Розділ 59: "Й все залишиться на потрібних йому місцях"

Розділ 59: "Й все залишиться на потрібних йому місцях"
- "Сер! Здається, іншого виходу з цієї ситуації немає..  - Що значить немає?! Повинен бути інший спосіб! Ми не можемо залишитися тут навічно! Думай, Толік, думай!  - Думаю, в мене є одна ідея!  - І що це? Не тяни людину за капіляри, Толік! Кажи вже!  - Так як у нас до сих пір не слухаються дві ноги, нижня частина тулуба і ліве око, а стоїмо ми тут вже як три-чотири хвилини, то можна припустити те, що ми зможемо піти навздогін цього дядька тільки через п'ять хвилин. І то це в гіршому випадку.  - До чого ти ведеш? Ти думаєш, я сама про це ще не здогадалася?! Єдиним нормальним варіантом було позвати Ваню, але він мене не чує. Напевно, з першого поверху мій галас не дістає до четвертого, чорт побирай! Іншого виходу, я так розумію, немає..  - Ти щось маєш на увазі?  - Так, Толік. Доставай скальпель із лівої кишені рюкзака. Будемо ампутувати ноги.  - Ти збожеволіла?! І як ми будемо наздоганяти Горготала без ніг?  - Нічого. поки є руки, мені все по зубам... А й справді. Зубки то в мене нічого такі. Ще ні жоден молочний не випав.  - Не неси брєд, Даша! Я не буду ампутувати тобі ноги! Як до такого взагалі можна було додуматись?!  - Не плач, Толік. Я тебе розумію. Сама була на твоєму місці. Як і зараз, доречі." - довго сама із собою розмовляла Бумбія Даша на просторах недобудованого коридору будівлі, що виглядало, як монолог, але з перебільшеними емоціями двух різних персонажів, один із яких був вигаданий під час стресу в доволі незручній ситуації. Даша вже тримала скальпель у своїх обох руках. Вагаючись, Бумбія міцно і щільно тримала гострий предмет у своїй руці над лівим бедром своєї ноги, але раптом, почувся незабутній рев мотору ретро-мопеду під ритм пісеньки від Раммштайну. Цей звук змусив дівчинку прибрати подалі скальпель від ноги й прислухатися, адже кожну секунду інтенсивність ритму наростала з такою швидкістю, мов би мопед мав в наступну мить влетіти у будівлю через раму для вікна. Так і сталося. Але тепер вікон у приміщені, де опинився дядя Рома на своєму Дирчику стало на одне більше.
- "Полковник Роман!" - з деякою радістю та надією на спасіння заверещала Бумбія, відкинувши свій скальпель в стіну. - "Де мій мішок?!"
- "А де Горготало? Ти його бачила?" - запитав полковник дядя Рома, не встаючи із свого мотоциклу.
- "Я перша задала питання!" - гніваючись промовила Бумбія.
- "Не сперечайся з полковником! Не забувай, що я вам тут умови ставлю, а не ви. Так ти бачила Горготала? Відповідай!" - стараючись зберегти спокій, промовив дядя Рома. Бумбія не на жарт розлютилася на дядька, але продовжувати безглузду сварку з гигантом вона не хотіла.
- "Горготало пішов на 21 градус від северу. Далі я втратила його слід, коли він вибіг із будівлі." - промовила Бумбія.
- "Ми не можемо сьогодні знову втратити його! Більше революцій він не влаштує у цьому місті!" - промовив полковник Роман, дивлячись в світле майбутнє своєї країни. - "Сідай!" - простягаючи свою руку маленькій Бумбії, наказав Роман. Даша простягнула свою ручку до величезної руки, але не дотягнувшись, ледве не впала на підлогу. Дядя Рома, зрозумівши проблему маленької вбивці, мовчки підсунув свій Дирчик разом із собою до Даші й не втрачаючи ні секунди, схопив дівчинку й посадив назад величезного мотоциклу. Нажавши на одну із кнопок на кермі свого Дирчика, дядя Рома послав невеличкий, електричний імпульс до свого друга саксофоніста, щоб той продовжив грати пісеньку його улюбленої групи.

***
-  "Будь ласка..." - почулося із-за гори трупів на четвертому поверсі недобудованої будівлі, яку щойно покинули Бумбія з полковником. Через хруст кісток недобитих охоронців, все ще чувся несправжній, перебільшений стон афро-американського контрабандиста. Дивлячись на маленького, на вигляд безжалісного хлопчика, контрабандист надіявся на помилування зі сторони Іванка. Із-за прострілу в нозі, у того навіть не було шансів на втечу. Але навряд чи афро-американець зміг би втекти навіть будучи без ніяких поранень. А Іванко в свою чергу намагався не втратити своєї уваги на його думку з найнебезпечнішого контрабандиста у світі. Сидячи на корточках перед пораненим чоловіком, він дивився на свою ціль, за якою Бумбія сказала йому спостерігати. Але не втримавшись, Іванко не моргаючи повернув свій жахливий погляд в бік на муху, яка привернула маленького хлопчика своєю поведінкою, перелітаючи з одного тіла охоронця на інше.
- "Щ-що тобі потрібно?!" - не витримавши мовчанки, запитав його афро-американець. Іванко злякався й ледве не впав на спину від несподіваного запитання. Хлопчик знову подивився на контрабандиста, через що дядько пискнув на африканському діалекті й спробував відсунутись подалі від хлопчика своїми незграбними ручищами.
- "А ви не такий, як справжні бандити." - промовив Іванко.
