Розділ 48: "Бажання злості"

Розділ 48: "Бажання злості"
День був доволі вітряним. Дарина ледве повернулася на викраденому авто в Лятасишль та донесла на руках Діму в свій дім. Дівчина донесла пораненого хлопця на його некомфортне ліжко в підвалі, яке він заслужив за службу в її маєтку та кинула тіло на нього, що то переламалося на дві частини.
- "Дарино..." - почувся охриплий голос Діми.
- "Ти молодець. Все-ж таки нам вдалося перекинути той потяг. Ми знову з тобою влаштували невеличкий геноцид." - посміхнулася Дарина й впала біля нього на крісло.
- "Але ж... Ми не відчепили з тобою всі вагони один від одного." - промовив Діма, повернувши свою голову до стінки, щоб не бачити Дарининого гніву. Але дівчина з пекла не розлютилася, а навіть посміялася.
- "Після того, як я тобі дала інше завдання, ти не повинен турбуватися за моє, дурень." - сказала Дарина.
- {На подив Дарина стала дуже доброю порівняно з тим, що я бачив вранці. Невже щось трапилось за той невеличкий проміжок часу, поки я бився з хлопчиком лицарем?} - подумав Діма. В тусклій спальній кімнаті Діми продовжилась недовга тишина. Й тільки коли Діма знову втратив свідомість, а Дарина Буддізм згадала, що в нього відкрита рана, позвала своїх інших підданих, щоб ті його підлатали. Поки слуги Джо-Дарини обслуговували та утішали Діму, ненависниця картоплі вирішила піднятись нагору до вітальні, та зачинити за собою вхід у підвал, щоб не чути крики Діми.
- "Який тяжкий видався день... Але дивне почуття. Я не відчуваю злості." - мовила сама до себе Дарина, подивившись на свою ослаблену руку після довгих битв. - "Навіть коли я намагаюся через силу розсердитися... Напевно я просто зрозуміла, що крім мене ще є людина, чи навіть люди, які сильніші за мене." - вголос роздумувала Дарина, так як всі інші були зачинені в підвалі. - "Мені потрібна чашечка чаю." - промовила Дарина Буддізм й потрішки пішла в кухню, щоб заварити собі чай. Раптом, коли Дарина ще не ступила на підлогу кухні, по всьому маєтку загурчав дзвін, який голосив про прибуття гостя.
- {Що? Я давно не чула цього дзвону.} - напряглася дівчина. - {Невже комусь вдалось пройти кілометр мого двору, наповненого леопардами та годзилами?}
Через шок від того, що відбувається, Дарина через біль від побоїв та дирці в животі, обернулася та двинулася до величезних десятиметрових дверей.
- {Але цьому везунчику не врятуватись від своєї долі, яку написав собі сам, коли перебив мій ритуал чаю.} - через силу намагалася Дарина вижати хоча-б капельку злості. Все в очах розпливалося. Дарині Буддізм однозначно була потрібна доза чаю. Відчинивши двері, дівчина побачила ледве знайоме обличчя.
- "Ти найсильніша, тому-що Джо-Дарина Буддізм, чи ти Джо-Дарина Буддізм, тому-що найсильніша?" - мовив гость.
- "А... Так це ти? Вибач, але зараз мені не до логіки."- промовила Дарина, зачиняючи перед Катериною Великою двері. Але гостя дозволила собі підставити свою крихітну ніжку під двері, щоб противостояти Дариненим протестам.
- "У мене серйозне діло до тебе." - серйозно промовила далі Катерина, але запищала, коли величезні двері притиснули між собою її ногу. Велика відскочила й Дарина повністю зачинила двері.
- "Ти ще мене вислухаєш сьогодні!" - розлютилася Катерина й почла оббігати її будинок по кругу.
- "Що за день сьогодні твориться. Мені однозначно потрібен чай. Я навіть не знаю, хто ця дівчина." - тихо промовила Дарина, поки тримала свій шлях до кухні. Дарина взяла фарфоровий чайничок та поставила його кип'ятитись на електрону плиту. Стоячи душею над бідним чайничком, Дарина згадала: - "Точно! Катерина!"
Дарина одразу побігла до дверей, але відчинивши, вже нікого не побачила. Зі смутком, дівчина зачинила двері та обернувшись, побачила Катерину, яка посеред вітальні сиділа за круглим столиком та пила чай із термоса.
- "Яка неповага!" - закричала Дарина.
- "Це я тобі теж хотіла б сказати, Дарино. Зачиняти двері перед гостем взагалі не вічливо, та не по аристократичному!" - мовила Катерина, сьорбаючи чай із термосу.

- "Але це не зрівняється з тим, як ти п'єш чай! Термоси - отстой!" - закричала Дарина. - "Можна і чашечки в гаманцях носити." - сказала Дарина.
