Розділ 60: "Набридливий революціонер, не втечеш!"

Розділ 60: "Набридливий революціонер, не втечеш!"
На дворі був 1978 рік. В одному із сел Ізраїля вже смеркало, але маленький, на вигляд крупненький хлопчик, все ніяк не міг нагойдатися на гойдалці. Гойдаючись, головою він підкидував догори свій м'ячик, який він відібрав у місцевого баскетболиста. На думку підлітка, таким чином він зміг би... ну щось зміг би там. Насправді, цілей у маленькій голові цього хлопчика ще не було. Гойдатись на качелях та битись головою об м'яч - все, що потрібно для щасливого дитинства.
Дядя Рома спостерігав за цим не намагаючись навіть сховатися. Нікого не було поряд, щоб подумати про можливі погані зацікавлення здоровенного чоловіка. Але в його голові це виглядало так, мов би він сам проходив через це. Гойдалка, м'ячик... Той самий майданчик, який моментами згадувався чоловіку в його молодості. Таке почуття, мов зараз він спостерігає це від іншого обличчя. Невеличка сценка для чоловіка раптово обірвалася. Несподівано, разом із хлопчиком вони перемістилися трішки далі. Ця вуличка. Для пам'яті дядька, вона була як ґудзик у стоці сіна. Але це передчуття, мов щось повинно зараз статися. Хлопчик безтурботно біг уздовж вулички, яку прикривали високі кущі з обох сторін. В кінці, а точніше за дорогою, яка іноді тремтіла від проїжджаючих на ній легковика, або-ж грузової автівки, виднілася постать, яку дядько все ніяк не міг згадати. Тому, лице цієї людини мов-би вкривалося густим туманом, чого не можна було сказати для одягу та фігури. На вигляд, полковник зміг догадатися, що це була дівчинка до підліткових років, як цей радісний хлопчик. Дядя Рома відчув холод. Тільки в цей момент до нього дійшло, що це все він згадує не просто так і не через свої примхи, а тому-що тут і саме зараз повинно було щось трапитись. Щось таке, що змінило б життя того хлопчика... і змінило б життя дяді Роми. Хто була ця дівчинка? Дядько все ніяк не міг зрозуміти, але ситуація потребувала іншого від нього. Полковник, відчуваючи страх, який взявся ні звідки, побіг в сторону тієї дівчинки, яка для нього можливо вже нічого не значила. Але що вона значить для його минулого? Для минулого Роми, який не усвідомлює те, що повинно трапитись в наступну мить. Чи зможе він зупинити час, щоб встигти врятувати своє минуле? Оббігши хлопчика, який навіть не помітив постать величезного, розгубленого дядька, Роман біг як ніколи, але щось його стримувало, мов наказувало його спостерігати за тим, чого він не зміг би змінити.
- "Стіій!!" - прокричав дядько, витягнувши невеличку руку перед собою. Цього б точно не вистачило, щоб схопити ту дівчинку й притулити до себе, щоб врятувати її від фури, що неслася прямо на дитину.
- {Якщо б я міг зупинити час й цього б не сталося?} - несподівано пролунало дитячим голосом в голові чоловіка. В наступну мить, прозвучало тертя колес по асфальту, а за тим грохот, зіткнення автівки з тілом тієї дівчинки. Полковник не міг нічого почути в своєму серці, чи повинен він співчувати, чи битися за життя дівчинки, благаючи хоча-б кого небудь допомогти їй вижити.
- "Минулого не повернеш, не зміниш й не зітреш з пам'яті."
Дядя Рома обернувся назад до хлопчика, але на його місці знаходилося скупчення різнокольорової, напівпрозорої енергії, яка трішки мерехтіла та формувала із себе форму невеличкого людиноподібного духа. Дядько був впевнений в тому, що ці слова вимовило саме це створіння. З деяким подивом на обличчі та огидою до створіння, яке йому нагадало огидні кольори з флагу ЛГБТ, полковник запитав: - "Що це тільки-що було?"
- "Твій спогад. Кожну ніч тобі сниться тільки один спогад й ти виниш себе за свою безпорадність. Ти не зміг врятувати дорогої для себе людини." - промовив дух.
- "Ти взагалі хто такий, що копаєшся в моїй голові?! Тільки не кажи, що в тебе вийде мене обдурити, Горготало!" - проричав чоловік, змінивши свій настрій на більш грубий. Відповідь на заперечення дяді Ромі чекати не довелося.

