Розділ 37: "В лікарні..."

Розділ 37: "В лікарні..."

Іван розплющив очі й помітив, що знаходиться в якійсь лікарні.

- "Хто я?" - не розуміючи, що відбувається, мовив великий проповідник.

- "Ти дурак. Ну як можна було попастись під падаючий танк, от скажи мені?!" - гнівалася на Іван-о-Будду Дарина, стоячи біля його ліжка з Дімою.

- "Ти не переживай." - мовив стурбовано Жоский. - "З твоєю головою через деякий час все буде добре. Доктор сказав, що в тебе можлива амнезія і тобі не можна покидати лікарню, як мінімум один місяць."

- "Коли ти щось кажеш, то я думаю, що ім'я 'Жоский' тобі не дуже підходить, тому будеш Лагідним. Так більше підходить під твій характер." - промовив Іван.

- "Хіба ти не втратив пам'ять?" - поцікавився Діма, але його перебила Джо-Дарина.

- "Він марить, не звертай уваги." - сказала Дарина й відкинула свого учня ногою в стіну.

- "За що ти його так?" - запитав Іван, але Дарина Буддізм його не слухала.

- "Я піду в той магазин, в Пентагон, чи як його там. Куплю тобі щось поїсти." - мовила дівчина.

- "Почекай. На нас же повинен буде через тиждень напасти уряд Чехії. Хто ж вами буде керувати, якщо мені в ліжку знаходитись місяць?" - розгубився Іван й спробував піднятися з ліжка, але його стримували ремені, які були прив'язані до ліжка та стіни. -> {Я ж не психічно-хворий. Чому мене прив'язали до ліжка?...}

- "На рахунок цього не хвилюйся. Як ти знаєш, я добре розпоряджаюся людьми, тому зможу й твоєю жалюгідною групою покерувати. Не помітиш, як я всю Чехію захоплю за раз." - посміялася Дарина й вийшла з палати. Діма встав й мов нічого не було, підійшов назад до Івана.

- "Вона ж тебе відкинула в стіну... Як ти взагалі ще живий після такого?" - шоковано, але з полегшенням поцікавився великий проповідник.

- "Вона на мені тренувалася 11 років. Для мене це було плюшевим ударом." - промовив спокійно Діма. - "А ти як вижив, після того, як Дарина в тебе попала танком? В голові не складається..."

- "Що? Так це вона?" - розгнівався Іван, але сил на більше не вистачило й він знову ледве не відключився." - Але вона мене купила на тиждень, тому до суботи вона мене може хоч вбити."

- "Мені тебе шкода. Я пам'ятаю, вона купувала людей, а потім маринувала їх частини тіла в холодильниках."

- "Напевно Дарина мене не для цього купувала. Вона хоче, щоб я не втекав з Лятасишлю. По планам ми повинні були битися за звання великого проповідника в суботу. Але яке вона має на це право? Я вирішую, що робити в своїй банді, не вона..."

- "Слово Дарини - закон." - промовив Діма Лагідний.

- "А моє не закон? Взагалі-то я створив свою групу. Вона лише учасник, який мені в останній час погрожує й я не знаю, як позбутися її" - надувся Іван-о-Будда й ледве повернувся до вікна лицем. - "Але її сила мене все більше дивує. Вона використала територіальну магію під час битви в червоній школі" - розповідав тихо, але із захватом Іван. - "Доречі, ми в цій битві виграли?" - запитав великий проповідник Лагідного, але в кімнату хтось зайшов і вони замовчали. В кімнату зайшла Анічка Артилерія.

- "Підор"~ас!" - зненацька почулося від Анічки, через що Діма підскочив від неочікуванності.

- "Чого вам потрібно?" - почулось від Діми, який старався ввічливо розпочати розмову з тією, хто його ще б трохи не вбив декілька разів.

- "Фу!" - закричала Артилерія та показушно прикрила ніс, мов би їй чимось смерділо.

- "Що таке?" - вже стурбовано зацікавився Діма та намагаючись чимось допомогти дівчині спробував підійти до неї.

- "Не підходить до мене!" - знову закричала та відскочивши на пару кроків назад до дверей. - "Я нерозмовляти з Підор"~асами!" - по французькому та з огидою до Діми вимовляла Анічка "р".

Хлопець не розумів, що відбувається. Іван також з самого початку не тямив, що найшло на подругу Дарини й тільки зараз зрозумів.

- "Взагалі-то Діма не такий. Він витвір мистецтва й вишуканість його краси заперечує всім твоїм брудним наклепам!" - возвеличував свого нового друга Іван. Лагідний трохи зніяковів від слів великого проповідника.

- "І ти Підор"~ас!" - закричала Анічка до Іван-о-Будди.

- "Я не такий!" - відмовив Іван. Артилерія витягнула з обох кишень револьвери та направила їх дула на голови хлопців. Вони злякалися, але не намагалися втікати, так як думали, що та так жартувала. (Але Іван все одно не зміг би)

- "Припиняй свої приколи й поклади зброю." - спробував заспокоїти Анічку великий проповідник, але раптом в нього ще б трохи не зупинилося сердце, так як Артилерія вистрелила мимо Діми.

- "Я так і знать!" - засміялася дівчина, коли побачила в очах Іван-о-Будди страх, що його хлопець міг померти. - "Ви, гоміки! Всі ви такі погані. Про що я думала, коли вступала в групу Іван-о-Буддістів?" - казала Анічка й одночасно шкодувала, що працює на Івана.

- "Та ми не такі! Ти не так зрозуміла!" - кричав Іван, але Артилерія його не слухала та не спускала пістолі зі своїх положень.

- "Я ж знаю! Я бачила, як Діма тебе романтично врятував, а ти потім ще доторкнувся до його губ... Руками. Але це нічого не змінює!" - з огидою розповідала дівчина.

- "І що? Хіба я не можу торкатися своїх підлеглих? Та я..." - недоказав Іван, як раптом Анічка вистрелила в Діму ще раз, але не влучила. Іван-о-Будда не на жарт перелякався, але не рухався, щоб йому не дісталося. Впевнившись, що Діма Жоский ще досі стоїть на місці, хлопець заспокоївся.

- "Я тепер знаю, чим залякувати тебе, Іване!" - сміялася Артилерія, але раптом хтось її схватив локтями за горло та почав придушувати. Від болі Артилерія відпустила револьвери та спробувала відірвати від себе руки її мученика. Незабаром Анічка відключилася та глухо впала на землю. Хлопці залишалися на своїх містах з роззявленими ротами.

- "Анічка - Анічка... Маленька ти гомофобниця." - промовила Дарина Буддізм та запхнула свою подругу в мішок з-під картоплі, щоб не загубити.