Розділ одинадцятий

Настав день посвяти. Останні два місяці не пройшли марно: дракони були зайняті тренуваннями. Тепер усі, без виключень, володіли порталами, чудово літали і мали досконалу витривалість. Надалі дракони мали отримувати нові знання в інших світах.

- Мені чомусь так лячно… - зніяковіло прошепотіла Лес, оглядаючи присутніх на посвяті.

- Усе буде добре, ми пройдемо! – бадьоро зазначив Бард, обіймаючи подругу.

- Ми що марно стільки працювали?! Ні! Ми пройдемо і почнемо досліджувати нові світи! – аж підстрибував від щастя Като.

- Баде, а ти що скажеш? – перевів погляд золотистий на синього дракона.

- Ми з усім впораємося. Разом, - посміхнувся Бад, обіймаючи крилами усіх трьох.

- Ну все, час на п’єдестал! – крикнув Като, першим злітаючи на кам’яну плиту.

На цій посвяті теж було сім драконів. З рештою четвірка не була знайома, тому до них не мали особливої уваги. Хаос, як і минулого разу підійшов із сяючим шаром, але зараз він урочисто посміхався. Довкола вирувала драйвова атмосфера очікування.

Першим був Бад. Після взаємодії з шаром, у нього на шиї лишився символ у вигляді драконячого крила. Аналогічно було і з рештою драконів. Цього разу посвяту не пройшов лише один. І це був дракон не з четвірки.

- Вона пройшла, - із щасливим полегшенням промовив Аргон, розчиняючись серед натовпу драконів, що бадьоро плескали крилами в знак привітання.

До тих, хто пройшов злетіли вищі дракони. Усі поважно схилили голови.

- Вітаємо, юні дракони. Тепер ви не тільки частина Драгосу, а й усього Всесвіту! – урочисто наголосив Джітінджі.

- Вітаємо, - коротко кивнули інші дракони.

Четвірка була щаслива як ніколи. Усі з повагою вклонилися вищим і попрощавшись, полетіли на річку.

- Я, напевно, буду сумувати за цим місцем, - зітхнув Като, розлягаючись на піску.

- Ми ж іще обов’язково сюди повернемось. Чому ти так переживаєш? – здивовано поглядала на жовто-синього Лес, паралельно підсмажуючи рибу.

- Важко навіть уявити, які пригоди нас чекатимуть… - посміхнувся Бард, дивлячись на хмари, що як рибки у воді, плавали в небі.

- Ввечері нас відправлять, тож треба морально добряче підготуватися! – закопошився Бад, не знаючи в якій позі йому зручніше вмоститися.

- За вами так кумедно спостерігати, - посміхався Хаос, наближаючись до драконів. - Не переймайтеся, дітлахи! Я вам усе поясню!

- Тату, ти кожен раз приходиш сюди, коли ми їмо, але сам нічого не їси. Може приєднаєшся?

- Тоді пригощайте!

Дракони усі разом посміялися і почали обідати.

- А тепер слухайте уважно, - розпочав Хаос, - ваші символи на шиях – мають певне значення. У вашому випадку: драконяче крило – це загін розвідників, швидкісних драконів, що чудово літають. Дракони з кожної посвяти підпорядковані загону, який визначає Драгос. Так я налаштував цей світ, щоб самому не визначати. І так купа справ.

- Тоді що означає гілка плюща на шиях темних драконів, що минулого разу проходили посвяту? – поцікавилась Лес.

- Зв’язок із серцями світів. У кожного світу є своє серце, іншими словами – ядро. Такий загін може телепатично спілкуватися із самими світами. Їхній загін називають сенсорами.

- Що нам робити, коли ми потрапимо в інший світ? – прожовуючи, спитав Като.

- Гарне питання! - посміхнувся володар. - Будьте обережні! Оглядайте все довкола і прислухайтеся до звуків. Щоб визначити, що можна їсти і з ким з мешканців дозволено йти на контакт, до вашого загону приєднається Аргон. Так буде безпечніше.

- Це той темний?! – подавився від неочікуваності Бард.

- Так.

- Барде, ти чого? – здивувався Бад.

- Він мені не подобається. Цей дракон як вираз: «У тихому вирі чорти водяться.»

- Те, що він темний – не означає, що він поганий! – заперечила зелений дракон.

- Чому ти його захищаєш? – не заспокоювався золотистий.

- Бард, твої виказування не аргументовані, - зазначив синій.

- Погоджуюсь! – скрикнув Като.

- Гаразд, ви як хочете, але я йому не довірятиму!

Довкола вирувала атмосфера спокою. Як завжди дмух степовий вітер, колихалась трава, шелестіло листя на деревах… А біля лісу лунали голоси лісовиків.

- Ну ось, запізнилися! Це все через тебе, Калинко! Казав же, що немає часу збирати ті кляті опеньки! – буркотів Фенік, буцаючи ногами маленькі камінці, що траплялись на стежинці.

- Ну вибач, я не могла втриматись… вони ж дуже корисні! – виправдовувалась лісовиха, притискаючи до грудей кошик з грибами.

- Ну хоча б в інший світ встигнемо їх провести… Ворушися!

Калинка ледве встигала за лісовиком, не маючи змоги перевести подих.

Дісталися вони гранітових скель лише ввечері. Невідворотно наступав час відкривати портал в інші світи. Біля кам’яної арки стояли шестеро драконів. Усі мовчали. На небі майоріли зірки, подекуди літали комети. Лес задивилася вгору, насолоджуючись моментом. Зараз в ній вирував буревій емоцій. Вона була щасливою, але й одночасно пригніченою. Вона раділа, що нарешті побачить Всесвіт, але й сумувала через те, що лишає дім. Дуже тішило, що не сама. З нею друзі.

Хаос активував портал, що переливався кольорами космічних хмар і перевів погляд на доньку з друзями.

- Готові?

Дракони кивнули, вишукуючись в рядок. Ніхто ні з ким не розмовляв. Першим пірнув у портал Като, вклоняючись Хаосу в знак подяки. Наступним пішов Бард, потім Бад. Далі пішов Аргон, втішно поглядаючи на доньку Хаоса. Лес зупинилась біля самого входу з очима, повних сліз, оглядаючись на тата.

- Коли ми ще зможемо побачитись?

- Скоро, - промовив Хаос, обіймаючи доньку, - зовсім скоро.

- Заждіть! Будь ласка! – верещав з усіх сил Фенік, перечіпаючись через власні ніжки.

- Ви трішки запізнилися, - сміючись, зазначив володар, споглядаючи, як за лісовиком несеться Калинка.

- Це все лісовиха з тими грибами! Я так хотів дітлахів провести! Вони вже такі дорослі… – сплакував Фенік, потираючи носика.