Розділ дев'ятий

Портал, що створила темна, перемістив Лес за святилище. В скельну ущелину.

Не встигла зелений дракон оговтатись, як відчула різкий біль у спині. Її відшпурнуло в одну з кам’яних стін. Від сильного удару посипалися уламки. Разом з ними Лес звалилася на землю. В голові паморочилося. Коли вдалося сфокусувати затуманений погляд, вона побачила чорну постать драконихи, що хижо посміхалася. Її зуби були гострими як лезо, а очі виблискували не добрими намірами.

- Щось ти якась слабенька, мала, – майже проспівала вона. - Чи боїшся силу показувати?

Лес не встигла нічого відповісти як відчула удар у живіт. Але ж вона точно бачила, що темна нічого не робила. Невже сила думки?

Ще удар.

«Так діла не буде…» - подумала Лес, намагаючись піднятись. Знову невидимий удар, але в шию. Зелений дракон стиснула зуби, ігноруючи біль. Темна лише улесливо посміхалась, стоячи на місці.

- Хоч витривала, це добре.

- Подивимось, що ти на це скажеш, - проричала Лес, запускаючи в темну вогняний зелений шар.

Темну відкинуло на кілька метрів. Вона потрусила головою, підіймаючись з землі.

- Та я тобі…

- Досить! – почувся голос по правий бік від ущелини.

Це був чорний дракон, але якийсь не такий, якими були кандидати на посвяту. Його луска переливалась синім відтінком, рогових виростів на голові було лише двоє. Очі сяяли холодною блакиттю. Лес стало не по собі. Небезпеки вона від нього не відчувала, але все одно осторога була.

- Кара, тобі зайнятися нема чим?

- А ти чого приперся? – шипіла темна, ледве тримаючись на лапах. – Не бачиш?! Доньку володаря перевіряю…

- Перевірила? – улесливо запитав чорний дракон.

Кара нічого не відповіла, лише ненависним поглядом дивилась на Лес, розчиняючись у повітрі.

- Ого, ви і таке вмієте робити, - здивованим поглядом Лес супроводжувала темну.

- І не тільки це, - продовжив дракон. - Хаос нас багато чому навчив. Тебе ж Лес звати?

- Так, а тебе?

- Аргон, приємно познайомитись, - посміхнувся у відповідь темний. - Думаю, час повертатися. Ходімо.

Він одним помахом вказівного пальця відкрив блакитний портал і увійшов. Лес пішла за ним. Вихід був біля самого святилища, де мали сидіти хлопці. Але нікого з друзів зеленого дракона не було.

- Схоже, пішли тебе шукати, - підсумував Аргон, відходячи на іншу сходинку. - Почекай трішки.

Лес кивнула і перевела погляд на кам’яну плиту. Кара вже була серед темних і здалеку поглядала на неї.

«Ще не встигла нічого зробити, а вже ворогів собі нажила.» - подумки пробуркотіла Лес, переводячи погляд, на трьох драконів, що стрілою мчали до неї.

- З тобою все гаразд?! – одночасно промовили троє, уважно роздивляючись подругу.

Като, почав підіймати та розглядати крила Лес, а Бард з Бадом обдивилися кінцівки. Ніяких подряпин чи синців не було.

- Слава Хаосу, - полегшено зітхнув Бард. - Ця потвора забагато собі дозволяє!

- Заспокойся, все обійшлося, - втішливо промовила Лес.

- Мене непокоїть твоя спокійна поведінка… - зазначив Като. - Що було по той бік порталу?

- Ми з нею побилися, нічого більше, – коротко пояснила зелений дракон, намагаючись приховати внутрішнє переживання.

- Гаразд, подробиці потім розповіси, - змирився Бард, лишаючи Лес в спокої.

Посвята почалася. Усі темні вишукувалися в ряд. Перед ними опустився Хаос, тримаючи у правій лапі золотистий шар.

- Серце Драгосу визначить хто з вас заслуговує перейти на наступний рівень. Почнемо з тебе, Аргоне.

«Це ж він…» - промайнула здогадка в Лес, почувши слова тата.

Шар почав випускати ниткоподібні щупальця та обплітати шию дракона. Було помітно, що він трохи скривився. На місці, де побували щупальця, з’явився символ, що був схожий на гілочку плюща.

- Проходиш, - підсумував Хаос, продовжуючи обходити драконів. - Наступний.

Серед сімки темних не пройшли посвяту троє. Серед них була Кара.

- О, схоже карма працює, - усміхалась Лес, спостерігаючи за пригніченою темною.

- До речі, ти знала, що вона донька тієї самої Мари? – спитав Бард.

- Справді?

- Так, і мені здається, що в печері саме вона співала пісню та завалила прохід, - підсумував золотистий.

- Можливо… - задумливо відвела погляд зелений дракон.

- Ні, ну справді. Лес, що з тобою? – занепокоївся не на жарт Като.

- Мені треба дещо зробити. Пізніше усе розповім. Гаразд?

Хлопці кивнули, спостерігаючи, як відлітає зелений дракон.

Лес приземлилась на столовій горі. Вона розправила крила і з заплющеними очима, насолоджувалась подихом вітру.

- Як же тут добре, - полегшено зітхнула дракон, роздивляючись краєвид.

- Погоджуюсь.

Лес підскочила від несподіванки, обертаючись назад. Неподалік від неї стояв Аргон.

- Що ти тут робиш?

- Вирішив полетіти за тобою. Бачив ти була не в настрої… Може розповіси, що у тебе в голові?

- Якось дивно ти питання задаєш… - зі скептичним поглядом мовила Лес.

- Я можу відчувати емоції, - пояснив темний.

- І мої теж відчуваєш? – зніяковіла дракон.

- А якби не відчував, запитав би щось подібне, стосовно голови? – усміхнувся Аргон.

- Вибач… Тяжко думати, коли хотілось би в першу чергу заспокоїтись.

- Це все через Кару?

- Частково так… - перевела погляд на краєвид Лес.

Темний підійшов ближче, спрямувавши погляд туди, куди і зелений дракон. Сонце майже заходило, відображаючись промінням у водах величезної ріки, що брала початок прямо з гори.

- Мені здається, що я надто слабка. Я намагаюсь більше тренуватись, більше магічних і стихійних технік вивчати, але усе марно. На мій погляд, розвиток йде занадто повільно, хоча тато каже, що все йде своєчасно і я отримую знання, і навички тоді, коли треба.

- У кожного з нас свій шлях і своя швидкість. Хоч ти маєш мало знань та навичок, але перевершуєш по силі саму Кару. Хочу зазначити, що вона одна з найсильніших серед моєї касти. Звісно, не враховуючи вищих і Хаоса.