Хроніки Іван-о-Буддізму

Розділ 47:

Розділ 47:
Діма ще не оговтався після гучного приземлення в двері, за якими був вже вхід у локомотив. Все тіло зуділо від болі. Тільки-но вставши на ноги, Діма побачив, як між людьми, які зібралися у вагоні, тікаючи від зіткнення Дарини та Мацьо, впевнено йшов якийсь хлопчик. Був чомусь вдягнений в обладунки, чим і відрізнявся від інших людей. Раптом, хлопчик на ходу дістав із піхви меч й продовжив наближатися. Діма насторожився й вже був готовий витягнути кнут, який носив в себе замість поясу. Хлопчик зупинився й примружився.
- "Це ти друг Дарини Буддізм?" - запитав той та прицілився на Діму вістрям меча.
- {А обов'язково правду відповідати?} - задумався Діма. - {По ідеї він незнайомий Дарини. Все-що вона мені сказала, це утримувати потяг на потрібній швидкості.}
- "Ні." - відповів хлопець. - "Я взагалі її не знаю."
Хлопчик опустив свій меч. - "Тоді пропусти мене." - наказав хлопчик й пішов вперед, думаючи, що Діма відійде з дороги. Але майже упершись йому в груди (тому-що різниця у рості), той зупинився.
- "Пропусти мене..." - повторив хлопчик.
- "Тобі це для чого? Тобі взагалі скільки років?" - зацікавився Діма.
- "Я повторювати не буду. Якщо не відійдеш, то на найближчому крутому повороті, потяг з'їде з рейок і всі помруть. Ти цього хочеш?" - продовжив тяжким тоном казати хлопчик. Лицар Матоуш взагалі не терпів, коли йому перегороджують дорогу. Але в цей раз він стримався, так як це не був помічник їхнього ворога - Дарини.
- "Ні." - остаточно відповів Діма, за що получив тяжкий удар в ребро й впав в бік.
- "Більше не посмієш мені перечити..." - промовив Матоуш, переступаючи тіло хлопця. Не подивившись йому навіть в очі, маленький Лицар відчинив тяжкі двері між вагонами й увійшов у локомотив. Але Діма не здався, й схопившись кнутом за його ногу, потягнув на себе й змусив хлопчика впасти між дверями.
- "Для чого ти борешся? Ти ж не один із рабів цієї тупої Дарини. Якщо не так, то терорист?!" - встаючи, сердито запитав його Лицар Матоуш й почав бити ногою його по ребрам.
- {Такий маленький, а злості та сили в ньому як в того дядька, який погнався за Дариною...} - ледве дихав Діма, що навіть не міг встати. - {Сподіваюсь, що з Дариною там все добре.}
Матоуш без насолоди бив Діму, чекаючи, поки той не відключиться, щоб одразу перейти до наступного діла. Вдаривши чотирнадцятий раз, Лицар Матоуш зупинився й подивився в очі побитому хлопцю.
- "Подивись на мене..." - мовив холоднокровно Матоуш, щоб перевірити Діму на присутність свідомості. Почекавши так декілька секунд не отримавши ні відповіді, ні жодного руху, маленький Лицар обернувся й прискорено пішов до керма потягу, адже вже скоро вони повинні були під'їхати до наступної станції в місті Ували, де буде різкий поворот, на якому потяг на такій швидкості не зможе залишитися на коліях. Матоуш зупинився й трішки занервував, почувши стиснення в нозі.
- "Ти нікуди не підеш... Якщо зупиниш потяг, то всі тут сто відсотково помруть від руки Дарини. А якщо потяг перекинеться, то не факт, що ми помремо. Хіба я не правий?" - лежачи на підлозі й тримаючи кнутом Лицаря Матоуша через біль казав Діма. Матоуш настерігся. Після секунди мовчання, Діма потягнув кнут на себе та знову перекинув маленького Лицаря на підлогу.
- "Та ти задрав мене!" - не витримав Матоуш й знову витягнув свій меч із піхви. Вставши на ноги, Лицарь гострою кінцівкою хотів встромити меч в хлопця, але на його подив, той одразу підскочив й перелетівши над головою Матоуша, приземлився за його спиною. Під час цього прийому, Лицар не втримався на ступнях й прокрутившись, впав верх ногами та вдарився головою об підлогу.

- "Ти напевно забув, що я не відпускав твою ногу від кнута." - посміхнувся Діма, вказуючи пальцем на свою улюблену зброю, поки його противник вставав на ноги.
- {Тримай себе в руках, Матоуш! Це всього лише тупий підданий Дарини. Княгиня не буде гордитись тобою, якщо ти програєш цій нікчемі та не впораюся із завданням.} - сам до себе звертався Лицар й в кінці кінців спокійно обернувся до Діми.
- "Ще ніхто раніше не міг мене повалити на землю декілька разів підряд." - через силу похвалив Діму Лицар Матоуш, щоб бути на голову вище себе.
- "Ну, дякую. Що ж ще сказати..." - мовив хлопець, взявши кнут у дві руки.
- "І ще, виходить що ти помічник Дарини..." - промовив Матоуш.
- "Так. А що?" - запитав того Діма. Після чого, Лицар Матоуш скривився, почувши його омерзені слова. Діма здивувався його реакції.
- "Що тебе так роздратувало?" - насторожився Діма й ще сильніше натягнув кнут.
- "Як можна прислужувати тирану?" - вперше через злість засміявся Матоуш. - "Ти що, справді тупий?!" - закричав на хлопця Лицар, через що втратив повноцінну увагу й не помітив, як маленький хлопчик своїм здоровезним мечем перерізав навпіл його натягнутий в руках кнут. Його улюблений....
- "Був ясний вибір після твого непотрібного народження, дурінь! Ти міг приєднатися до нас, служити нашій княгині та не страждати від побоїв своєї безглуздої та в придачу жорстокої хазяйки." - вже більш спокійніше промовив Лицар, наносячи наступний удар мечем. Діма вчасно встиг відскочити, але хлопчику все ж таки кінчиком вдалося зачепити його правий бік та залишити невелику рану.


