Розділ 56: "Арешт"

Розділ 56: "Арешт"
Іванко задихаючись біг по коридору й врешті решт побачив широкі сходини, по яких спускалися промені натурального, сонячного сяйва, відзеркаленого від діамантових стін замку.
- "Ура! Воля!" - запищав хлопчик й незграбно із задишкою покарапкався своїми чотирьма вверх. - {Більше я не переживу цих пасток. Навіщо Святій матері Бейлі Бум взагалі знадобилися вони, якщо сам лабіринт може замучати будь-кого від голоду, якщо в тих не буде карти...} - все не міг зрозуміти Іванко й добравшись до кінця сходів вперся в чиїсь тверді ноги, окутані в тканину із найдорожчого діамантового шовку чорного кольору. Ці штани від елегантного костюму... Піднявши свій погляд вверх, Іванко не міг повірити своїм очам.
- "Александра!" - радістно запищав хлопчик на весь палац, довго не бачивши свою старшу сестру.
- "Я Хюрем!" - відповіла своїм багатим та розкішним голосом Александра Провокаторівна, мов вже випадково засудила хлопця на пожиттєве. Іванко придивився в лице дівчини, щоб впевнитися, чи справді не зплутав він якусь десятилітню тітку зі своєю сестрою.
- "Ой, це в мене до сих пір глинтвейн з Турції бродить." - промовила до хлопчика своїм разящим правдою голосом старша сестра Іванка.
- "Ааааа!" - знову запищав від радості Іванко й ще б трохи не втратив свідомість. - "Цілих три роки тебе не бачив." - сказав п'ятилітній Іванко. Після цього, стоячи перед Александрою на колінах, Іванко витягнув перед собою одну руку та почав загинати по одному пальчику. - "Це виходить, мені було десь два роки, коли я тебе в останнє бачив?" - запитав хлопчик у своєї сестри.
- "Ні." - відповіла Александра, витягуючи із сумочки свій XXL гаманець. - "Коли тобі було приблизно два роки, в тебе ще очі не прорізалися. Й тим паче в тебе ще не було грошей, щоб я на тебе дивилася. Не хотіла, так би мовити, щоб ти мені в такому молодому віці заборгував декілька тисяч."
- "Ааа. Точно. Я ж тебе на фотографіях бачив, які мені наша мама показувала..." - промовив хлопчик, нарешті вставши на ноги й обтрусивши зі своїх шортів рубиновий пил. Поки хлопчик розказував Александрі різні історії зі свого життя, тав свою чергу нарешті насобирала декілька десятків купюр зі свого гаманця й тицьнула їх перед лицем хлопчика.
- "Тобі стільки вистачить, щоб ти пішов купити собі морозива й відстав від мене? В мене ще куча справ." - промовила Александра Провокаторівна. Хлопчик був в шоці від наглості його сестри. Щойно вони тільки побачились, як та вже прямим текстом каже хлопчику, щоб той відвалив від неї.
- {Хамка. Всього лише на п'ять років старша за мене. Та ким вона себе уявила?} - заагрився маленький Іванко. - {Але з іншої сторони.. В її руках не менше 10-ти тисяч дєнєг. Можливо і на новий нокіа вистачить.. Але з третьої сторони мені його знову розіб'є Даша на благо всього людства.. А навіщо мені дєньга, якщо вона піде в пустоту? Мене просто так не купиш!} - відвернувшись від Александри, довго думав над її пропозицією маленький хлопчик.
- "Ну так що?" - запитала хлопця Провокаторівна.
- "Мені не потрібні твої гроші!" - грізно відмовив хлопчик своїм писклявим голосом.
- "Ти дивись, які ми агро!" - мов сама собі промовила Александра, запихаючи гроші в сумочку від адідас. - "Ну добре. В тебе є 20 хвилин моєї присутності, а потім мені буде потрібно дещо обговорити по телефону з моїм новим співробітником із Чехії." - додала Александра в знак протесту його маленького брата. Діти по троху пішли далі по коридору.
