Розділ 42: "Невеличкий шоппінг в Празі"

Розділ 42: "Невеличкий шоппінг в Празі"

- "І так, що би ти обрав? Ліптон чи Грінфілд?" - запитала Дарина запуганого Діму біля каси в Білі. Хлопець не знав що обрати. Невірна відповідь - смерть. Він сам іноді дивується, що дожив до свого 15-тиріччя. Дарина Буддізм не могла чекати.

- "Ну, що ти обираєш?!" - все надавлювала дівчина на жалюгідного хлопчика.

- - "Хіба так можна?"

- - "Що ж це за дні такі настали?"

Тихо розмовляли між собою люди в тому ж самому магазині спостерігаючи, як Дарина мучає Діму.

- "Ліптон!" - швидко відмовив тремтячим голосом хлопець заплющивши свої очі. Наврядчи вона його вб'є, але ж Діма не мазахіст. Все чекаючи свого покарання він ні почув ні слова від Джо-Дарини.

- {Я відповів правильно? Фух... Ще місяць думаю проживу.} - подумав зрадівши Діма й переконавши себе в тому, що йому не загрожує небезпека, він розплющив очі.

- "А ось і невірно." - промовила Дарина й ударом чупакабри відбила його в полиці з продуктами. Дівчина як завжди потерла свою руку платком, щоб на неї не перенеслась хвороба, яку вона називає "невдачею".

- "Ніколи не купляй чай в супермаркетах. Справжні чаї не продаються, а виготовляються майстрами Китаю та Індії - це була правильна відповідь." - аристократично зітхнула Дарина. - "Тобі ще вчитись і вчитись. Ось чого тебе не прийме Іван."

Діма ледве піднявся на чотири кінцівки й промовив: - "Він мене при першій зустрічі прийняв."

- "Ні. Він тебе не при першій зустрічі прийняв. Я тебе ще місяць тому зарекомендувала самій собі та прийняла. При першій вашій зустрічі ти був на своєму першому завданні нашої банди." - вихвалялася Дарина за свої зв'язки.

- {це 100% секта якась. Чому я тоді не послухав маму й пішов гуляти без батька? Якщо б я тоді не пішов, я можливо жив би простим життям. Але мене викрала Дарина.} - жалівся подумки Діма й продовжив йти за нею, поки вона дивилася сувеніри.

- - "Ей, ви!" - закричав якийсь чоловік до них ззаду. - "Ви розкидали продукти й кричите на весь магазин. Або виплачуйте штраф, або ви поїдете в поліцію." - усміхаючись промовив до них чоловік 30-ти років. Його спец-костюм показував, що він співробітник магазину. Дарина обернулася й дивлячись запаленими очима на чоловіка промовила до Діми.

- "Дивись і вчися, як потрібно розбиратися зі штрафами."

Дарина впритул підійшла до співробітника й без ніяких слів, своїм міцним ударом вдарила по ньому ногою, як по м'ячу. Її непрохана жертва в мить полетіла по цілому ряду й зупинилася в стінці навпроти.

- "Бачив? Ні жодного товару не збила таким великим шаром для боулінгу." - сміялася Дарина. - "Потрібно щось й Івану купити, щоб той не ображався на наше вторгнення до Праги. Ще вдячний буде😏😎"

Всі люди повибігали з магазину, а Дарина з Дімою ще трохи походили, щоб вибрати якісь сувеніри для самого Іван-о-Будди.

Вийшовши на вулицю, у Дарини виникло питання, як вони будуть повертатися назад в провінцію Лятасишль.

- "Діма, в тебе є щось на увазі? Може таксі?" - запитала поради у свого помічника дівчина.

- "Я думаю, таксі дуже по бідному для Тебе, Дарино." - підбирав слова Діма, щоб задобрити Дарину.

- "Ти правий. Одного разу мене хотів надурити один таксист. Але нікому не вийде мене надурити! В кінці кінців він получив по заслугам." - розказувала ненависниця картоплі. - "Тоді все вирішено!"

Дарина дістала з карману свій розкладний столик й поставила його посеред вулиці, тим самим перекривши дорожній рух.

- "О велика.. Дарино. Я думаю, що ці люди.. погані люди будуть сердитися на Тебе. Я знаю місце в Празі, де ваше чаювання буде набагато спокійнішим." - тремтів Діма стоячи біля Дарини з опущенною головою.

- "Сідай..." - промовила Дарина, але Дімі не хотілося, щоб інші подумали, що він з нею в компанії.

- "Негайно!" - заричала дівчина й Діма вже сидів перед нею на розкладному стільчику. Джо-Дарина дістала із шкафчика в столику свій телефон й поки набирала номер, продовжила розмову з хлопцем.

- "Ти дуже величественно розмовляєш зі мною, покидьку!" - легко промовила Дарина Буддізм. - "Я ніколи не казала, що ти можеш звертатися до мене на "Ти"."

- "Прошу вибачення!😖" - ще більше злякався Діма. Дарина відвела очі від телефону й подивилася на хлопчика.

- "Чого ти тремтиш? Я ж пошуткувала." - грубим голосом сказала Дарина. - "Ми ж з тобою друзі.😄"

- {Друзі?! Вона збожеволіла. Я весь час працював на неї, щоб вижити, а сьогодні вона каже, що ми друзі?🤯}

Дарина притулила телефон до вуха.

- "Не відповідає, негійниця!" - закричала Дарина й розбила вщент свій телефон об асфальт.

- "Тоді нам прийдеться використатися обслуговуванням потягу." - посміхнулася Дарина й допила свою чашку чаю.

Тим часом, групування княгині Бумбії майже доїхали до залізничнодорожнього вокзалу в Празі.

- "Що?! Хто на вулиці буде чаювати!?" - ледве не розлютилася Бумбія Даша, але Ніколаш Маніпулятор, який сидів на задньому сидінні в автівці разом з Мацьо та мішком з Іваном, своїм спокійним та трішки роздратованим голосом промовив: - "Це Дарина."

- "Правда? Так ось, хто в той раз переміг мою копію?" - зацікавився дядя Рома.

- "Ну... вас перемогла не вона." - коротко відмовив Ніколаш. Дядя Рома одразу впав назад в крісло, вся зацікавленість одразу зникла й він продовжив спостерігати за птичками.

- "Я бачу, що ти починаєш потроху згадувати те, що бачили твої копії." - промовила Велика княгиня до свого помічника Ніколаша. - "Але краще не переїжджати їй дорогу." - в прямому та переносному значенні промовила Даша. - "Краще поїдемо іншим шляхом."

- "Невже вона така сильна?" - посміхнувся Мацьо.

- "Так. Але ти не підеш проти неї боротися. Більше всього зараз вона в спокійному стані, а якщо вона почне з тобою боротися, то її чуття одразу помітить Івана."

- "Княгиня повністю права. Не сперечайся, Мацьо." - добавив свої 40 копійок в розмову Матоуш.