Розділ 58: " План А: "Незапланований" "

Розділ 58: " План А: "Незапланований" "

- "Який наш план?" - по рації запитала Даша у полковника дяді Роми, поки діти їхали на задніх, пасажирських місцях однієї машини. Спереду за рулем сидів поліцейський під прикриттям, але його легко видавало вміння водити автівку. Що не поворот, як машину легко заносило на тротуар.

- "Ви приїжджаєте на місце, знаходите бандита, оберігаєтесь його здібності, тобто ухиляєтесь як там можете, а потім ловите, даєте два ляща й у фургон. Всіх інших затримає моя група, на них не звертаєте уваги." - промовив гримучий голос із трубки.

- "Ага. Якщо доїдемо." - відповіла Бумбія Даша, поки їх фургон у черговий раз занесло в якусь пекарню. Подивившись на Іванка, якому вже був потрібен пакетик, Даша дякувала Святу Матір Бейлі Бум за найкращу участь із всіх можливих.

- "Висаджуємся, висаджуємся!" - промовив водій вірменським діалектом.

- "Що сталося? Ми ж ще не доїхали!" - трішки збентежено промовила Бумбія.

- "Горе сталося! Бензин - ноль, мотор - горить. Далі якщо їхати, то тільки платно і на ваш власний ризик!" - заревів водій з пляшечкою рому в руці. Даша не витримала й випихнувши псевдо-поліцейського із фургону, завела автівку й виїхала із пекарні.

- "Тримаю курс на заброшку. Зв'язок окінчено!" - серйозно настроївшись, наостанок промовила Бумбія й вкинула апарат до кишені. Поки Іванко ледве стримувався від блювоти, Даша вже на всю гасала по Мирному Житу.

В той час, полковник дядя Рома вирішив відділитися від своєї зграї й на своєму мопеді "Дирчику" їхав на захід сонця. Припаркувавши свій гігантський, як носоріг мотоцикл, дядя Рома зняв свій дикий шолом й ефектно встав із-за руля. Обернувшись, перед чоловіком повстала могутня 100-поверхова будівля із різних коштовних каменів. По периметру стояли багатокілометрові, високі загради, в яких процвітав сад та звірі, яких не можна було знайти навіть в місцевому зоопарку. Але великий, шпичастий забор все одно не заважав розгледіти всю красу архітектурного чуда всесвіту. Саме так виглядав маєток Бум-Бум, в якому тільки цього ранку гралися Іванко та Бумбія у футбол, а вже під вечір виконують чиєсь важливе поручення за просто так. 

-"Єтіть калатіть!" - промовив дядя Рома закидуючи свою голову назад, щоб побачити найвищу шпильку діамантового палацу. - "Коли я чув, що вона принцесса, то не думав, що до такої степені..."

Обійшовши свій мопед, дядько підійшов до воріт й за підказкою у вигляді намальованої, червоної стрілки на тих же воротах, знайшов дзвінок. Дядя Рома, рішаючись, потримав свій палець перед самою кнопкою пару секунд й нарешті натиснув. Обернувшись навколо, полковник не побачив ні душі. На вулиці була п'ята година літнього вечора, не так вже й пізно, щоб влаштувати час-пік посеред центру міста, але ні. Дядя Рома був вперше у цьому незвичайному місті, тому не поважав це за важливе. Відійшовши, дядько гордо встав перед воротами у своєму байкерсько-поліцейському костюмі, який він прикрасив чорним галстуком під розкритим жилетом та почав чекати. Пройшла вже хвилина, але ніхто так і не вийшов, а сама тишина дядьку вже як 50 секунд тому набридла. Дядя Рома обережно подивився крізь ворота з решіток й нікого не побачивши, крім пари жирафів та трицератопса, повернувся до свого мопеду, щоб включити музику від своєї улюбленої групи. Раптом, ззаду дядько почув, як ворота почалися розсуватися в різні сторони, а недалеко за ними по доріжці виїхала гарна жінка на героскуторі. Червона сукня та білосніжна вишиванка - саме такий образ обирала Юлія Хуторок, щоб здивувати кожного гостя. В руках жінки на гарному полотні лежав щойно спечений хліб. Юлія під'їхала й зупинилася за три метри від дядька.

- "Вітаю, пане!" - красномовно промовила імператриця Хуторок. Дядя Рома навіть не знав, чим відповісти, але знав, що буде достатньо сказати: "Немає за що.". Але наш герой не проколовся на пустому місці й вдарив низький поклон перед імператрицею. Цього Юлія навіть не очікувала від гостя.

- "Я дуже здивована вашими манерами." - посміхнулася жінка. - "Хочу заявити, що ніхто вже як дев'ятнадцять років не дзвонив у цей дзвоник."

Дядько трішки притупів, адже не знав, чи похвалила його імператриця, чи приговорила до тисячоліття тортур за скоєний гріх.

- "Я... я не знав.. Пробачте..." - майже непохитно промовив дядько, але в нотках його голосу чувся страх чогось незнайомого... Чи забутого роками. - {Це незручне почуття. Чому саме зараз?!}

- "Та не бійтеся ви. Нічого страшного, що ви проробили діру в нашому дзвонику. Я сама хотіла колись його замінити, але ніяк накази не доходили." - сміялася Юлія Хуторок.

- "Юлія." - з усією повагою звернувся полковник дядя Рома до жінки. - "Ви, можливо мене не пам'ятаєте, але п'ять років тому, в Афганістані ми зустрілися, як волонтер із імперії Бум-Бум та поштар із невеличкого Ізраїлю" - соромливо продовжив дядько. На обличчі імператриці виступило здивування з нотками радості.

- "Чому ви одразу мені не сказали? Звісно я вас пам'ятаю!" - щасливо промовила Юлія Хуторок, викинувши хліб в найближчий кущ й зіскочивши зі свого героскутора. - "Як вчора пам'ятаю, як ви в той раз привели до нас підмогу в вигляді декілька сотень верблюдів. Весь наш збір був вам дуже вдячний." - продовжила Юлія Хуторок, ледве втримуючись, щоб також не поклонитися знайомому. - "Але куди ви ділись потім?" - зацікавившись моментом із минулого, запитала жінка у полковника дяді Роми.

- "Таке діло... Я справді хотів залишитися з вами та допомогти із волонтерством, але призивний вік, така собі штука. Я пообіцяв сам собі, що повернуся до вас і країною за країною подорожував на схід, потім на північ, потім на захід... В кінці кінців я втратив будь-яку надію знову побачитися з вами й влаштувався поліцейським в сусідньому місті." - розповідав дядя Рома, а імператриця Юлія Хуторок ледве стримувала сльози, чуючи таку зворушливу історію.

Даша, не впоравшись із управлінням, врізалася у ліхтарний стовп.

- "Чорт побирай!" - залаялася п'ятилітня дівчинка, декілька разів вдаривши по керму. - "Виходимо, скоріше!" - заревіла маленька Бумбія і діставши штурмову гвинтівку із-за сусіднього крісла та впихнувши пістолет з боєприпасами собі в кишені, дівчинка ногою вибила дверцята й вискочила на вулицю. Іванко теж не змушував на себе чекати й будучи не в дуже гарному стані, випав із фургону й наригав на бруківку.