доволі сильний. І бар'єри долати вміє, так ще й подумки розмовляє!" - посміхнувся Аргон.

"Дракончику, ще раз назвеш мене козлом, я тобі всі кістки власноруч переламаю!"

"Може досить вести цю партизанську розмову, ніби я вас можу не почути?!" - втрутилась Лес, невдоволено оглядаючи всіх.

- Гаразд, час до Вод Могутності. Не будемо тут затримуватись. Набрид вже ліс, - пробурмотів Нет, водячи палицею по моху, ніби щось малюючи.

Коли дріад закінчив свої "махінації", на тому місці, де він малював, утворився портал у вигляді озера. Лес згадала портал, що був у Драгосі, який показував їй батько. У відображенні озера був пісок і хвилі, що періодично його накривали. Потім картинка трохи змінилась і вже було видно багацько колоподібних острівців серед водних каналів, що між ними протікали.

- Острівний архіпелаг, - пояснив Нет, вказуючи на портал. - Стрибайте, я піду останнім, не можна лишати перехід відкритим.

- Чому? - повернула на нього здивований погляд Лес. - Хіба немає відкритих переходів між вашими світами?

- Немає, вони недопустимі, через підтримку енергетичного балансу. Водяники не співіснують з лісовиками. Колись вони намагались жити разом, але все закінчилося війною. Тоді так багато мешканців Вельгаму загинуло, що наші раси до сих пір відроджуються. Нас мало.

Дріад опустив спохмурнілий погляд. Лес підійшла ближче і обійняла його.

- Ти пережив цю війну? - пошепки промовила вона йому на вухо.

Нет лише схвально кивнув, не піднімаючи очей.

- Тоді я зрозуміла, чому ти такий, - зелений дракон обійняла сильніше. - Ми допоможемо чим зможем.

Дріад з полегшенням зітхнув, обіймаючи у відповідь. Хлопці стояли осторонь і лише невдоволено косились.