- "Все! Досить!" - промовила Катерина. - "Я сюди не із-за чаю прийшла сперичатись! В мене є діло."
У Дарини дуже швидко зникло почуття гніву й вона засумувала, що не встигнула насолодитись цим почуттям ще раз. Дівчина підійшла до столика й всілася навпроти Катерини.
- "Я бачу, що ти десь вже побувала. І боюсь сказати..." - придивилася Катерина й ледве не втратила свідомість від шоку. - "Ти... Ти програла?!" - здивовано, але тихо промовила Катерина, щоб ніхто більше не почув. Джо-Дарина промовчала. Велика ще розгледіла декілька тяжких травм, одна з яких була дірка в животі приблизно діаметром в 5 сантиметрів.
- "Це хто тебе так?" - ошаленівши, запитала Катерина. Дарина трішки зніяковіла.
- "Це зробив той самий Мацьо, який збіжав від нас в минулу суботу." - промовила Дарина.
- "Знаєш. Але це ж все нічого. Ти ж можеш його побити в наступний раз." - вже веселіше промовила Катерина. Із самого приходу до Дарини, Катерина Велика тримала в себе в руках в двічі разів більший пакунок.
- "Доречі, це тобі я придбала." - мовила Катерина й із-за спини дістала цей пакунок та якось просунула його до Дарини в руки. Це був дуже тяжкий предмет, але Дарина на подив Катерині, взяла його однією рукою та без всіляких емоцій радості чи щастя поклала його біля свого стільця.
- "Це і є те саме важливе діло?" - запитала Дарина. - "Чи ти ще щось хотіла сказати?"
- "Взагалі-то, цей подарунок не від мене. Ну, від мене, але попросив мене про це Іван. Сказав, що воно тобі знадобиться." - сказала Катерина, весь час поправляючи своє волосся. Дарину це ніяк не зацікавило. Вона встала, та жестом показавши Катерині, щоб та йшла за нею, пішла в кухню, де вже кипів фарфоровий чайничок. Дарина зняла його з плити та налила окріп в три оздоблені сріблом та діамантами чашечки. Катерина підійшла за Дариною Буддізм до кухні та оперлася об порожню раму для дверей.
- "Ще я хотіла сказати, щоб ти не хвилювалася на рахунок викрадення Івана..." - продовжила Катерина. Джо-Дарина випустила з рук чайну ложечку й та з цокотом впала на підлогу з плитки.
- "Так ти знаєш?" - запитала Дарина.
- "А ти також?🤯" - перепитала Катерина. - "Я ж думала, якщо тебе зранку немає вдома, то ти там десь по бізнесу поїхала працювати й не стежила за нашим Іван-о-Буддою."
- "Я до нього навідалася вранці. Але потім поїхала в Прагу." - доповнила Дарина й підняла ложечку з підлоги.
- "Ти поїхала до Праги?!" - перепитала Катерина Велика. - "А нічого, що там тебе розшукують поліція та уряд? А ще це все погіршується тим, що ти одна із підвершини Іван-о-Буддізму. Тебе ж могли затримати!" - переживаючи за Дарину, мовила Катерина. Дарина із-за спини посунула своє довге волосся вбік, щоб було видно ту дірку. - "Бачиш? Я вже зрозуміла, що настали часи, коли не тільки  я владну силою по всій Чехії." - промовила Дарина й підійшовши до посудомийної машини, закинула туди ту чайну ложечку та з грохотом захлопнула дверцята.
- "Я зрозуміла, що це зробив Мацьо. І я знаю, хто з ним." - промовила усміхаючись Катерина. - "І я знаю, що вони забрали Івана. Я думаю, що ти також це вже помітила."
Катерина відійшла до іншої стіни, де були розвішані різні картини, в тому числі оригінал Мони Лізи.
- "Доречі. Ти ж його випадково не забрала? Іван же не десь тут?" - занепокоїлася Катерина.
- "Ні. З нашої операції повернулася тільки я та Діма." - промовила Дарина, мішаючи ложечкою свій чай.
- "Так Діма також був з тобою? Я взагалі в шоці з вас. Ці бешкетники доволі сильні. Але зараз не до цього. Вони викрали Івана по нашій згоді."
Дарина отерепіла. Але не гнівалася, тому, через пару секунд, продовжила свій ритуал з чаєм.
- "Я домовилась з Іваном. Він знає, що його не вб'ють, тому можеш не турбуватися. Або турбуйся. Я чула, що ти колись хотіла стати великою проповідницею, замість Івана." - розповідала Катерина Велика, переходячи з перегляду однієї картини, до іншої.
- "Так. Напевно... хотіла колись." - відповіла Дарина.