Розділ 62: "Розмова в інкогніто"

Розділ 62: "Розмова в інкогніто"
Із-за керма благородної вантажівки вискочив радісний Іванко, плескаючи в долоні. За ним з іншої сторони виповз контрабандист Джоні. Бідному залишалося використовувати свої рученята, щоб пересуватися по землі, поки його обидві ноги телепалися за його тілом, як відмерлий хвіст.😢 Полковник Роман перебував у непорозумінні того, що тільки-що сталося.
- {Виявляється, він все-ж таки був корисним...} - подумав дядько, здалеку дивлячись на безглуздого хлопчиська.
Іванко все не міг нарадуватися. Тому, через декілька секунд покінчив з цим, так як в нього не виходило. Повернувши свою недоречну зацікавленість, той глянув на павший труп, якого він щойно збив. Александр ледве дихав, дивлячись в небо, але через пробиті легені, незабаром кашлянув кров'ю собі ж на обличчя.
- {Ой, що ж мені буде від начальства😰...} - бентежився Джоні, дивлячись на невиправне. Підповзши разом із хлопцем до свого клієнта, той не хотів мовити а ні слова, хоча очевидно варто було б вибачитися. Поки Іванко розглядав результат своєї роботи, Горготало через силу повернув свій погляд на контрабандиста.
- "Зра-а-дни..к" - ледве вимовив злий революціонер, як несподівано для себе дістав ногою по ребру від малого Іванка.
- "аАааАаАаа!😱" - заверещав хлопчик. - "Ти говорити ще можеш?!🫣"
Джоні також перелякався, але не знав навіть, на чиїй стороні він вже має бути, тому спостерігав за тим, як п'ятилітній хлопчисько ще декілька разів спробував упокоїти недобитого своїми ніжками. Закінчивши відігравати прийоми з кікбоксингу, Іванко ще раз вирішив переконатися, чи не жива ще його жертва. Обережно нахилившись над бездиханним трупом, Іванку чомусь закортіло помацати того пальцем. Можливо, це його б розсмішило й видало його награну смерть, як думав хлопець. Не гаючи ні хвилини, карапуз закатав рукава й поліз до боків. Почавши його щипати, Іванко не отримував ніякої реакції.
- "Що, що ти робиш?" - здивовано запитав контрабандист. Але хлопчик був дуже зайнятим своєю справою, тому не давши ясної відповіді, продовжив жорстоко щипати революціонера за боки. Раптом, на обличчі жертви з'явилася ледве помітна посмішка а за тім дуже тихий фрагмент сміху, виданий через нестерпну біль. Знову шалений переляк та робота для ніг. Вже точно сто відсоткова смерть, більше вже нікуди. Іванко, схилившись над добитим тілом, тяжко дихав після перенапруження свого маленького тіла. Втомився начебто. Джоні був у шоці. Навіть його охоронники настільки сильно не перевіряли присутність свідомості своїх ворогів.
- {На вигляд життєрадісний хлопчик, зацікавлений в безтурботному житті, а іноді без чутливий вбивця живодер. Які тирани його виховували?😳} - весь час думав поранений контрабандист.
Іванко вже хотів завантажувати тіло у вантажівку, але раптом помітив незрозумілу, напівпрозору матерію, яка потрохи виходила із Горготала. Таке він бачив вперше.
- {А що це таке?🧐} - зловив цікаву думку й одразу ж простягнув свою крихітну ручку до неї. Щойно торкнувшись, Іван побачив чиїсь спогади, все життя якоїсь людини минуло перед його очами за секунди, чого не можна сказати для зовнішнього світу. Все мов-би завмерло навколо Іванка, чого він, власне, не помічав. Чи все, що він побачив, пройшло настільки швидко? Можливо це була надзвукова передача пам'яті, але Іванку навіть сподобалося. Над деякими моментами, хлопчик навіть посміявся, але жарт над Єлизаветою й справді був недоречним. Несподівано, пам'ять з життя закінчилася прямо на тому моменті, як його добивав якийсь незграбний, але напрочуд жорстокий хлопчисько. Іванку навіть стало трохи соромно за себе. Очами жертви це було не так епічно, як уявляв собі Іван. Не зациклюючись на подробицях, хлопчик все-ж таки догадався, що він щойно переглянув спогади революціонера Горготала, якого збив хвилину тому.
