Розділ 45: "Лихослів'я"

Розділ 45: "Лихослів'я"
- "Тоді спробуй сама не померти! Якщо витримаєш хвилину нашої битви, то можливо залишу тебе в живих до нашої наступної зустрічі!" - вигукнув дядя Рома й побіг в сторону Дарини.
- {Він що, відпустити її вдумав після битви? Але можливо він не розраховує на перемогу, тому-що ця Джо-Дарина не та дівчина, з якою можна просто позмагатися. Більше всього, що дядя Рома дає мені час, щоб я забрала Івана, але для цього мені потрібно непомітно перейти вагон їхньої сутички.} - роздумувала княгиня Бумбія. - {Вилізу на дах.} - додумалась дівчинка й потихеньку відступила назад до входу в інший вагон, де через двері спробує забратися наверх потягу.
Дарина чекала на місті першого удару Мацьо. Не часто їй вдавалося увійти в транс передчуття. З цим станом у Дарини набагато більше шансів, дати опір цій живій машині-вбивці. Але прямо в кроці від дівчини, дядя Рома зупинився й знову склавши руки в незрозумілу форму, спробував використати одну із його технік.
- {Не схоже, що цей дядько хоче знову використати свою територіальну магію. Він знає, що я можу їй з легкістю протистояти.} - в мілісекундах замислилася Дарина й без ніяких сумнівів зробила свій наступний крок. Дівчина однією рукою схопилася за схрещені руки й миттєво потягнула вниз й вдарила об підлогу. Дядя Рома не очікував від Джо-Дарини такої передбаченності. До цього він майже завжди укріплював магічною силою свої ноги, щоб дівчина не знесла його вогняним торнадо з потягу. Мацьо, обпершись об підлогу своїми руками, перекинув через своє величезне тіло ноги й вдарив обома ступнями Дарину. Хоч дівчина буддістська встигла заблокувати обома руками удар, все-ж таки подвинулась на пару кроків назад. Цим скористувався Мацьо й хутко повернувся на ноги.
- {Напевно Дарина може бачити магічну енергію противника, як і я. Ось чому вона схопилася за мої руки. Вона просто не побачила в них величезної кількості енергії. Але на рахунок ніг затупила.}
Мацьо знову відскочив й підлетів до Дарини, одразу наносячи удар за ударом. Дарина тільки й встигала затримувати декілька з них, але багато пропускала й добряче за це получала.
- "Моя одна із технік прискорення. За допомогою неї втричі прискорюю рух моїх обох рук, але часто я нею не користуюся, тому-що руки швидко постаріють. Можеш пишатися тим, що я випробовую цю техніку на тобі!" - з дорослим та радісним сміхом промовив Мацьо.
- "Значить так? Козирі використовуємо? А про це раніше не можна було сказати?" - усміхнулася Джо-Дарина й відскочивши від дяді Роми назад, зжала дві руки у подвійний кулак. - "Пізнання Іван-о-Буддізму! 1000 і одна рука!" - промовила дівчина не відпускаючи своїх двух рук із свого положення. Навколо тіла Дарини створилася майже невидима оболонка, з якої одразу вилізли довгі, вогняні руки й полетіли в Мацьо.
- "А цього мене навчив Іван-о-Будда. Його бачення в моїх здібностях до технік доволі мізерні, тому я трохи вдосконалила її." - сказала Дарина Буддізм. Всі подальші удари дяді Роми та Дарини стикалися й ніхто не міг нанести доволі нищівний удар один одному. Мацьо тільки-но й встигав вдаряти по вогняним кулакам Дарини, які одразу-ж випаровувалися. Але із майже видимої вогняної оболонки, яка окутувала Джо-Дарину Буддізм, вилітали нові такі-ж й Мацьо навіть не міг підібратися до дівчини.
- {Але зупинити час я також не можу. Якщо я зупиню Дарину, то вона знову проломить різницю в часі, а я не можу ризикувати. Якщо я зупиню його для всього, крім Дарини, то ці руки не перестануть лізти до мене, так як вони з'єднанні енергією з самим керівником. І взагалі я не зможу зупинити час, або скерувати свою енергію на будь яку іншу техніку, тому-що відволікаючись від атаки Дарини, можу доволі так постраждати.} - роздумував дядя Рома. Дарина так і продовжила усміхаючись стояти в своєму куполі, держачи свої руки замочком, неразу так і не роз'єднавши.

Іван скрутившись сидів у мішку й водячи пальцем по тканині його безмежної темниці він думав...
- {Що вона тут забула? Ми ж тільки нещодавно рушили з Праги і я майже встиг втекти від неї.} - думаючи про рішення нелегкої проблеми зітхнув сам Іван-о-Будда. - {Так я би дізнався щонайбільше інформації з навколишнього світу про носія іншого ока реальності. Але останнім часом із-за незавершеної Дариненої ідеї зі змаганнями, я не можу нормально виїхати із Лятасишлю, щоб розвідати хоч що небудь. Можливо я вже б знайшов інше око й дізнався, як відібрати душу хранителя у Катерини, якщо в мене була би віддана людина, яка без всяких проблем змогла б тримати мою таємницю в секреті та їздити по різним містам... Але ніхто не повинен знати. Але Дарина не винна в тому, що вона захотіла просто приборкати собі місце головного в банді. Можливо... Хоч вона й багато де і заважає, але її ми втратити не можемо.}

Бумбія Даша з важкісю відчинила важкі двері й порив вітру майже не зніс її в протилежну стінку. Але дівчинка впоралася з поривом вітру й нащупавши зовні дверей невеличку ручку, чи то приварену трубу, схватилася за неї та якось зібралася на гору. Даша вирішила лізти по даху вагону, щоб її зовсім не здуло назад в Прагу, але тільки-но спрямувавши свій погляд прямо, на іншому даху стояв Іван-о-Будда. Перед собою він не тороплячись склав свої долоні один до одної й поступово розводячи їх в різні боки, між ними почав утворюватися меч, чимось схожий на катану. Побачивши Івана вже так близько, Бумбія порахувала її подальше пересування по даху навпочіпки безглуздим. Дівчинка встала на ноги. - "Ти не збираєшся використовувати своє популярне лихослів'я? Ще ні від кого не чула, щоб ти колись використовував зброю для фізичної битви. Похвально, братику мій. Знаючи те, що ти везунчик-хранитель один на весь світ, ти все одно можеш змінювати свої здібності тільки раз в один день, якщо навіть не в два." - промовила Бумбія.
- {Якщо вона не блефує та реально все-ще думає, що я хранитель, а не носій ока реальності, то це дуже добре.} - подумав Іван. - "Це не дає мені ніяких мінусів. Хочу битися з тобою на рівні з твоєю силою." - промовив великий проповідник. Бумбія із-за ледве помітного приниження її здібності перестала посміхатися. Так як була пізня осінь, то використання довгих та широких пальто допомагали від простих людей приховувати свій великий арсенал холодної зброї. Не відводячи погляду з Івана, Даша полізла рукою в один із внутрішніх карманів пальта, дістала довгий та гострий ніж й вказала його вістря прямо на великого проповідника.