Розділ дванадцятий

- Дідько! У цього лісу взагалі є кінець чи ні?! – буркотів Бард, у той час як Като стрибав як божевільна білка з дерева на дерево.

- Ще й Лес загубили… - зітхнув Бад. - Що нам робити?

- Нам головне дістатися серця цього світу, там і зустрінемось, - пояснював Аргон. - Її винесло зовсім у протилежний бік, але відчуваю, що з нею усе гаразд.

- Ти навіть таке умієш? – улесливо подивився на Аргона золотистий.

Той лише кивнув, продовжуючи прокладати шлях.

Лес оглядала усе довкола і як справжній хижак йшла тишком, не видаючи галасливих звуків. Недалеко було чутно шум води. Вона вирішила попрямувати на звук, навостривши вуха. Позаду щось її переслідувало, але вона не могла визначити що. Ніби щось невидиме. Коли зелений дракон нарешті дісталася водоспаду, вона прудко обернулась назад. З кущів виглядали червоні очі.

- Виходь! Я тебе не скривджу, - очікуючи, з посмішкою промовила Лес.

З-за кущів вилізла ящірка схожа на суміш тритона і саламандри. Її шкіра була гладенькою, слизькою, темно-фіолетового кольору, майже чорного. Вушка у вигляді плавців тріпотіли, немов крила метелика. Ящірка за розмірами була трохи менше Лес, але здавалася ширшою та крупнішою.

- Вітаю у світі Мандракор! - схиливши голову, промовила мешканка цього світу. - Хто ти є?

- Мене звати Лес і я з Драгосу. Я та мої четверо друзів прибули сюди, щоб дослідити цей світ і отримати нові знання. Обіцяю, що ми не нашкодимо.

Ящірка уважно роздивлялась дракона, примруживши очі, і врешті відповіла:

- Мене звати Ніліс, і я знаю, що ви прийшли не з поганими намірами. Ти ж дочка Хаосу?

Лес приголомшено кивнула, оговтуючись від шоку.

- Звідки ти знаєш?

- Твій батько допоміг моєму далекому предку створити цей світ, тож його тут поважають як бога. Стосовно тих чотирьох, що з тобою прибули, і ваших намірів, я переконалась через твої думки. Це було не важко.

- Чи можливо мені навчитися читати думки? – із захватом спитала Лес.

- Так, але на це потрібен час, тому спочатку знайдемо твоїх товаришів, а потім підемо до нашого селища. Цей світ невеликий, тому довго шукати їх не доведеться.

Шлях справді тривав не довго і пролягав через добре протоптану стежку червоної землі. Довкола лунали дивні звуки, схожі на жаб’яче квакання у поєднанні з цвіріньканням птахів.

- Тут і справді усе таке дивне… - оглядалася Лес, повільно переступаючи лапами.

- На твою думку, як виглядають створіння, що видають такі звуки? – посміхнулась Ніліс.

- Хм… Можливо, це жабо-птахи, або птахо-жаби? – задумливо припустила Лес.

- Зараз побачиш.

Ящірка звела її зі стежки у бік сяючих дерев. Вони зупинились біля чагарників, роздивляючись створінь, що стрибали з гілки на гілку. Це були різнокольорові жаби з крилами на спині та дзьобами замість рота. Зіниці їхніх очей були вертикальними, як у котів, а пальці мали закінчення у вигляді закручених маленьких кігтиків. На головах кожної знаходився гребінець, що нагадував риб’ячий спинний плавець. Коли жаби починали «співати», цей плавець ритмічно колихався зі сторони в сторону.

- Це анури - створіння, що водяться лише в нашому світі, - пояснювала Ніліс.

- Вони дивовижні! - із захватом роздивлялася створінь зелений дракон.

Через деякий час, відчувши присутність чужинців, анури почали крякати, як качки і тупотіти лапками по гілках, висовуючи довгі язики.

- Час йти, не будемо їх турбувати, - сміялася ящірка, прудко проповзаючи через чагарники.

Флора цього світу була різноманітна. Особливо, вражали квіти, схожі на віоли, але серцевина в них була у вигляді сяючих камінців.

- Ще трішечки і ми будемо на місці.

Лес з Ніліс перелізали через величезний камінь, коли по інший його бік почувся спів цвіркунів. За цим валуном знаходилось озеро рожевого кольору. По його поверхні літали жовті, сині та фіолетові світляки. Сама водойма віддавала пульсацією нескінченних водних млинців.

- Це серце нашого світу, - промовила Ніліс, заповзаючи у воду. – Лес, приєднуйся!

Зелений дракон обережно ступила передньою лапою у водойму. Озеро почало світитися, що трохи спантеличило доньку Хаоса.

- Все добре, цей світ тебе прийняв, пірнай!

Лес пірнула. Спочатку було важко щось розгледіти під водою, доки вона не опустилась глибше. На самому дні серед фіолетового каміння лежав круглий камінь, схожий на перлину. Зелений дракон обережно торкнулася його. Камінь почав мерехтіти пульсуючим сяйвом. У воді стало чутно високі вібрації.

- Після нього відчуття такі самі, як при взаємодії з серцем Драгосу, – задумливо промовила Лес, заплющуючи очі.

Перед нею почали майоріти різноманітні картинки. Як вона, нібито, присутня в кожній частинці цього світу. В один момент вона являлася краплинкою води, що тече водоспадом у озеро, в інший – вона клітина, з яких складається темно-синій листок. Потім марення перенесли її в енергетичні канали, що як сяюче коріння проростало по всій землі, вростаючи глибоко, досягаючи темної прірви. Коли марення скінчилось, зелений дракон вже була на березі. Вона розгублено оглянула все довкола і сфокусувала погляд на чотирьох постатях, що стояли по інший бік озера.

- Хлопці?.. – невпевнено спитала дракон.

- Лес, Лес! Це ми! Ми зараз прилетимо! Чекай! – галасував Като, підстрибуючи як коник-стрибунець.

- Господи, хто-небудь закрийте рота цьому йолопу, – цідив крізь зуби Бард.

- Думаю, ти маєш на це повне право, – змовницьки промовив Аргон, поглядаючи на жовто-блакитного.

Довго чекати не довелося. Золотистий одразу накинувся на Ката і вони разом клубочком покотилися у воду. Почувся гучний плескіт води і з’явилися фігури драконів, що наввипередки пливли під рожевою рідиною. Бад з Аргоном просто перелетіли, не бажаючи втручатися у суперечки тих двох.

-  Як ти? – стурбовано поглядав на Лес темний.

- Зі мною все гаразд, я торкнулася серця цього світу і перед моїми очима з’явилися марення. Але найбільше, що мене зацікавило та спантеличило, так це те, що енергетичні нитки простягаються вниз до якоїсь прірви, але визначити, що саме вона з себе уявляє, я не змогла. Занадто вже вона темна і, напевно, бездонна. Я думаю, стосовно цього треба запитати Ніліс - жительку цього світу. Тільки де ж вона?..