Розділ п'ятнадцятий

Ніліс дивилась з приголомшеним поглядом, не знаючи, що сказати. Вона не могла повірити, що цю прірву міг створити її прадід, який завжди дбав про їхній народ і їхній світ.

- Та ви, мабуть, жартуєте…

- Тоді ходімо до нього. Треба дізнатися правду, - холодно промовив Аргон, йдучи попереду.

- Може скоротимо шлях польотом? - благально просив Като. - Я вже втомився ходити…

- Гайда, Като, тільки ти за цим густим лісом нічого не побачиш!

Аргон був розлючений не на жарт і ніхто не розумів, чому він так сильно переймався.

Через деякий час вони вже були в селищі і доходили до тіпі Тонакатанукі. З його житла почулися страшні крики якоїсь ящірки. Дракони прудко забігли всередину та застали моторошну картину: довкола розкидані фрукти, і ласощі, а посеред цього всього хаосу стоїть старий ящур, вгризаючись в шию темної молодої ящірки. Його погляд божевільний, нещодавно білі очі стали повністю чорні, ніби залиті смолою. Ящірка вже не кричить і навіть не намагається звільнитися від гострих міцних зубів володаря Мандракору. Вона помирала мовчки, змирившись зі своєю участю.

- Що з ним?.. - очі Лес були сповнені жаху. Страх скував так сильно, що вона не могла навіть зсунутись з місця.

Перед нею став Аргон. Обережно і повільно насуваючись до старого ящура, він пошепки промовляв:

- Поводьте себе тихо! Ніяких різких рухів! Він одержимий.

Дракони переглянулись, даючи одне одному знак, що все зрозуміли і в разі чого, готові до бою. Ніліс мовчки вирушила по допомогу.

Тонакатанукі розгризав шию ящірки, бризкаючи кров'ю та голосно плямкаючи.

Аргон підійшов ще ближче, його очі палали синім вогнем. Направляючи праву лапу на ящура, він викрикнув:

- Згинь!

Володаря огорнуло синє полум'я. Він несамовито кричав, розносячи тіпі та намагаючись врятуватись.

- Дійте!

Першою вступила в бій Лес. Кидаючись вогняними зеленими кулями, вона додала супротивнику нестерпного болю. Бард з Бадом підстраховували зеленого дракона, створюючи блокуючий щит, який не давав старому втекти. В цей час Като з Аргоном вирішували, куди перенести Тонакатанукі, щоб вберегти мешканців цього світу.

- Гадаю, його треба одразу в прірву, щоб покінчити з ним в раз і назавжди, - висловив свою думку жовто-синій.

- Ти не зрозумів! Не він зло, а зло в ньому! - пояснив Аргон. - В нього вселилась лярва і керує його розумом, сам він нічого поганого не зробив!

- Тоді як ми дістанемо з нього ту лярву? Ти вмієш виганяти демонів?

- Ні, але знаю хто може.

- Хто ж?

- Лес.

- Смієшся?! Вона ніколи цього не робила!

- Не робила, тому це ризик. Але я знаю, що вона може це зробити, коли вивільнить своє світло назовні.

- Ти хочеш…

- Нажаль, це єдиний спосіб врятувати цей світ і обійтися без нових жертв. Пітьма сама себе не знищить.

- Розкажи все Лес. І ще, якщо з нею щось трапиться, я з тебе шкуру спущу!

- Добре.

Аргон закрив очі, звертаючись подумки до зеленого дракона.

"Лес, є план…"

Донька Хаосу все уважно вислухала і нічого не сказавши, кивнула.

- Като, ну ж бо! - крикнули Бард з Бадом, з останніх сил стримуючи щит.

Жовто-блакитний не змусив себе довго чекати. Як тільки портал повністю відкрився, Лес налетіла на ящура і разом з ним впала у саму прірву.

- Навіщо?.. - з переляканим поглядом Бард спостерігав як його подруга разом зі старим великим ящуром падають в чорну прірву. - Ви з глузду з'їхали?!

Бад міцно притримав золотистого за плече, пояснюючи:

- Такий був план.

- І Лес погодилась?! - вже кричав золотистий, не стримуючи гніву. - А раптом вона загине?! Ви направили лярву в те середовище, де їй комфортніше всього! Лес не впорається самотужки!

- Ти забуваєш хто вона і що в ній є, - холодно зауважив Аргон. - Вона донька Хаосу і в ній поєднані як світла, так і темна енергія. Якщо Лес вивільнить усю свою силу - ніяка лярва проти неї не вистоїть. Ти не бачиш те, що бачу я!

- І хто ж ти їй такий! Нянька-охоронець? - вишкірився золотистий.

Темний, нічого не промовивши, улесливо посміхнувся.

- Гадаю, час йти… - перервав мовчання Като.

Лес з ящуром досі летіли в прірві, борючись за життя. Лярва, що керувала тілом Тонакатанукі намагалась ухопитися за шию зеленого дракона. Борсалась. Ящур несамовито ричав, дряпаючи до крові луску дракона. Лес намагалась сконцентруватись на свідомості Тонакатанукі. Коли телепатичний зв'язок налагодився і сплелися енергетичні нитки, Лес свідомістю перенеслась в голову старого, намагаючись знайти ту лярву, що буквально вбивала його. Простір його свідомості нагадував сіру пустелю з засохлими чагарниками. Всюди був туман. Лес зробила декілька кроків уперед, скануючи простір. Раптом почувся моторошний гул, ніби одним моментом пролунали зітхання тисячі мерців.

- Пошкодуєш… Ой як пошкодуєш, що сюди зайшла! - лунав шиплячий бридкий голос.

- Я тебе не боюся! - крикнула зелений дракон. - Виходь!

Туман одразу розсіявся, показуючи лежачого Тонакатанукі, а біля нього примару, схожу на згущення чорної субстанції, що лилася, як нескінченний фонтан, булькаючи і щось шепочучи.

Лес була на межі. В ній вирував буревій емоцій та несамовитої люті. Хотілося знищити цю лярву в раз і назавжди. Збираючи власну енергію в купу величезних зелених шарів, дракон одним стрибком дісталась до чорної сутності. Втім ці шари їй були ні до чого. Лярва їх поглинала, проковтувала, як величезний ненаситний монстр. Лес на ходу обмірковувала наступні дії, не помічаючи, як під лапами утворилася чорна невеличка трясовина, що поступово тягнула її вниз. Дракон відчула, як її дуже стрімко покидають сили. В цей момент їй згадався випадок на скелі Сміливців, як той гострий плющ теж тягнув її під каміння.

- Віддай… Віддай мені її… Віддай! - ричала лярва. - Віддай мені свою силу!

Фізичне тіло Лес було нерухомим. Ящур зміг ухопитися кігтями за її шию. З його очей текла чорна густа рідина. Вона повільно пересувалась з його обличчя, по рукам, до очей Лес. Дракон відчула шалений біль. Обличчя пекло.