- "Та ні ж. Я дух, якого ти породив. Ти породив мене прямо тоді, коли ти відчув страх й безнадію після того інциденту. З тих пір я живу в тобі, але тільки зараз ти зміг розкрити мою силу."
Дядя Рома злісно видихнув й відвернувся від духа. - "Ти хочеш, щоб я тобі повірив? Знаєш, я не дуже довірливий гипнозам, тому можеш навіть не намагатися." - промовив чоловік, мов-би звертаючись до свого ворога Горготала. Тільки розплющивши свої очі, Рома озирнувся й побачив тих же самих людей зі зброєю, а навколо повисли кулі, з оточення який дядьку точно не вибратись. Але він не зміг зрозуміти одного: Чому всі завмерли? Тим паче ті самі кулі.
- {Я що, в раю? Чи це межа між життям та раєм?} - подумав полковник. На допомогу з виясненням до нього прийшов знову він. Перед дядьою Ромою звідки не візьмись знову з'явився цей невеличкий дух, чимось схожий на маленького хлопчика. Таке почуття, мов би він знаходився перед чоловіком весь цей короткий проміжок часу.
- "Та ні ж. Це наша з тобою сила. Здібність часу, яку тобі вдалося підпорядкувати прямо перед своєю смертю. Ти породив мене, ти мій батько. А я тобі допоможу в цей раз врятуватися." - монотонно промовив дух.
Дядько здивувався, але не на довго. Весь час він не долюблював духів та користувачів різних здібностей, а тепер йому якийсь дух каже, що він його батько? Вираз обличчя полковника значно обурився за таке безглуздя.
- "Дух кажеш? Ти взагалі уявляєш, до кого ти це мовиш? Чи в тебе мозок потік, що ти звертаєшся з цією нісенітницею до мене?!" - буркнув до того полковник. - "Не потрібні мені духи та їхня допомога! Інші тільки й сподіваються, що дістануть одного із вас, як якийсь трофей. Але що вони можуть без духів? Що може зробити сама людина? Вони не мають в себе віру, яку маю я."
- "Я знав, що ти так скажеш." - перебив того дух. - "Але зміг би ти добитися чого небудь без зовнішньої допомоги? Чи то люди, чи духи... Від кожного хоча-б трохи залежить твоє майбутнє. А особливо від тих, хто поруч та пропонує свою допомогу."
Дядька зачепили ці слова, адже з іншого погляду на ситуацію, згусток різнокольорової енергії мав рацію. Він вирішив дослухати духа, хоча продовжив показувати із себе злого зека.
- "І я хочу, щоб на цей раз все не закінчилося. Я пропоную свою руку допомоги, хоча ти сам заслуговуєш на неї. Напевно, таке нечасто стається, коли одна людина за доволі короткий проміжок часу спромоглася породити в собі нового духа й розкрити її потенціал. Ти не тільки сильний зовні, але ще й в середині."
Слова духа були монотонними та спокійними й не можна було здогадатися, про що думав він насправді. Можливо, все що каже, то і є правда. Але дядько не поспішав довірятися різнокольоровому згустку енергії. Але йому не залишалося більше нічого робити. Без сили, яку дав би йому цей дивний дух, дядя Рома не міг навіть поворухнутися.
- "Добре." - брутально промовив чоловік. - "Тоді скажи мені, чому ти хочеш допомогти мені? З чого тобі буде користь?"
Дядя Рома примружив очі, дивлячись на духа, мов підозрював того в злих намірах. Після чого, на його подив, в їх розмові настала хоч і невеличка, але все ж таки пауза, яку протримав саме дух. Його енергія замерехтіла інакше, а кольори почали перепливати по фігурі тіла швидше, ніж то було раніше.
- "Я.. я не знаю..." - промовив дух не змінюючи тону.
- "Фу! гомо! Брррр!😡" - швидко перебив малого духа чоловік. Дядя Рома подумав, що причиною допомоги від духа являються саме його почуття. Співрозмовник не показався збентеженим, але далі чоловік його бачив саме в цих кольорах.
- "Взагалі-то, у духів немає статей, таких як у людей..."
- "Тільки не кажи, що ти закохався в мене..." - зітхаючи, рівнодушно промовив дядько, відводячи свій погляд від малого зґвалтівника. Здавалося, що чоловік проігнорував духа. - "В мене є інша."
- "Яка жалість...😔" - продовжив дух після невеличкої паузи. - "Але у духів також немає почуттів, тому нашим стосункам не було б місця у цьому світі.😒"
Дядю Рому трішки полегшили ці слова від різнокольорового. Той посміхнувся.