Розділ четвертий

- Ви саме вчасно, - зауважила Манта, спостерігаючи, як драконячі головки одна за одною виглядають з утвореного порталу. – Вирушайте на тренування. Сьогодні воно буде проводитись на гранітному урвищі.

- Нічого собі… Там де тренуються старші дракони? – захопився Като.

- Так, - підтвердив Бад, - я вже бував там з батьком.

- Ну тоді нумо наввипередки, - змовницько промовив Бард і прудко злетів, лишаючи після себе шар пилу.

- Шахрай, - прошипів жовто-синій дракончик, злетівши слідом.

Лес стояла на місці, спостерігаючи за цими трьома.

- Бачу ти знайшла собі друзів, - промовила Манта, стаючи поряд з донькою Хаосу.

- Тут правильніше сказати, що це вони мене знайшли, - посміхнулась Лес і теж злетіла за хлопцями.

Урвище було зовсім не далеко, але його висота вражала. Воно було настільки ребристим, що його було доречно використовувати для польоту з перешкодами. Після побаченого Лес зрозуміла, чому тут літають саме старші дракони. Недосвідчені драконенята просто б не впорались з високим гранітним камінням, що траплялося на шляху. Четверо дракончиків влаштувалися неподалік від скелі, де контролював змагання Хаос, і почали спостерігати за тренуванням старших. Кожен дракон, що знаходився на урвищі, досконало виконував кожен елемент польоту. Яскраво-синій дракон, схоже, нащадок Бахарі, планував між перешкодами, прокручуючись, немов спіраль. Другий дракон – жовто-коричневий виконував зигзагоподібне планування зі швидкістю блискавки. Це виглядало фантастично та викликало захват у дракончиків. Настала черга проходити випробування червоно-жовтому дракону.

- А ось і Арес… - вишкірився Като.

Дракон хижо посміхнувся, розглядаючи перешкоди і загорівшись до стану великого вогнища, спрямував вперед на повну швидкість, плавлячи каміння на своєму шляху. Коли він «оминув» перешкоди, Хаос одним помахом крила загасив його полум’я і грізно промовив:

- Аресе, я казав не використовувати магію під час фізичних випробувань!

- Володарю, тоді дозвольте спитати, хіба нам магія не дана, щоб нею користуватись? –  Арес, клацнувши пальцями, запалив маленький вогник.

- Тоді скажи, хлопчику, - зловісно мовив Хаос, повільно спускаючись з урвища, немов дикий кіт, - що ти будеш робити, якщо в тебе заберуть магію і ти залишишся чахлим безпорадним драконом?

Арес зніяковів і опустив погляд. Він не знав, що відповісти, бо не задумувався про це.

Хаос підійшов ближче і зупинившись біля дракона, прошепотів йому на вухо:

- Ви з дідом такі схожі… Може вас двох до виміру темних заслати?

Запанувала мертва тиша. Страшно стало всім. Лише Лес не розуміла, що відбувається.

- Чому всі так бояться темних? – прошепотіла вона Кату, що стояв поруч.

- Тому що вони найсильніші і найнебезпечніші з усіх драконів, що взагалі є, - знервовано ковтнув невидиму грудку в горлі жовто-синій.

- А чому я їх досі не бачила?

- Тому що вони ростуть і розвиваються в іншому, відведеному для них світі. – втрутився Бард. – Їм заборонено бувати в наших світах, так як їхня неконтрольована сила може просто усе знищити.

- А хто головний в їхній касті?

- Твій батько.

Лес перевела приголомшений погляд на тата. А й справді… Раніше вона не задавалась питанням чому тато єдиний дракон чорного кольору. Тепер, схоже, зрозуміла. І звуть його руйнівником ж не просто так.

- То й що? Хочеш побачити найсильніших? – зловісно посміхнувся Хаос, насолоджуючись страхом пихатого дракона.

- Якщо дозволите… То я б хотів відмовитись від цієї пропозиції… - заметушився Арес, намагаючись не дивитись на володаря.

- Гаразд, але наступна твоя витівка буде останньою.

Хаос, клацнувши пальцями, миттєво зник. Усі полегшено зітхнули. Злості володаря боялися всі. І дорослі, і малі. Але не дивлячись на суворість, його любили та поважали. Він був чудовим вчителем.

- Манта начебто казала, що ми теж будемо тренуватись… - задумливо промовив Бад. – Але з ким?

- Ходімо, малята, на скелю Сміливців, - долинув голос позаду.

Драконенята підскочили і всі разом обернулися на джерело звуку. Перед ними стояв Хаос. Володар роздивлявся їх теплим батьківським поглядом. Малята трохи підросли. Дракони розвиваються швидко, але зі збільшенням тренувань – ріст пришвидшується.

- Летіть за мною, - мовив Хаос, розвертаючись, - я вам все покажу і поясню.

Дракончики, ще не оговтавшись після раптової появи прабатька драконів, полетіли слідом. Скеля знаходилась в декількох десятках метрів від гранітного урвища. Вона була кремезною і більше нагадувала напівсточений валун, що поріс мохом.

- А чому вона називається скелею Сміливців? – спитала Лес, приземляючись на густий мох.

- Зараз побачите, - посміхнувся Хаос, нашіптуючи щось невідомою мовою.

Зі скелі, розриваючи мох, почав проростати плющ. Він миттєво обплів дракончиків і почав тягнути їх вниз під мох. Лес охопила паніка. «Як вибиратись? Що робити? А якщо плющ затягне вниз…» - кружляли думки одна за одною.

- У вас є декілька хвилин, щоб звільнитися. Час пішов, – із серйозним поглядом застеріг Хаос, зникаючи.

- Пречудово, - буркотів Като, - недовго наша пісенька співала.

- Треба думати, - насупився Бард, оглядаючи все навколо.

Ніяких гострих предметів поруч не було. Поверхня скелі була слизькою із-за моху. Звільнитися бігом неможливо. Залишаються… Крила!

- Летіть! Летіть! Це може допомогти! – кричав золотистий, намагаючись звільнитись.

Усі почали робити так, як сказав Бард. Це не дуже допомагало, але були певні успіхи. Першим звільнився Бад і миттєво зник.

- Куди це він подівся?! – обурився Като, звільнивши одне крило.

- Байдуже… Потім знайдемо… - пихтів Бард, видряпуючи з себе плющ. – Чекай… А де Лес?!

Було не дивно, що вони її не бачили. Лес настільки сильно обплів плющ, що вона нічого не могла зробити. І як пізніше виявилось, на ньому росли колючки. Дракончик їх відчула, коли стеблі почали здавлювати усе її тіло. Вони остаточно затягнули її під мох. Паніка змінилась відчаєм. Бракувало повітря, а колючки впивалися в луску, завдаючи нестерпного болю.