Розділ шістнадцятий

Дракони пробули в Мандракорі ще два тижні. За цей час вони встигли зробити все, що планували. Бад вивчив нові навички бою. Стиль ящурів був пластичний і вимагав гнучкості високого рівня, а також надзвичайну швидкість, що було для синього дракона в перші дні важким випробуванням через його габарити. Като більше часу проводив з дітлахами та допомагав ящіркам, дізнаючись про нові історії, легенди та деталі побуту. Бард образився на все, на що можна було тільки образитись і вирішив пожити у лісі на самоті. Там він намагався спілкуватися зі світом, тваринами, рослинами, відчувати землю та її вібрації. Результати були втішні, але він це залишив у таємниці. Потім друзів здивує. Лес тренувалась разом з Ніліс, коли у ящірки був вільний час. На нову володарку поклалась велика відповідальність і треба було вирішувати різноманітні важливі питання усього селища. Зелений дракон навчилась читати думки. Але лише думки Аргона в неї не виходило прочитати. Ніліс пояснила це тим, що істоти у яких високий духовний ранг, можуть блокувати доступ до своєї свідомості, через що їх і неможливо прочитати.

Настав день, коли вже треба було вирушати у новий світ. Усе селище проводжало драконів з великою пошаною та вдячністю за таку безцінну допомогу.

- Сподіваюсь, ми колись зустрінемось, Ніліс, - посміхнулась Лес, підходячи з друзями до порталу.

- Я теж на це сподіваюсь, - посміхаючись, змахнула одиноку сльозу ящірка.

- Ходімо, - зітхнув Като, останнім обійнявшись на прощання.

Цього разу портал був яскраво-зеленого кольору. Мешканці Мандракору махали услід драконам до тих пір, доки портал остаточно не зник. Цього разу в переході до іншого світу усі йшли пішки. Ніякого пориву вітру не було та й сам портал був доволі вузьким для польоту.

- У мене таке передчуття, ніби ми одразу потрапимо в якусь пастку, - стиснувся від внутрішнього страху Като.

- Тоді уважно спостерігайте… - не встигла договорити Лес, як її та Аргона, що йшов попереду, спіймали довжелезні ліани і швидко затягли до виходу з порталу.

- От дідько! - вилаявся Бард, хапаючись за ліану, що проковзала повз нього.

Като з Бадом зробили так само, щоб не загубитися в переході та не втратити друзів. Усіх винесло на якесь болото. Землі чи якогось натяку на берег не було. Усе вкрито водою, але вода ця була в'язка, зеленого кольору і вся вкрита ряскою. Довкола росли величезні, просто гігантські дерева. У них була настільки розгалужена крона, що не було видно неба.

- Черговий живий ліс, - зітхнула Лес, торкаючись до ліани та заплющуючи очі.

Перед очима знову з'явились енергетичні нитки, а потім картинки як зелений дракон бігає в цьому лісі. Прудко, ніби лань. Добігає до найближчого дерева і зістрибує на товсту гілку, на якій стоїть дивне створіння. Його статура нагадувала людське чоловіче тіло, тільки блідо-зеленого кольору. Плечі, грудна клітина, торс, руки, ноги розмальовані якимись заокругленими символами. На ногах замість стоп з пальцями знаходяться копита. Голова теж людська, з невеликими оленячими рогами і такими самими вухами. У нього людські вуста, але оленячий маленький ніс. Очі світяться бірюзовим кольором. Немає ні райдужки, ні зіниць. Суцільна бірюза. На шиї висять різноманітні амулети, на руках браслети, а на одному вусі сережка з пташиного пір'я. Стегна підперезані такою собі короткою накидкою, зшитою з листя.

- Хто ти? - спитало створіння, уважно розглядаючи Лес.

- Лес!

Крик Ката вивів з марення.

Друзі стояли на товстих коренях дерева і розглядали знесилену подругу. Ліани зникли.

- Що ти бачила? - поцікавився Аргон.

- Схоже, мешканця цього світу, - зітхнула Лес, заплющуючи очі.

Дивне відчуття втоми огортало її і не відпускало.

- Вам… Не здається дивним те… Що хочеться спати?.. - запинаючись, мовив Като, ледве тримаючись на лапах.

Через деякий час дракони провалились в глибокий сон, не розуміючи, що саме на них діє. Довкола згустився зелений туман, що поглинув їхні тіла.

Лес оговталась в місці, схожому на величезне гніздо ткача: зелене, сплетене з гілок, трави та павутиння.

- Привіт, Юніті, - біля колоподібного входу стояло те саме створіння з марення.

Лес протерла сонні очі і помітила, що замість звичних їй лап у неї людські руки зеленого кольору. Прийшло шокуюче усвідомлення того, що вона не в своєму тілі.

"Дідько, і що ж мені робити?.." - не на жарт була налякана дракон.

Те створіння, чи легше сказати, той хлопець підійшов і простягнув дівчині руку, допомагаючи встати. Донька Хаосу уважно його розглядала, намагаючись зрозуміти його наміри.

- Я знаю навіщо ти тут і не скривджу тебе, - його погляд був переконливим. - Ти переродилась у представника древньої раси, що звуться дріадами. Тепер ти одна з них.

- Звідки ти знаєш навіщо я тут? - ніжним, незвичним для себе, голосом запитала Лес.

- Я бачив те, що бачила ти. Там, у лісі. Ти ж інакше виглядаєш. Я відчуваю, що маю тобі допомогти. Ходімо зі мною.

Дракон зупинила його порив вийти назовні.

- Скажи, як тебе звати?

- Моє ім'я занадто важке, щоб ти могла його вимовити, тому зви мене Нет.

Лес у тілі дівчини кивнула і попрямувала з "хатинки". Довкола одні величезні гілки та листя. Навіть не видно мешканців, які мають, судячи з всього, тут жити.

- Невже ти тут один? - прошепотіла Лес, стаючи ближче до нового знайомого.

- Ні, нас багато і ми всюди. Дріади показуються, коли самі того забажають. Ми можемо перетворитися на будь-яку рослину чи тварину. В істинній подобі ми показуємось тільки в сезон дощів. Так легше заряджатись енергією.

- Очманіти… Але, в такому разі… Як ти мене знайшов?

Нет зупинився і повернувся до Лес.

- Тебе приніс Тонатіу - володар нашого світу. Попросив, щоб я тебе перетворив на дріада і попіклувався про твою безпеку.

- І яким саме чином ти мене перетворив?

- Це було не важко, треба було лише порізати собі зап'ястя і накрапати трохи своєї крові тобі на шкіру. Так я змінив твою подобу. Це особливість нашої раси.