Розділ 50: "Повстання в банді Іван-о-Буддистів"

Розділ 50: "Повстання в банді Іван-о-Буддистів"
Стояла затишна погода й в лісі, неподалеку від Лятасишля як завжди радісно бушували звірі. Але Данилко знову все зіпсував. Своїми гучними ударами по дерев'яній кришці від гробу він всіх налякав та розігнав. Врешті решт, цей бунтівник виліз із під землі весь брудний мокрий. Чихнувши та підтерши ніс, той ледве встав на ноги після довгого перебування в гробі й потягнувся.
- "Що за нафіг?! Де я?" - не зрозумівши, що з ним сталося, промовив Грішник. Вмить йому в голову прийшла перші спогади, як він лежав в одній палаті (на різних постелях) з Іваном у лікарні. А потім... До них зайшли дивні люди, точніше дівчина його віку, дві дитини та якийсь мачо.
- "Точно! Це ж мабуть був той самий чоловік, якого побила Катерина лопатою на минулих вихідних, а потім той втік. Доречі, Катерина ж також з ними була." - розповідав сам собі Данилко, копаючись в своїх нещодавніх спогадах. І тут він зрозумів.
- "ЦЕ Ж ВОНА МЕНЕ ДРЕЛЬЮ ВИРУБИЛА!" - заверещав Данилко і йому стало прикро за свою слабкість. Нещодавно ж він отримав магію води, але точно не пам'ятає, як само.
- {Можливо мало практики я провів... Але я ж відчув цю силу саме після битви з Мацьо у дворі Івана! Нічого не розумію. Але до чого ж це я. В мене була така могуча сила, а я її не використав, поки наді мною Катерина знущалася своєю Дрелью. В наступній нашій з нею зустрічі їй буде неперлевка!...} - думаючи, грізно розмахував своїми руками по деревам Данилко. - "Непереливки*" - виправив він себе через декілька таких безглуздих ударів.
- "Так ось що." - почулось звідкись неподалеку від Данилка. Хлопець озирнувся й побачив свою знайому подругу.
- "Ніка?" - витаращився той на дівчину, яка завжди ходила в своїй толстовці з накинутим капюшоном на кепку. Вона усміхалася своєму другу, якого довго не бачила. Данилко Грішник струсив із себе якомога більше бруду, і виявилося, що він насправді не виглядав, як 130-ти кілограмовий пончик, а був дрищем, як і раніше.
- "Як ти знайшла мене?" - зацікавився Данилко.
- "Ну, знаєш. Тут і не так далеко від дому того Іван-о-Будди, з яким ти працюєш в банді." - промовила Ніка. Грішник знову озирнувся навколо. Й справді, зараз вони знаходилися у дворі Івана посеред клумби.
- "Це мене так рандомно заховав Тай мальчуга, якого попросили мене похоронити?" - почесав свій затилок Данилко. Ніка навіть трошки посміялася у відповідь.
- "Насправді, тебе шукала тільки я. Бачиш, поки ти був тут.. похоронений у гробу, всі твої друзі пересварилися і почали робити хто зна що..." -> {звісно, вони завжди так роблять. Але зараз мені потрібно, щоб цей брудний раб цього Іван-о-Будди, банда якого розгромила мою школу, допоміг мені помститися.}
- "В якому сенсі пересварилися? Тобто, Дарина знову почала всіх вбивати? А що Іван робить?!" - обурився Данилко. - "Я ж знав, що його диктатура ні до чого не доведе!" 
(Данилко не дуже любить правління Івана над всією бандою, тому назвав тип його правління неправильно, намагаючись виставити його злим диктатором, чого насправді немає)
- "З цього моменту правління Івана настане кінець. Я відберу найкращих собі підданих і я зможу перевершити його безглузду банду в краще русло!" - ярісно планував Данилко.
- "Браво!" - похлопала Ніка, підтримуючи їх нового великого проповідника. - "Але так не кажеться: "перевершити банду в краще русло"." - сказала Ніка.
- "А як кажеться?" - трішки успокоївшись, поцікавився у своєї першої підданої Данилко.
- "Не знаю." - рівнодушно промовила Ніка. - "Але щоб твій план спрацював, потрібно, щоб ми позбавилися від Дарини." - усміхнулася Ніка.
- "Як це, позбулися?" - серйозно перепитав Данилко. - "Дарина хоч іноді й зла, але дуже сильна, і якщо ми зможемо її підсилити під мій царизм, то..."
- "Повір. Дарина, про яку ти кажеш - чисте зло. Я думаю, що вона б тебе ніколи не допустила до трону над вміст проповіданими. І не тому-що вона розумна. Навпаки. Вона підкоряється цьому Івану із-за своєї-ж тупості." - м'яко намагалася Ніка направити Данилка проти самої Джо-Дарини Буддізм. Данилко десь хвилину стояв в ступорі, але потім промовив: - "Ти права. Хоч і Дарина 

