Розділ восьмий

- Як мене задовбали ці гризуни! Я що їм нянька на побігеньках?! – верещав Като, намагаючись звільнитися від настирливих драконенят.

- Аха-ха-ха… Като, з тобою не засумуєш! – реготав Бард, лапами тримаючись за живіт.

- Ще три дні і ми будемо вільні, - з полегшенням мовила Лес, граючись з маленьким фіолетовим дракончиком.

- Так, ці два місяці були трохи важчими ніж очикувалось, але я радий, що ми змогли допомогти Манті, - посміхався Бад, збираючи драконенят для сну.

- Агов! Малята, усі на денний сон до печери! – крикнув золотистий, заганяючи дитлахів.

Деякі протестували, але це не завадило вже драконам-підліткам загнати їх до місця сну. Манта була неподалік і спостерігала як дракончики справляються з роботою. Коли дітлахи нарешті позасинали, вона зайшла до печери.

- Як швидко летить час… - змахнула вона лапою сльози радості. - Ви вже такі дорослі!

- Ну ще не зовсім… До повноліття нам ще пів року всім чекати, - тихенько зазначила Лес.

- Що будете робити поки вони сплять?

- Пропоную політати! – змовницько усміхнувся Като, кометою вилітаючи з печери.

- Був Като і нема Ката, - тихенько сміявся Бард, слідком вилітаючи за жовто-синім.

Останньою збиралась вилітати Лес, але її зупинила Манта.

- Володар казав, що в іншому світі, де проводяться тренування, буде посвята повнолітніх для темних. Усі бажаючі можуть прийти подивитись. Ти будеш?

- А коли саме вона буде?

- Якраз через три дні.

- Я прийду, - посміхнулась Лес, вилітаючи з печери.

Тіло зеленого юного дракона змінилося. Воно видовжилося і набуло більш округлих форм. З’явилися м’язи, які захищала міцна луска, риси обличчя загострилися і погляд став більш серйознішим. Чорні зіниці, що раніше були круглими, стали тонкими і вертикальними, а зелені райдужки стали більш насиченими. Хлопці, якщо раніше по розмірам були рівні Лес, то зараз її переважали, але найбільшим завжди лишався Бад. Дитячі голоси змінилися, понизився тембр і тепер хлопці виглядали як справжні дорослі молоді дракони. Ці два місяці вони не тільки відбували покарання, але й старанно тренувалися вечорами разом з Хаосом. Лес навчилась досконало використовувати світлу магію для захисту, користуючись світловими хвилями, що відкидували супротивника на кілька десятків метрів. Бард оволодів магією землі і дуже полюбляв створювати гострі списи із золотого піску. Бад оволодів магією води і вдосконалив фізичні можливості до того рівня, що без магії його ніхто не міг перемогти. Нажаль, лише Като поки-що залишався без здібності. Це його дуже гнітило, але друзям він цього не показував. Намагався лишатися таким, як і завжди.

Усі четверо летіли над величезною рікою, що мала початок від долини водоспадів. У воді плавали великі напівпрозорі риби з довгими плавниками. Вони вистрибували з річки і пролітали два-три метри, а потім знову пірнали у воду. Одна з таких риб червоного відтінку випадково вдарилась об Лес, що летіла низько над берегом.

- Може це сьогодні рибкою поласувати?.. – мрійливо вголос задумався Като, пірнаючи у воду.

- Ага, ми що її будемо сирою їсти? – скривися Бард, коли голова жовто-синього виглядувала з води, тримаючи у пащі вусату рибу.

- Тез… мені…. гумман… - пробуркотів Като з набитим ротом.

- Давайте зберемо її на березі, а я потім придумаю, що можна зробити, - промовила Лес, пірнаючи у воду.

Кожен спіймав по рибині і склав на траву неподалік від берегу. Лес стала біля здобичі, заплющивши очі. Усі затамували подих. Коли вона відкрила повіки, очі стали суцільно-зеленими: без відокремлення райдужки та зіниць. Вона відкрила рота і з нього заструменіло зелене полум’я.

- Йоханий карась! – заверещав Като. – Це що таке?!

- А чому зелене?.. - задумливо пробурмотів Бард, уважно слідкуючи за рухами Лес.

Через кілька хвилин уся риба була рівномірно обсмажена та дуже смачно пахла.

- Цю здібність я розвивала потайки, тому татові не кажіть…

- Що не казати? – неподалік почувся голос Хаосу.

Він підійшов ближче, розглядаючи спантеличених юних драконів.

- Сонечко моє, - пестливо почав володар, - ти думаєш я не бачу і не знаю чим ти займаєшся у драконовому яру і як ночами старанно тренуєшся?

Лес зніяковіло опустила очі, не знаючи, що казати. Дотепер вона була впевнена, що ніхто не знає, бо була максимально обережною. Навіть Манта не здогадувалась, що посеред ночі зелений дракон кудись зникає.

- Будь впевнена, що я тобою пишаюся, навіть якщо цього не говорю, - зазначив Хаос, обіймаючи доньку.

- Я зрозуміла, - відповіла Лес, заспокоюючись.

- Але все ж дивно, що полум’я зелене… Воно точно безпечне? – запитав Бард.

- Безпечне, якщо його контролювати. Зелене полум’я на другому місті по могутності після синього. Тож я буду спостерігати і контролювати силу Лес.

- Володарю, - звернувся вже Като, - я так зрозумів ви сюди не просто так прийшли. Щось трапилось?

- Ні, але хотів попросити, щоб ви всі були присутніми на посвяті. Вам цей досвід знадобиться.

- Добре, - одноголосо промовили дракони, киваючи головами.

Коли Хаос відійшов у справах через портал, дракони закінчили ласувати і за телепатичним зовом Манти повернулися до печери, слідкувати за малечею.

Останні два дні вони провели одноманітно, тренуючись і допомагаючи Манті.

Нарешті настав день посвяти. До гранітних скель зліталися усі молоді дракони. Навіть представники вищої касти прибули подивитися на кандидатів. Серед скель знаходилось драконяче святилище у вигляді кам’яної плити, округлої форми, на якій розміщувалися кам’яні чащі, в яких палав вогонь різних кольорів. Навколо святилища, скелі йшли у вигляді величезних сходів, на яких розміщувалися новоприбулі дракони. Через декілька хвилин усі були в зборі. Вищі дракони з володарем знаходилися на скельному виступі, що нагадував печеру. Като, Бард, Лес і Бад вирішили приземлитися на нижчі сходи, з яких краще було видно темних драконів, що мали отримати посвяту.