Розділ 55: "Священне місце сім'ї Бум-Бум"

Розділ 55: "Священне місце сім'ї Бум-Бум"
- "І куди ми тепер йдемо?" - промовив маленький Іванко до Матері Бейлі Бум. Собака підбігла до невеличких дверцят в своїх темних покоях в готичному стилі, освітлених факелами й пролаяла кодовий лай. Після гучних істеричних звуків приміщення затрусилося й вже наляканому Іванку здалося, що почався землетрус.
- "Не бійся дитина!" - промовила Бейлі Бум. - "Це мій чайник закипів. Зараз чаю поп'ємо, якщо хочеш."
- "Не треба." - оговтавшись промовив Іванко. Ще трішки почекавши, невеличкі дверцята з могутньою силою відчинилися й за ними хлопчик побачив довгий та вузький коридор.
- "О Нііі!😫" - запищав Іванко. - "Знову смертельні пастки з шипами?"
- "О Тааак!🤩" - гавкнула Бейлі, після чого закинула хлопчика собі на спину й кинулася по коридору. - "Давно я так не бігала в небезпечних місцях!" - все не могла налаятися свята Матір Бейлі, поки за ними гучно падали списи й виривався вогонь із стін, тим самим закриваючи шлях назад.
Нарешті після довгих та небезпечних блукань по лабіринту, Бейлі з Іваном прибули у великий, підземний, круглий, готичний, неймовірний та доволі незвичайний зал. На стінах спіраллю возвеличувалися статуї багатьох людей, а кінець цього ряду монументів знаходився в середині самої зали.
- "Подивись, дитино моя..." - промовила Бейлі, вказуючи на найближчі статуї, біля яких знаходився вхід у приміщення.
- "Я не ваша дитина." - відмовив Іванко, не відриваючи очей від архітектурної краси. Бейлі подивилася на хлопця таким видом, щоб той замовк на деякий час й не випендрювався.
- "Я, як свята Матір роду Бум-Бум, маю статус Матері, якщо ти не помітив. А ти, як частина нашої сім'ї мусиш мене поважати, хам!" - загавкала Бейлі й повернулася до теми. - "Так ось... Ці статуї - одна із таємниць нашої великої родини, про яку до цього моменту знала тільки я. Але так вийшло, що ти, малолітка, якій страшні навіть землетруси - власник одного із очей реальності." - розповідала Бейлі Бум. Приголомшлений Іванко слухав з усією уважністю, надіючись почути лекцію про очі реальності по друге, так як в перший раз хлопчик прослухав її, почавши спостерігати за маленьким тарантулом, який був на стелі в покоях святої.
- "Ці всі статуї - минулі та сучасні власники очей реальності. Тут зображений кожен, хто хоча-б трохи носив одне, або два ока реальності." - продовжила свята собака, йдучи з хлопчиком до середини залу. Нарешті, оба дійшли до невеличкої статуї, яка, як здавалося була в кінці спірального ряду всіх статуй.
- "Це ти." - лайнула маленькому Іванку, вказуючи на статую підлітка. Іван трішки здивувався, адже свята вказувала на набагато старшого хлопця, а маленькому Іванку на той час було лише п'ять рочків.
- "Це точно я?" - запитав Іванко святу Матір Бейлі Бум.
- "Я сама точно не впевнена, адже я зрозуміла, що ти власник ока реальності тільки через цю статую." - промовила собака. Іван трішки замешкався. Він був впевнений, що перед ним стояв якийсь інший хлопець, тому-що Іванко ніколи не ріс у зворотній бік. Після деякого часу роздумів, Бейлі додала: - "Ти ж побачив, що у цьому залі більшість людей похилого віку?"
Іванко обернувся навколо й через більшість високих статуй старичків та дорослих людей розгледів стіни.
- {Й справді. Більшість з них дуже старі. І майже у всіх було пусте вим'я тільки для одного ока.} - подумав Іванко.
- "Всі статуї зображують власників очей реальності у вигляді, в якому вони незадовго помруть й око реальності передастся іншій людині." - промовила Бейлі Бум. Іванко одразу повернувся поглядом на статую невеличкого підлітка, про якого вони розмовляли раніше.
- "В сенсах?" - запитав Іван. - "Ви хочете сказати, що цей хлопець, тобто я, якщо ви казали правду, помре в такому ранньому віці?" - перелякався Іванко.
- "Я думаю, це можливо." - серйозно відповіла Бейлі Бум. У хлопчика почалася показушна епілепсія. Після її закінчення, Іванко з невеличкою надією запитав: - "А може, ця статуя з часом зміниться?"
Бейлі собачим лаєм посміялася з хлопця.
- "Послухай. Я хоч і собака, але живу більше двух сотень років. Я сюди в останній час рідко навідаюся. Скажемо так: до твого народження довго не навідувалася сюди, але коли згадала про одну із статуй й порівняла його обличчя з твоїм, то бігала сюди кожного дня."
- "Тобто моя статуя стояла в цьому вигляді ще з мого народження?" - Іванка контузило.
- "І до твого народження... Мене більше всього цікавить те, що це місце передбачило твоє існування. Ці статуї тут ніхто не будує і не будував. Всі вони тут стояли із самого початку в одному вигляді й навіть не рухалися." - продовжила Бейлі Бум, крутячись навколо статуї підлітка Івана. - "І твоя статуя стоїть в самому центрі залу, а точніше в кінці всього ряду. Більше тут статуй майбутніх власників немає."