була мені подругою, але вона мене та інших могла вбити, сама того не розуміючи. Я визволю всіх проповіданих від страху." -  гарячо промовив Данилко.
- {Так тримати. З його допомогою, я зможу позбавитися від всіх Іван-о-Буддистів й помститися за свою школу... А особливо за Рейка.} (Рейк - той чел, який призвав величезну лисицю під час бою в червоній школі)
Вони вийшли із двору Івана, перевіривши, що його немає дома й пішли через весь Лятасишль до маєтку Дарини.
- "Доречі, Ніка. Де ти була весь цей час?" - запитав хлопець.
- "Я відпочивала в Єгипті. Але коли я повернулася..." - промовила сумно Ніка, але вчасно зупинилася, щоб не злякати Данилка та не дати намірів, для того, щоб він почав її підозрювати в інших думках та планах.
- "Я чув, що сталося із твоєю школою." - опустив свою голову Данилко, продовживши йти дивлячись на бруківку. - {Вона не повинна дізнатися, що виною цьому банда Іван-о-Буддистів. Хоч я і став проти Івана, але це було тільки-що, і якщо я скажу Нікі, що мене не було в червоній школі та я не брав участі у цьому бою, вона мені не повірить.}
- "Пам'ятаю, майже тиждень тому вона згоріла... Ну, тобто там випадково почався пожар. Не Дарина почала..."
- "Дарина почала ж." - промовила гнівно Ніка. Данилка аж всього затрусило.
- {Як це вона так швидко дізналася?!} - знепритомнів Грішник.
- "Мені розповіли люди, що бачили
По їхніх словах, я догадалася, що там була битва наших проти вашої банди." - казала Ніка. Данилко мовчав, щоб не сказати нічого лишнього.
- "Але я знаю, що на таке ти б ніколи не згодився. Ти ж там не був?" - запитала Ніка.
- "Ні. Нініні!" - посміхнувся Данилко, дивлячись у сторону дівчини, але потім знову схилив свою голову, щоб не здатися у брехні.
- "Я знала, що тобі можна вірити. І я хочу, щоб ти допоміг мені.. точніше я допоможу тобі встановити мир у твоїй бешеній компанії. І ти не встигнеш й очами повести, як ти будеш заправляти всією шайкою." - ледве видавила із себе всю доброту в вимовлені слова Ніка, дивлячись на брудного, нічим їй нецікавого хлопця, якого вона планує також прихлопнути, після того, як вони покінчать з іншими.

- "Тужся!" - підбадьорювала Дарина Діму, який майже не пів сантиметра над землею підняв її нову сокиру.
- "Бачив? Я тепер як Тор. Ніхто мою сокиру крім мене не підніме. А подарував її мені Іван. Учись у нього." - посміялася Дарина, принижуючи Діму своїми словами. Дівчина взяла сокиру до руки й знову поклала її собі на плече. 
- "Тепер, коли ми вже покачалися, можемо приступити і до тяжких тренувань, у вигляді битв." - жорстоко промовила Дарина. Діма знову впав, на землю із-за нестійкості лівої ноги.
- "Та що в тебе з ногою твориться?! Я її вже три рази перебинтовувала." - розсердилася Джо-Дарина й схопилася за бідну ногу Діми. - "Зараз по іншому зав'яжемо!"
- "Почекай! Не треба. Мені нормально!" - повторював Діма, дивлячись на свою вже посинівшу ногу.
- "Як хочеш." - з гупом кинула Дарина Буддізм на землю ногу свого раба.
- "Тоді, в тебе є 10 секунд, щоб підготуватися до нашого бою." - злорадісно промовила Дарина, відійшовши від соперника на пару кроків. Діма ледве встав, після полегшення бинтів на його лівому коліні й випрямив перед собою руки.
- {Що він робить? Ця стойка мені нагадує стойку Мацьо. Невже мене це злякало?} - подумала Дарина Буддізм, подивившись, як її руки ледве помітно тремтіли.
- "Де твій кнут, який я тобі подарувала на 10-ліття твого рабства в моєму маєтку?" - обурено запитала дівчина. Діма опустив свої крихкі руки та притулив їх до свого торсу, щоб захиститися від ударів, які Дарина на його думку почне наносити в знак покарання.
- "Не мучай мене, будьласка!!!😣" - тремтів від страху та передбачення болі Діма.
- "Кажи, неґійнику! Де ти втратив свій кнут, який я тобі подарувала на твій день посвічення в раби?!"
- "Мені його розрізав малий лицар, від якого я захищав локомотив, як ти мене і просила." - готувався до найгіршого хлопець.
- "Молодець." - промовила Дарина Буддізм.
- {Що? Я нічого не відчуваю. Ні жодного дотику по моєму вимученому тілу.}
З цією думкою, Діма розплющив очі й подивився на Дарину.