Розділ сімнадцятий

Аргон оговтався в печері. Зі скелястої стелі крапала вода. Він підвівся на ноги і зрозумів, що знаходиться не в драконячій подобі.

"Людина? Серйозно?" - подумки сміявся він, роздивляючись своє відображення у напівпрозорих сталагмітах. Очі лишилися блакитними, але сяяли яскравіше. Лице було блідим, з гострими рисами. Тонкі вуста, прямий ніс. Чорне коротке волосся було підняте вверх і гойдалось, ніби язики полум'я. Він був майже увесь чорний, ніби тінь, а його тіло огортав туман.

"Треба знайти Лес." - подумав темний і розчинився в повітрі.

- Мене знаєш що турбує? - мовила Лес, приймаючи руку допомоги від дріада, під час підйому на чергову гілку.

- Що? - безтурботно поцікавився Нет, ламаючи одну з гілок і використовуючи її як допоміжну палицю.

- Звідки в тебе відповіді на всі мої питання? Ти забагато знаєш, як для звичайного мешканця!

- А хто сказав, що я звичайний? - сміявся дріад, розгойдуючись на ліані. - Хапайся, політаємо.

Лес з недовірою покосилась на нього, але набралась сміливості підійти і ухопитись за плечі хлопця, коли той притримав її за талію.

Нет відійшов трохи назад і відштовхнувся, висячи у повітрі. "Політ" тривав декілька хвилин. Але цього вистачило Лес для того, щоб встигнути помітити, як унизу, серед чагарників, що росли на коріннях, сиділа маленька дріадка, що була схожа на маленьке перекоти-поле, або колоподібний кущик. Вона сміялась, стрибаючи, ніби коник-стрибунець.

- Хаті, привіт! - крикнув дріадці Нет.

- Привіт! - відгукнулась мала, махаючи рукою, що була більше схожа на гілочку.

- Ви всі такі… Різні? - поцікавилась Лес, приземляючись разом з дріадом на інше дерево.

- Так, - відповів Нет після того, як засвистів, призиваючи до себе палицю, яку йому довелося лишити на попередньому дереві.

Лес оглядалась довкола, доки не вирішила спитати:

- Куди ми йдемо?

- Де твої друзі знає тільки наш старійшина, от до нього зараз сходимо і спитаємо, щоб легше було шукати.

- А бог що не знає? - глузливо запитала дракон.

- Знає, але його зараз тут немає, тому йдемо до старійшини. Не думав, що ти будеш такою допитливою…

- Ну вже вибачай, що тобі доводиться бути моїм супутником, - закотила очі Лес.

"І все ж, мені здається, що щось тут не те… Чи це я після Мандракору шукаю якісь пастки?.." - обмірковувала донька Хаосу, доки не побачила величезне дерево, у якого стовбур виглядав як людська голова, з якої проростали розлогі пишні гілки. Очі в цієї голови були закриті. У вигляді вусів і бороди з кори проростав плющ. Голова голосно сопіла. Так, що вібрувала земля. Дріад підійшов ближче до дерева і почав стукати палицею по корі.

- Вільнір, вставай!

- Хррр…

- Вільнір!

- Чого тобі треба, Нете?! - пробасила голова, примружуючи очі. - Сто років не чіпав, а тут приперся!

- Сто років?.. - в розпачі і одночасно із захопленням розглядала Лес величезну голову.

- Допомога твоя потрібна! - крикнув щосили дріад.

Старійшина скривився, але врешті розкрив очі.

- Ух ти, дракони у Вельгамі… Це щось новеньке, - із захватом роздивлявся Вільнір Лес.

- Та не кричи ж ти! Про це ніхто не повинен знати! - шепотів Нет, стукаючи палицею по щоці людиноподібного дерева.

- Тобі не здається, що ти занадто зухвало ставишся до старійшини? - невдоволено склала руки дракон, звертаючись до Нета.

- Я вже був, коли цього остолопа насінням в цьому лісі саджали! І те, що його зробили старійшиною, не означає, що я маю йому вклонятись!

Дерево проігнорувало репліку дріада, концентруючи погляд жовтих очей кудись позаду двох істот. Його круглі зіниці звузились.

- Якийсь темний сюди наближається…

Дріад одразу виставив перед собою палицю і став в бойову стійку. Його зброя почала світитись різноманітними жовтими символами, виділяючи велику кількість енергії. Лес стояла спокійно. Темних не так багато, щоб можна було зрозуміти, хто це може бути. Тому, замість того, щоб стояти під захистом Нета, вона прудким бігом рушила вперед, стрибаючи по корінням.

- Стій, що ти робиш?! - крикнув дріад, рушаючи за нею.

Крізь гілки проблиснула чорна тінь у вигляді величезного птаха. Він наближався, розмахуючи темними крилами. Лес підстрибнула, щосили обіймаючи тінь, що миттєво змінила пташину форму на людську.

"Я знала, що ти мене знайдеш!" - подумки мовила зелений дракон, посміхаючись крізь сльози.

"Знайшов." - посміхнувся Аргон, притуляючи дівчину ближче до себе.

Волю емоціям він дав ненадовго. Потім завів Лес собі за спину і загрозливо почав розглядати дріада.

- Це що за козел? - з цікавістю в очах, спитався у зеленого дракона темний.

Лісом пройшовся басовитий сміх старійшини.

- Ахаха… Оце так… Ніколи не чув, щоб наступника хранителя трьох світів називали козлом… Ахахаха… Яка ганьба! - реготав Вільнір, струшуючи з гілок листя.

Нет стояв з гордо припіднятим підборіддям, не звертаючи уваги на дерево, що згодом могло луснути зі сміху.

- Юніті, що це за чорне кубло позаду тебе літає?

- Ахаха… Один-один, хлопці! Ахахаха…- продовжував заливатись Вільнір.

Лес ступила вперед, з докором дивлячись на дріада.

- Він не кубло! Він мій друг!

Нет, стукнувши палицею, одразу опинився біля Лес. Поклавши руку їй на плече, він прошепотів біля самого її вуха:

- Справді?

- Гаразд, досить вже! Давайте я краще повідаю, де ваші друзі! - пробасив старійшина, стаючи серйознішим.

Лес проігнорувала дріада і підійшла ближче до дерева, сідаючи на коріння, вкрите мохом. Аргон, тепер, як справжня тінь, був поряд. Дріад лише злобно косився на темного. Його дратувала присутність Аргона поруч з Лес.

- Ви певно не знаєте, але Вельгам складається з ще трьох світів. Перший - Ліс істини. Зараз ми в ньому знаходимось. Другий світ - Води могутності. Подробиці не буду розповідати, самі все побачите. А то не цікаво буде… Але маю зазначити, що в ньому переродився синій дракон…