- "Що?...😰" - ледве вимовив контрабандист. - {До чого він веде? І.. І я не можу зрозуміти. Ця ситуація, коли над моїми почуттями володіє якась дитина. І це все тільки через те, що у цієї малолітньої чупакабри є ця лазерноподібна здібність.}
- "Я думав, що ви не такі прості на улов..." - продовжив хлопчик, все ще сидячи перед контрабандистом. Афро-американцю стало не по собі. Іванко подивився за плече дядька й помітив ті самі контейнери, які на його думку цей бандит хотів продати тому Горготалові.
- "А ці ящики.." - вказав своїм поглядом на ціль розмови своєму співрозмовнику. - "Що там?"
- {Якщо я скажу правду, то цей хлопчик більше всього що не зрозуміє, про що я кажу. Тоді скажу йому щось не таке вже й травмуюче. Але якщо він захоче перевірити?.. Була не була!} - роздумував ранений бандит й в кінці кінців вирішив відповісти залпом: - "А там.. багато цукерок для сім'ї поважного Горготала."
Іванко вдивлювався в розширені від страху очі бандита, від чого того пробрало до ще більшого тремтіння.
- "БРЄШЕШ!" - заверещав Іванко, витягнувши саморобний ніж із гаманця своєї літньої кофти. В наступну мить, хлопчик на чотирьох кінцівках підскочив до контрабандиста й штрикнув ніж в бетоновану підлогу біля його ступні.
- "АААА!" - від страху запищав бандит. - "ТАМ БОМБИ! БАГАТО БОМБ!" - залякано промовив чоловік. Іванко відскочив назад й обпершись на руку з ножем та прикривши іншою рота, всім своїм видом показав страх по відношеню до слів, які вимовив чоловік.
- "Б-бомби?😣" - тихо перепитав Іванко. - "Цього не може бути! М-ми.. повинні позбутися їх! Негайно!" - продовжив зі страхом верещати хлопчик. Бандита це не на жарт почало дратувати, але будь-який рух міг бути для нього останнім, тому він вирішив продовжити вислуховувати притензії нічого не розуміючого в бізнесі хлопчика. Через мить хлопчик замовк й з посмішкою поглянувши через свою руку на контрабандиста Іванко промовив: - "Скинемо всі на Горготала!😈" - почав дико сміятися хлопчик. У афро-американця перехопило подих.
- {Він збожеволів. Я ще ніколи не бачив настільки жорстоких дітей в такому віці. Невже він із сім'ї Бум-Бум? Напевно так. Чому я тільки одразу не здогадався, що їх колись наймуть, щоб піймати Горготала.. Тільки члени сім'ї Бум-Бум змогли б протистояти йому, але щоб діти. Вони напевно там всі божевільні!} - подумав контрабандист.
- "Але люди! Вони ж... також можуть постраждати від бомб, якщо їх скинути в прилюдне місце. А Горготало, він ж не буде просто так розгулювати на полях, подалі від міста." - промовив контрабандист, намагаючись відмовити дитину від безглуздої ідеї.
- "А тобі яке діло до них? Не думав, що тобі було діло до людей, коли ти хотів продати ці бомби злому революціонеру. Ти не думав, що він хотів зробити з ними далі?" - запитав хлопчик чоловіка, який лежав перед Іванком, обпираючись об один із контейнерів.
- "Ні, я просто..."
- "Та все вже. Ти мене починаєш дратувати. Все сиджу тут з тобою, а мої друзі зараз, напевно, намагаються спіймати Горготала й потребують моєї допомоги. Взагалі не знаю, для чого тебе потрібно залишати в живих. Вб'ю я тебе..." - промовив без ніякої жалості до контрабандиста Іванко. Вставши на ноги, Іванко підібрав свій ніж й направив на свою нову жертву.
- "Ні! Я.. я зроблю все, чого ти забажаєш!" - заверещав бандит. - "Чого ти хочеш більше всього? Телевізор? Нову автівку? Апельсин?" - перебирав бідолашний контрабандист все, що приходило йому в голову, намагаючись врятувати своє нікчемне життя. - ""... Може, ти хочеш телефон?😰"
Іванка начебто переклинило й він, тільки почувши завітне слово, відкинув ніж подалі в гору трупів.
- "Гадаю, що було б не погано.." - сором'язливо посміхнувся Іванко. - "Я сподіваюся, ви мали на увазі нокіа 3310?🤭"
- {Фуух! Йому просто хочеться новий телефон. Я сподіваюся, що він не намагається мене знову розіграти. І коли це він встиг на "Ви" перейти?}
- "Так, звісно я куплю тобі цей телефон. Тільки якщо ти не будеш мене вбивати." - промовив з полегшенням контрабандист. Іванко почав роздумувати над пропозицією дядька, яку він одразу без роздумів щойно прийняв.
- "Ніі.. Так не піде." - відповів Іванко. - "Ви купуєте мені телефон й допомагаєте спіймати Горготала."
- "Але... Я ж не можу ходити. Яка від мене буде користь?" - запитав контрабандист.
- "Ну, по перше, ти маєш знати деякі таємниці Горготала, або плани. По друге, в тебе немає вибору, якщо ти не хочеш помирати."
- "Маленький ти розбійник." - вимовив контрабандист, паралельно відкашлюючись кровью.
- "Ех, показушник." - промовив Іванко, спостерігаючи за доволі жалюгідною грою співрозмовника. - "Скажи своє ім'я, герой!"
Ще раз кашлянувши, контрабандист промовив: "Джоні. Мене звати Джоні."
Голос дядька з кожним словом ставав все слабіше й Іванка це дуже налякало, адже хто ще так погодиться маленькому хлопчику купувати телефон тільки із-за його погроз.
- "Ой" - промовив Іванко. Присівши на коліна перед Джоні, хлопчик здер з чоловіка його модні шорти й порвавши їх на шматки, обмотав навколо рани підстреленого дядька.
- "Ніі! Мої нові шорти!😭"