- "Що це значить?" - не міг зрозуміти п'ятилітній Іванко.
- "От блін! Була б на твоєму місці Бумбія Даша, вона б все зрозуміла з першого мого слова.🤬 Я маю на увазі, що ти можеш бути останнім власником ока реальності." - не на жарт розлаялася Бейлі Бум. Іванко на пару кроків відійшов назад, щоб випадково не потрапити під клик злої Бейлі й вперся в одну із статуй. Обернувшись, хлопчик побачив приблизно 20-літнього хлопця з ледве помітнім кришталиком на місці одного із очей кам'яного обличчя.
- "А це хто? Він як-раз перед моєю статуєю стоїть." - поцікавився у святої Матері Бейлі Бум Іванко.
- "А. Це? Я не знаю його в обличчя, якщо так можна сказати, але це інший власник ока реальності. Я ж казала, що очей всього двоє і в один момент вони можуть знаходитися тільки в одного, або двух людей. Так як в тебе є лише одне - ліве, у іншого обов'язково буде друге - праве." - пояснювала Бейлі. Іванко не переставав дивитись на того хлопця. 
- {Все-ж він виглядає дорослішим за мою статую} - подумав Іван. - "Я знову програв.😭"
- "Не кричи! Ти в святому місці." - промовила Бейлі Бум.
- "Як можна це місце називати святим, коли воно прямим текстом кажуть, що я помру підлітком?"
- "Заспокойся. Прямого тексту тут ніде ми не бачили. Ми тільки догадуємось." - проходячись по рядам статуй, відповіла свята собака.
Раптом, хлопчик та Бейлі почули, як в дальньому кутку круглого залу впав камінь.
- "Тихіше! Тут хтось є." - промовила Бейлі, пригнувшись, мов хотіла вже на когось напасти.
- "Хто тут?!" - істерично запищав Іванко. Із-за однієї із статуй модельною ходою вийшла Тикіла - улюблена кішка Івана.
- "Подивіться, хто сюди прийшов?!" - із сарказмом промовила Бейлі, строго дивлячись на Тикілу. - "Годину тому втікала від імператриці Юлії Хуторок, а зараз прийшла до мене? Через мої-ж покої?! Бачу, тобі наглості не займати!" - залаяла Бейлі Бум. Тикіла навіть бровою не повела, адже вся її шерсть була білою, як молоко найдорожчих корів Італії.
- "Тебе прийшла навіщати. А то хто знає, що тут з тобою, адже ніхто майже не навідується." - токсично промовила кішка.
- "Так що ж таку дуру, як ти, привело в таке святе місце?" - продовжила Бейлі.
- "Дівчата, не сваріться! Мені і так через десять років помирати!😭" - нагадав про свою проблему Іванко, щоб собака з кішкою не розпочали нову бійню.
- "Не помреш ти!" - заричала Бейлі, не відводячи погляд з ненависної їй Тикіли.
- "А я навіть знаю, як цього запобігти." - промовила кішка.
- "Ти що, обкурена? Я привела цього хлопця сюди, щоб заспокоїти хоча-б якось, а ти даєш йому фальшиву надію?" - загавкала Бейлі Бум.
- "Не така вже й вона фальшива." - продовжила кішка. - "Крім власників очей реальності ще існує хранитель, про це ти також розповіла?" - зашипіла Тикіла. Бейлі хотіла вже перекусити тій шию, але стрималася. - "Хранитель полює на власників очей, а все ради того, щоб повернути силу того самого мудреця. Ходять легенди, що сили обох очей та душа хранителя в одному тілі дадуть неймовірну силу, яка з легкістю може змінити реальність. Звісно, це полювання йде вже понад тисячу років і дивлячись по статуям можна зрозуміти, що воно скоро дійде до кінця і наш світ буде у руках того, хто заполучить два ока й душу. Звісно, це буде хранитель, але хто знає. Сила керуванням реальності вона й на то, що будь-яку реальність можна буде змінити. Й минуле не буде впливати на майбутнє. В будь-якому випадку я вболіваю за тебе." - промовила до Іванка Тикіла.
- "Але щоб Івану вийшло отримати цю силу, йому потрібно буде якимось чином переселити в своє тіло й взяти контроль над душею хранителя. Це вже вважається за неможливе." - підлаяла Бейлі Бум.
- "Послухай, моя люба. Нічого немає неможливого. Адже спочатку Івану потрібно буде забрати око реальності у іншого власника, а потім вже..."
- "А якщо я не хочу?" - перебив Тикілу маленький Іванко.
- "ХОЧЕШ!" - несподівано для всіх викрикнули Тикіла разом з Бейлі.
- "А потім, він зможе за допомогою обох очей отримати душу." - закінчила Тикіла й почала вилизувати свою лапу. Бейлі обернулася до Івана й промовила: - "Послухай. Звісно те, що розповідає ця скажена зазвичай якась тріпня, але зараз вона піднесла доволі розумний варіант, який ми можемо випробувати. На кону твоє життя, але мені якщо чесно начхати. Потрібно рятувати світ від хранителів, адже хто знає, що в їх голові водиться. Я поки-що подумаю над цим, а ти вже йди, помагай маленькій Бумбії знайти ту річь, яку я їй задала знайти." - закінчила Бейлі й побігла на Тикілу. Перед тим, як Іванко побіг до виходу, він хотів вже зупинити Бейлі та попрощатися зі святою, але не встиг й ті почали валити на землю статую за статуєю.