Розділ тринадцятий

Дракони валилися з ніг. Змучені та голодні, вони для тимчасової зупинки обрали печеру, що була утворена з кам’яної плити під деревом. Аргон обережно розпалив вогнище. Його методи відрізнялися від тих, що використовувала Лес. Зібравши камінці, що були в траві навколо дерева, темний склав їх до купи у невеличку ямку, яку завчасно вирив. Вдихнув побільше повітря, але видихнув не одразу, затримавши його у легенях на декілька секунд. Після, обережно, ніби здуваючи пір’їнку, він видихнув вогонь світло-помаранчевого кольору. Полум’я не розгорілося, а ніби увібралося в каміння, розпікши його. Від нього віяло неймовірним теплом. У лісі стало холодно, тому дракони підійшли ближче, грітися.

- Лес, можеш розповісти детальніше про Ніліс і що з тобою було, доки ми не зустрілись? – зацікавленим поглядом подивився Аргон на зеленого дракона, кігтями перевертаючи розпечене каміння.

Лес переказала усе, що було до моменту пірнання в озеро, бо те, що було після нього, хлопці вже знали.

- А тепер ви мені розкажіть, де вас так довго носило? – з улесливим поглядом оглянула всіх донька Хаосу.

- Нічого цікавого, Аргон сканував усе довкола. Мені іноді здається, що в нього справді в голові є якийсь просторовий сенсор, - пошепки засміявся Бард. – Ми не дуже довго йшли, але нас постійно гальмував Като, лазячі всюди, як навіжений. Один раз ми його ледве не втратили, коли його не витримала гілка і він гепнувся в яму з якимись огидними чорними хробаками. Довелося разом цього довбня витягати, бо він навіть поворухнутись не міг через те, що вони слизькі.

- Я лише досліджував місцевість! Не треба мене в усьому звинувачувати! – ображався жовто-синій.

- Гадаю треба відпочити, зараз ви всі не в кращому стані, тому спіть. Я на варті, - промовив Аргон.

- Еее, нііі! – заперечив Бард. – Не треба робити з себе героя! Я постою!

- Справді? – з насмішкуватим виразом обличчя, темний оглядав золотистого. – Ти ледве на ногах стоїш.

Після його слів Бард справді звалився, не маючи сил навіть щось всупереч сказати.

Щоб зберегти тепло, дракони скрутилися клубочками біля одне одного в печері. Лише Аргон сидів біля вогнища просто неба. Лес встала і підійшла до темного.

- Можна з тобою посидіти?

- Тобі не спиться?

- Так.

Аргон підняв крило, запрошуючи сісти поряд. Так тепліше. Лес декілька секунд вагалась, але погодилась залізти під тепле крило.

- Скажи, ти постійно бачиш ті енергетичні нитки, серця?

- Ні, їх я бачу внутрішнім зором, активуючи його силою думки.

- Можеш описати як саме це відбувається?

- У всіх по-різному, але поясню на власному прикладі. Щоб активувати внутрішній зір, мені потрібно заплющити очі та уявити як я бачу світ без них. Далі я їх відкриваю, але кольори, відтінки стають інакшими. Якщо звичайним зором я бачу все довкола так само, як і ти, то з внутрішнім зором для мене усе довкола стає темно-сірим. Лише енергетичні зв’язки, серця, живі створіння для мене світяться яскравим жовтим сяйвом.

Він заплющив очі і через декілька секунд подивився на Лес. Його райдужки першочергово були блакитними, а тепер стали сірими. Зіниця була не чорною, а білою. Це видовище лякало, але й одночасно цікавило Лес.

- А чому в тебе змінюється повністю колір очей?

- Тому що в мене, при використанні внутрішнього зору, очі на деякий час стають сліпими. Це нормально, як мені пояснював володар, - тлумачив Аргон, повертаючи зір у звичайний стан.

- Якщо твої очі стають сліпими у такому стані, то чим же ти бачиш?

- Внутрішнє око знаходиться на лобі, воно невидиме і при активації бачить на триста шістдесят градусів. Зрозуміла?

- Так. Шкода, що я його не можу використовувати…

- У тебе є інші плюси. З тобою спілкуються самі світи і взаємодіють його жителі. За весь час, що ми тут перебували, доки тебе не знайшли, я не побачив жодного живого створіння.

- Ніліс казала, що їх тут і не багато. Лише один вид - анури.

- Це ще хто такі?

- Жабо-птахи іншими словами.

Неподалік чувся гучний шелест листя. Хтось йшов. Лес з Аргоном одразу встали, готуючись до небезпеки. До вогнища підійшли Ніліс і у два рази більший за неї ящур блідо-фіолетового кольору, майже білого. Його вушка висіли і більше не могли тріпотіти. Очі були білими і не виражали жодних емоцій. Порожній погляд. Біля носу по різні боки росли довгі білі вуса.

- Вітаю, юні чужинці зі світу Драгос, - закректів він скрипучим низьким голосом. - Ім'я моє Тонакатанукі, я глава селища і володар цього світу. Радий знайомству.

Зелений і темний дракони схилили голови в знак поваги.

- Бачу, ви змерзли і напевно голодні. Запрошую вас до нашого селища. Моя правнучка вам усе покаже і пояснить.

Старий ящур розвернувся і гучним тупотом вирушив до селища. Коли прокинулися решта драконів, Ніліс стала поруч з Лес.

- Усе буде гаразд, - пошепотіла вона з переконливим поглядом.

- У мене до тебе купа запитань, - зазначила Лес, коли крізь чагарники проглядалось багацько вогнів.

Житла у ящірок були у вигляді тіпі, зроблених з листя. Селище виглядало спокійним. Дітлахи прудко бігали, граючи в квача. Жінки плели щось на кшталт сіток з листяного волокна. Ящури займалися тренуванням молодого покоління. Драконів провели до величезного тіпі, де вже сидів Тонакатанукі. Земля була застелена сіткою, а на ній були розкладені різноманітні страви та фрукти. Найбільше усіх зацікавив синій плід, схожий на персик. За формою кісточки в нього були як в помідора, але блакитного кольору.

- Це прунус, - пояснювала Ніліс, - дуже поживний фрукт, але доволі рідкий. Пригощайтесь!

Лес скуштувала його в першу чергу. На смак прунус був дуже схожий на поєднання апельсину та яблука. Доволі дивний і незвичний смак.

- А це що за слизьке тістечко? - поцікавився Като, тикаючи пальцем в жовтий желеподібний пиріжечок.

- Це флосіки - давні ласощі нашої раси. Їх роблять зазвичай на свята або для маленьких ящерят, в яких ще не прорізалися зубки. Не знаю, як інші ящірки їх роблять, але моя мама їх робила з перемеленого листя сяючого дерева і поєднувала з соком, що тече на листях чагарників. Вони виходять пурпурового кольору, а ці, схоже, робили з фруктів.