 

- {Навіщо ти мене бив, дурню?} - почулося нізвідки. Іванко не міг поворухнутися. Все навколо мов би завмерло разом із ним, але він все ще міг думати, як в реальному житті. Несподівано, хлопчик уявлено перенісся в темряву, з якої щойно вийшов силует Горготала. Іванко навіть не знав, що мовити, але його думки мов розмовляли замість нього: - {Сам ти дурень! Взагалі вже.. Ніякої поваги до молодших..... ой.} - понесло хлопця, поки той не зрозумів, що його співрозмовник все чув. Але на подив Іванка, Александр не образився й навіть не розгнівався, а мов-би придивився до хлопця. Наступна мова пішла одразу без перерви. Вся розмова здавалася суцільною.
- {Ти ж.. хранитель, вірно?} - зацікавлено запитав Горготало, все ще маючи в своєму голосі деяку образу на хлопця.
- {Ееее..} - так і думав Іванко.
- {Ні. Я відчуваю в тобі трохи іншу енергію. Це ж... ти маєш очі реальності?!} - одразу-ж перепитав Ґорґотало у свого малолітнього співрозмовника. Іванко не думаючи, простягнув перед собою долоню, пильно спостерігаючи з кожним уявним рухом своїх пальчиків. Загинаючи по одному, Іванко дійшов до бажаної циферки. Впевнившись в правильності, хлопчик простягнув свою ручку на рівні своєї голівки й показав долоню, з майже усіма загнутими пальчиками, крім середнього.
- {Все ж таки один?..} - мов признаючи факт, промовив Горготало.
- {Аґа!} - услід відповів хлопчик. Потроху, розмова між дядьком революціонером та хлопчиком забіякою перейшла до більш дружнього шарму.
- {Доречі.} - мовив Горготало. - {Вслід за тим, як ти переглянув всі спогади та думки за все моє життя, я також побачив не мало трагічного... За 5 рочків накатати на 36 статей..}
Александр був явно здивований деяким здібностям хлопчика, через що навіть подумав, що те, що хлопчик зробив з ним - то квіточки.
- {Ого...} - тільки й почулося від Іванка. Йому, напевно було трішки начхати.
- {Послухай. Я побачив в твоєму житті багато несправедливостей, проти яких ти був проти.} - продовжив революціонер. - {Ти зміг би змінити своє та життя інших людей в кращу сторону! Тим більше, в тебе є багато шансів на успіх і я знаю, що ти цього хочеш...}
Іванко з увагою слухав кожну думку помираючого революціонера.
- {Нажаль, в мене не вийшло змінити цей світ до кращого, навіть цю країну. Й навряд-чи б вийшло.} - більш сумніше розповідав Горготало. У думок, звісно, немає особливого тону, але хлопчик мов би відчував почуття слів свого співрозмовника.
- {Дивлячись на твоє життя, твої бажання... З тебе би вийшов успішний революціонер.} - домовив Горготало. Останні слова трішки підбили уяву Іванка про Горготала. Все дитинство йому доводилося боротися проти будь-яких злочинців, в тому числі й проти революціонерів. Хлопчик знав, що цей шлях його нікуди не приведе. Завжди буде війна, а розпалювати її ще й в своїй країні йому не хотілося. До того ж, крім таких людей, як Горготало, він не бачив більше мінусів в державі,тому навіщо йому ставати революціонером?
Александр мов би посміхнувся, догадуючись про кожну глибоку думку маленького хлопчика.
- {Звісно, ти правий... } - почулося більш хрипкими думками від Горготала. Далі, революціонер двинув таку промову, а точніше фразу, яка якимось чином подіяла на свідомість Іванка й змусила його засумніватися.
- {То що ж, ти станеш революціонером для майбутнього?} - запитав наостанок Александр Горготало.
- {Я подумаю🙄..}