2.Доленосне падіння

Розділ 2: Доленосне падіння
Сонце вже сховалося за обрієм, і сутінки розфарбували Муримське болото у відтінки глибокої сині та зловісної сірості. Кроки Елари були обережними, коли вона заходила далі в болото, її серце билося з поєднанням хвилювання та трепету. Крони стародавніх кипарисів над головою утворювали природну стелю, а повітря насичене запахом вологої землі та гнилого листя.
Коли вона просувалася глибше, моторошне сяйво сутінків відкидало довгасті тіні на вузлувате коріння дерев, що перетинало каламутну воду болота. Кожен крок супроводжувався м’яким хлюпом багнюки під її черевиками, а повітря наповнювало симфонію квакання жаб і цвірінькання комах.
Думки Елари перекинулися до розповідей, які вона чула від жителів міста – розповідей про скарби, заховані в болоті, таємниці, які охороняють невловимі істоти, і хвилювання тих, хто наважився досліджувати. Вона прагнула відкрити щось визначне, щось, що порушило б монотонність її тихого життя.
Занурившись у свої думки, нога Елари раптом занурилася в щось м’яке, від чого її пройняла тремтіння тривоги. Вона спробувала вирвати ногу, але ніби саме болото схопило її за щиколотку залізною хваткою. Коли земля під нею зрушилася, наростала паніка, і перш ніж вона встигла крикнути про допомогу, її затягнуло під поверхню, поглинувши підступне болото.
Коли тіло Елари занурилося в каламутну воду, її розум вирував від страху та збентеження. Вона намагалася дихати, але вода була в’язкою, наче рідкий сипучий пісок, через що неможливо було хапати повітря. Її кінцівки билися, і її зір затуманився, коли її огорнуло болото.
У наступні хвилини перед нею з’явилося яскраве та нестерпне видіння. Вона ніби опинилася між двома світами: темряви й ефірного світла. Вона відчувала себе невагомою, підвішеною у позачасовій порожнечі.
Навколо неї пролунав таємничий потойбічний голос. «Еларо, ти потрапила в серце Муримського болота, і доля вибрала тебе для чогось незвичайного».
Розгубленість і страх все ще охоплювали Елару, коли вона затиналася: «Хто ти? Що відбувається?»
Голос, ніжний, але давній, відповів: «Я охоронець болота Мурим, охоронець його таємниць і свідок його історій. У тебе є вибір, Еларо. Ти можеш охопити таємниці цього місця і стати частиною його вічного гобелена, або я можу запропонувати вам шанс повернути час назад, переписати вашу історію».
Розум Елари крутився, коли вона намагалася усвідомити серйозність вибору, який стояв перед нею. Вона думала про свою сім’ю, свої мрії та життя, яке залишила позаду. З рішучістю в голосі вона сказала: «Я хочу повернутися. Я хочу переписати свою історію».
Таємничий голос прошепотів: «Хай буде так».
Здавалося, час закрутився навколо неї, і Елара відчула, як її тягне назад крізь глибини болота. Світ почорнів, а її свідомість вислизнула.
Вона навіть не підозрювала, що збирається вирушити у подорож, яку неможливо уявити, де минуле, сьогодення та майбутнє переплетуться так, як вона ніколи не могла передбачити.