- "Доречі. Де ця макака?" - запитала у Іванка Александра.
- "Яка макака? Імператриця Юлія Хуторок ще два роки назад вирішила всіх орангутангів відправити в зоопарк, так як у Даши з'явилася на них алергія." - промовив Іванко.
- "О, ось саме так. Я мала на увазі про Дашу... Так де вона?" - ледве не перебила хлопчика Провокаторівна.

- "Де Даша?" - повторив за старшою сестрою Іванко, мов би забув про щось. Вмить хлопчик згадав.
- "Точно! Я зовсім забув! ЇЇ ж Свята Матір Бейлі Бум попросила дістати один артефакт із одного музею." - тривожно промовив Іванко. - "Я їй повинен допомогти!"
Александра Провокаторівна здивовано подивилася на Іванка. В її очах блимнула капля роздратування.
- {Сама Бейлі вже посилає цю обєз'янку грабувати музеї... Якось навіть противно стало, що я сама цим займалася в такому-ж віці.} - подумала Александра, попиваючи свій мохіто із пластикового стаканчику з трубочкою.
- "Ну, так біжи допомагай їй. А то не дай Свята Матір Бейлі Бум🙄 вона потрапить у біду і ми більше ніколи її не побачимо..." - рівнодушно промовила Провокаторівна. Від сказаного нею Александра навіть трішки замріялася. - "От би добре тоді нам жилося." - випадково вслух промовила Александра.
- "В сенсі? Ти ж тільки із-за границі приїхала! Як тебе могла вже Даша дістати?" - не зрозумів хлопчик, поки переривав свій портфель в пошуках чогось важливого.
- "Щоб ти знав, ця криска мені кожну ніч незрозумілі меми кидає. Один раз вона мені зателефонувала, коли я була на засіданні ген-директорів в Мексиці... То був перший і останній раз, коли я думала, що з нею щось трапилося. А ні. У неї її прищик на носі вискочив. Я тоді ледве кабінку в туалеті не розгромила. І в придачу в той день я не змогла відсудити пів тіла у Майкла Джексона. І це тільки одна година із всієї доби. Я думаю, ти тепер розумієш, чому у нас близькі відносини з Дашою." - розповіла Александра Провокаторівна хлопчику, весь час змінюючи свій тон з більш-менш формального на грубий зековський. Миттєво у руці дівчини схлопнувся стаканчик і з нього полетіло мохіто до стелі.
- "Може ти все-ж таки перегинаєш палку? Ти ж цілих три роки її не бачила. Хто знає, як вона змінилася." - злякавшись гніву сестри, відмовив хлопчик.
- "Хіба-що із без образливого малюка в дитину невдалих жартів." - промовила Александра, потираючи свої очі від втоми.
Незабаром, Іванко витягнув якийсь пристрій із свого портфелю й стукнув його, щоб той запрацював. Подивившись на те, що робить незграбний хлопчик, Александра все-ж таки добродушно вирішила дати раду Іванку: - "Потрібно кнопку збоку натиснути..."
Іванко трішки засоромився й повернувся до дівчини спиною, щоб та не спостерігала за його діями. Сильніше стиснувши електронний апарат із рукояткою, Іванко натиснув на одну із бокових клавіш і на ньому засвітився екран.
- "Нарешті!" - зрадів Іванко й підстрибнув із підлоги, підхопивши свій рюкзак. - "Тепер я знаю, де знаходиться Даша."
- "Це що, типу радар?" - байдуже запитала Александра прогортуючи сторінку в інстаграмі.
- "Ну типу того. Це мені подарувала Свята Матір Бейлі Бум, щоб я не загубився."
- "А в кінці кінців йдеш в пошуки за Дашою." - промовила Александра й продовжила свій шлях по коридору.
- "Так ти підеш зі мною за Дашою?" - запитав Іванко, підбігаючи за Провокаторівною.
- "Звісно ні. В тебе залишилося 3 хвилини моєї присутності і за цей час нам потрібно ще дійти до лімузіну на вулиці, щоб тобі не довелося переплачувати за перехід ліміту."