Дарина прокинулася посередині глубокої тьми, розповсюдженої у всі сторони.
- "Еей! Я ще не побила Мацьо! Дайте ще шанс, як давали кожен раз після мого приймання душу." - кричала Дарина, дивлячись у всі сторони, сподіваючись, що її чують святі духи.
- "Не кричи ти, нікчемо." - втомлено мовив голос. Дарина Буддізм обернулася на голос й запитала: - "Хто це? Якщо це ти, Бог, то верни мене назад. В мене ще справи є деякі."
- "Мене ще так ніхто не називав. Можливо приємно, якщо ваш Бог вважається всемогутнім... Хоча і я нічого такий.. чи така. Як тобі завгодно."
- "Так ти мене відпустиш?! Чи хочеш поборотися?" - агресивно продовжила розмову дівчина з тим, чого не бачила. Із далеку Джо-Дарина побачила дуже маленький пучок світла, який осліпив її своїм сяйвом. Дівчина примружилась та рукою прикрила свої очі від сяйва, але через мить уже звикла й опустивши руку, перед нею стояв палаючий силует.
- "З тобою все нормально?" - поцікавилася у невідомого Дарина. - "Я звісно не пожежник, але з вогнем діло мала. Можу допомогти." - посміхнулася Дарина, але підійшовши до силуета та приклавши руку, обпеклася й відскочила на пару кроків назад.
- "Чому так боляче стало?" - здивувалася дівчина. - "І чому мої думки чутно вголос?"
Палаючий силует розсміявся, що аж впав на невидиму землю, чи підлогу.
- "Чого ржеш, придурок?" - розсердилася Дарина, але не наважилася підходити до нього. Невідомий потрішки заспокоївся та промовив: - "Я твій дух, дура."
Дарина зніяковіла.
- "А чому мій дух розмовляє зі мною? І де ми тоді знаходимось?" - запитала його дівчина.
- "Я не твоя душа, а дух, який надає тобі силу вогню. А знаходимось ми як раз в твоїй душі, тому ти тут можеш померти, якщо я захочу. Тут ти безсильна." - промовив той та замовчав на мить.
- "Ми ще подивимся, хто тут помре, виродку!" - стиснула свої кулаки перед собою Дарина й продовжила стояти на місті, згадавши про її шкідливий контакт з вогнем в цьому середовищі.
- "Доречі, багато духів добивають своїх власників, коли ті доходять до напівсмерті." - продовжив спокійно розмовляти з Дариною її дух, сидячи в просторі. Дарина намагалася пояснити сама собі, чи правду каже цей дух, а він в свою чергу відповідав на її запитання, тому-що чув кожну думку її, як слово.
- "Я знаю, в тебе є знайомий Іван..."
- "Звідки ти це знаєш? Відповідай!" - розсердилася Дарина на палаючого духа за нелегальне стеження.
- "Дура! Твої очі - мої очі. Твій слух - мій слух." - промовив дух. - "Гадки не маю, чому цей Іван тобі не розповів про нас, духів. Сам же помішаний на цьому..."
- "Ти несеш нісенітниці, я права? Іван-о-Будда без мене й слова мовити не може. А йому ще розуміти таких створінь, як духи... Він же вас навіть не бачив. Ось Іван мені обзаздриться!" - розсміялася Дарина. Дух порахував за краще промовчати.
- "Не забувай, що я твій дух. Тут немає сенсу брехати тобі. Слухай просто. В мене не так багато часу, так як ти скоро остаточно можеш померти, а щоб тебе переродити, ми не повинні з тобою тут сидіти та розмовляти."
- "Сидиш тут тільки ти..." - спокійно промовила Дарина.
- "Не важливо, хто сидить. Я зараз можу передумати тебе рятувати, якщо продовжиш перебивати." - трішки розсердився дух, й вставши на свої нижні палаючі кінцівки, продовжив розмову. - "Колись я думав, що заполучив тіло ідеального власника, якого зможу... кхм-кхм" - перервав свою мову сам дух.
- "Не відволікайся, я слухаю." - терплячи безглуздих розмов, промовила Дарина.
- "Ну, так ось. тепер я туда-сюда жалію за свій вибір. А знаєш чому? А тому-що я також не безкінечна. За всі ці дев'ять років ти мене вижала по повній. В мене майже не залишилось сил для твого щоденного переродження. Тому давай домовимося, що ти будеш обережніше використовувати мою силу, добре?"
Джо-Дарина отерепіла.
- "А як я буду мити голову?" - обурилася Дарина.
- "Шампунькою." - мило відповів дух. - "І ще, щоб економити силу, це буде твоїм останнім переродженням." - додав дух.
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше