Розділ 43: "Неочікувана зустріч в потязі ЕС 114"

Розділ 43: "Неочікувана зустріч в потязі ЕС 114"
Прага - заповнене людьми місто. На кожному квадратному метрі стояло понад 3 людини. Тому Дарина вирішила не витрачати свій дорогоцінний час й просто проїхалася по головам натовпу людей-грішників. Діма дуже соромився за Дарину, але нічого поробити не міг. Навіть втекти. Ось вони вже доїхали до автовокзалу й Дарина одразу-ж схопивши Діму за шкібарки, поволочила його до потягу, який щойно тронувся та набирав швидкість.
- "Стрибай!" - сказала дівчина бідному хлопчику, вкинула його у відчинене віконце водія й сама схопилася за одну із перил, які сторчали із потягу.
- "Що ти тут робиш, молокосос!?" - почулось із кабіни водія.
- "Взагалі-то образливо..." - тихо промовив Діма й діставши кнут із штанів, швидко обмотав його навколо шиї жалюгідного водія.
- "Молодець, Діма." - похвалила свого раба Дарина Буддізм, коли залазила до них в кабіну. Водій вже лежав на підлозі й потреби придушувати його вже не було. Дівчина підійшла до пульта управління, швиденько ознайомилася й за звичкою на всю потягнула від себе важіль, який першим попався їй під руки.
- "Ось це по нашому!" - зраділа Дарина, коли потяг почав набирати швидкість стрімкіше й на одному із екранів була вказана швидкість, перевищаюча за 300 кілометрів в годину. Діма присів й усією силою обійнявся за перила в кабіні.
- "Можеш не хвилюватися. При різкій зупинці твої руки в такому випадку просто відлетять." - промовила Дарина потягаючись до гори своїми ручками. Діма відразу відскочив від перил й обтрусив із себе пиляку, якої набрався, валяючись на підлозі.
- "Щось я втомилася." - позіхнувши, але аристократично, мовила Джо-Дарина Буддізм. - "Потрібно зробити невеличку зарядочку."
Внизу, хлопець з дівчиною побачили, як рука нещодавно придушеного водія потягнулася до кнопки тривоги, хоч вона і знаходилася набагато вище від нього.
- "Вам допомогти?" - з усмішкою пропонувала Дарина, нахилившись до чоловіка. Водій завмер й думав, що його зараз повністю доб'ють чи навіть викинуть з вікна. Не дуже схожі вони були на тих, хто одразу буде позбавляти життя людей без мучення та болі. Чоловік, опираючись на одній руці невисоко від підлоги сам того не помітивши затремтів.
- "Тримайте😊😘" - промовила Дарина й віддала йому прямо в руки з коренями вирвану кнопку.
- "На рахунок зарядки..." - мовила вже дівчина до Діми. - "Пройдемося по вагонам й відчепимо всі, починаючи з кінця."
- {По моєму ця ідея найгеніальніша, яку я чув від неї. Але мене соромить, що я назвав ідею ідеальною, коли вона зробить людям гірше. Щось я вже звикаю до діяльності Дарини... Головне, щоб людей не вбивала} - подумав Діма, й засунув назад свій кнут в штани. - "А, доречі..."
- "Мм?" - косим поглядом подивилася дівчина на Діму. Пройшло пару секунд. - "Ти щось хотів?"
- "Вже нічого..." - відповів Діма й взявся за ручку дверцят, щоб перейти локомотив та всі інші вагони, але зупинився, почувши подальші слова Дарини.
- "Знай, якщо ти будеш так робити й казати, що це не важливо, то кожного такого разу буду ламати по одному пальцю." - посміхнулася Дарина. - "Ну, чого ти чекаєш? Відчиняй."
- "А можна я запишу це нове правило до свого щоденичка?" - запитав Діма, діставши із внутрішнього кармана курточки маленьку книжечку.
- "Якось потім!" - з азартом до скорішої зарядки промовила Дарина й знову взявши Діму за шкібарки, понеслася з ним по всіх вагонах. Діма телипався з боку на бік, як якась плюшева іграшка у дитини в руках й бився об сидіння всіх пасажирів біля проходу. Всі не розуміли, що коїться. Спочатку потяг починає їхати й на поворотах нахиляється ледве не перевертаючись, потім дівчинка біжить несучи за собою хлопця її віку. В людей почалася паніка. Але коли Діма стукнувся об одне із крісел в 4-ому вагоні, він майже не потрапив до рук Мацьо, який з радістю би пошвиряв гвалтунів. Але побачивши образ Дарини, він вчасно зупинив свою руку й вони пронеслись мимо нього, а Дарина їм на щастя не помітила компанію Бумбії.
- "Що це було?" - з шоком дивилася в слід Дарині княгиня Бумбія. - "Ми ж їх буквально 5 хвилин тому бачили за пару кварталів від автовокзалу!"

Даша досі не могла повірити в те, що відбувається.
- "Іван!" - згадавши за їх ціль мовила Даша. - "Ми ж його в багажному секторі залишили!"
- "Вона напевно йде за ним." - вставши із свого місця мовив Лицар Матоуш, але одразу ледве не впав, коли потяг різко нахилився.
- "Ти підеш до локомотиву. Відбавиш трохи швидкість." - у поспіху мовила Даша. - "За Дариною піду я з Мацьо."
- "Ну нарешті!" - з радістю промовив дядя Рома. З нього мов кайдани безмежжя спустили й він скоріше повітря почався за Дариною з Дімою.
Матоуш все ж стояв біля свого місця й подивившись на Ніколаша Маніпулятора, він побачив підступну посмішку на його обличчі.
- "Ти завжди так усміхаєшся, коли тобі захочешся, чи на це в тебе є привід?" - серйозно мовив той до Ніколаша. В свою чергу він промовчав.
- "Не хочеш піти замість мене? Може тобі більше кортить порухатися?" - знову звернувся Матоуш до нього.
- "Є можливість, що біля водія міг хтось залишитись. Так як в мене сила зараз використається, я не зможу дати тому опір." - промовив з насмішкою Ніколаш.
- "Ти розумно роздумуєш, але моє чуття бачить, що там залишився тільки один недобитий труп водія. Ну хто йому допоможе? Життя таке не справедливе." - сказав Лицар Матоуш, знаючи, що Ніколаш обожнює збирати трупи для збільшення сили своєї магії.
- "Мені поки-що достатньо своїх маріонеток." - знову з посмішкою мовив Маніпулятор. - "Тим більше сама княгиня тобі наказала йти. В цьому є сенс, чи не так?" - промовив на останок хлопчик й помахав тому рукою, проводжаючи в нелегкий шлях.

Дарина помітила, що до неї хтось дуже швидко наближається й дочекавшись моменту, прямо перед руками дяді Роми, вона схопилася за спинку одного крісла й ухилилася від удару Мацьо, ставши горизонтально на поверхню вікна й держачи обох руках Діму над головами пасажирів. 
- "Плани змінились. Обороняй значення швидкості!" - швидко мовила Дарина й вставши назад на проходжу частину коридору, вона розкрутила жалюгідного Діму й з усієї сили кинула його через усі 14 вагонів прямо до входу в локомотив.
- "Сподіваюсь, не помре, від приземлення."
Ззаду до Дарини підкрався Мацьо, але Дарині знову пощастило ухилитися.
- {майже не зачепив} - з полегшенням подумала дівчина. Подивившись противнику в лице Дарина згадала.
- "Мацьо? Так ось ти де?! Навіщо ти втік того дня? Я тобі хотіла боки нам'яти після Катерини."
- "Приємно познайомитися, Дарино!" - промовив той з усмішкою стоючи в бойовій стійці. - "Ти правда настільки сильна, як кажуть?"
- {У дядька значно видніється в очах азарт. Невже він забув, як ми його з легкістю винесли в минулий раз? Амнезія?}