Розділ 36: "Контракт"

Розділ 36: "Контракт"

- "Получай!" - гнівно заскиглив Данилко й пустив струю води в Рейка.

- "Що за?!" - закричав Рейк від шоку, так як почуття було таке, мов його хтось обіссяв. Він зупинився на одному із каменів та хотів зняти обмокший одяг, тим самим давши Грішнику невеличку фору.

- {Мої сили закінчуютья!(((} - подумав Грішник. - {Як Дарина взагалі використовує її такий довгий час? В мене вже все тіло болить після використання тієї сфери, а тут ще якийсь самурай!}. Данилко від болю тримався за свою руку, яку Рейку вдалося зачепити своєю катаною та зробити поріз.

- "Ти нікуди не втечеш! А твоя компашка, яка знаходиться внизу буде пожрена моєю лисичкою." - трішки посміявся самурайчик та полетів з одного каменю на інший до Грішника й вже змахнув катаною, як тільки-но приземлившись на камінь, де стояв Данилко, підслизнувся та впав, випустивши свій меч вниз.

- "Не вбивай мене!" - розгубившись заскавчав Рейк.

- "Хахахах! І хто тепер виграє?" - почав сміятися Данилко сам не розуміючи, що йому стає погано від використання величезної сили й впав біля самурая. Той в свою чергу піднявся, обтрусився від пиляки й почав бити ногою того по спині.

- "Я виграю, мразота! Як ти міг подумати, що я програю такому лоху, як тобі?" - сміявся Рейк все більше наносячи удари по тілу опонента.

- "Ай! Ай!" - кричав від болі Грішник й нарешті втратив свідомість. Рейк, відійшовши від Данилка, подивився на всю територію каміння, на якому вони находились, та не знайшов своєї катани.

- "Чорт тебе побирай!" - розізлився на Данилка самурай, але далі не міг мовити ні слова, так як Дарина нізвідки взявшись схопилася обома руками за його горло та скрутила йому шию, тим самим відірвала його голову й та повільно полетіла вниз.

Під час всього цього Діма молився про пощаду у великої лисиці та прохав їх залишити в живих. Казав мов, він нагородить його за це величезними багатствами Джо-Дарини, тому-що вони добрі знайомі. Поки Діма тримав за своєї спиною великого проповідника, на підлогу недалеко від нього глухо впала катана. Вона лежала за пару метрів від них, паща звіра була прямо перед ними й не рішалася з'їсти їх, тому-що Діма прям вже дуже жалісно прохав.

- {Була, не була} - подумав Жоский й на секунду залишивши Івана, той підбіг до меча, взявся за рукоять та обернувшись побачив, як великого проповідника проковтнула лисиця й поскакала по камінчикам назад вгору. Але як не як, добро завжди настає і Дарина з величезною силою впала вогняною кулею прямо в морду лисиці й пробивши їй горло - витягнула цілого та мокрого Івана.

- "Добре, що він без свідомості. Зараз би розкрився від гидливості свого стану." - мовила сама до себе Дарина, взявши Івана на одне плече, як стовбур від дерева.

- "Дарина? Що... що ти тут робиш?" - обережно поцікавився Діма у своєї хозяйки, щоб та йому знову не пробила живот. - "Ти ж казала, що розберешся з усіма із цієї школи... Невже ти всіх вже перевбивала наверху?" (з початку порушення гравітації пройшло тільки 3 хвилини)

- "Вони мені не дали навіть половину від усієї насолоди, якої мені так не вистачало, поки я прислужувала Іван-о-Буддізму. Тварюки! Тому сьогодні вечері я буду розминатися на тобі, пупсик." - лагідно промовила до Діми, проходячи повз нього з Іваном.

- "Такого не буде. Я забираю його собі." - дуже слабко промовив Іван, що його почула тільки Джо-Дарина, але та одразу стукнула його найближчою циглиною, щоб він не ніс всіляких нісенітниць. Раптом, все потроху почало падати вниз й зрозумівши всю загрозу, яка неслась до її друзів, Дарина спіймала Діму та Анічку, яка доречі ховалася недалеко за стінами з гранатометом, посадила їх на інше плече та обережно на своєму вогні полетіла на землю, увертаючись від уламків.

- "Я думала, що цей фізик давно вже помер від інфаркту безголов'я, а він ще познущатися на кінець над нами захотів, виродок! Сподіваюся, його закидало залишками його нікчемної школи й він помер в муках." - строчила свій прекрасний монолог Дарина Буддізм, поки летіла до землі.

- "І що тобі потрібно від Івана, грішниця?" - звернулася Катерина Велика до княгині Бумбії вже сидячи за столом обговорень в її особистому храмі.

- "А хіба ти не знаєш?" - посміялася Даша. - "Ми з Іваном ЕЛПЕшки з самого народження. Хіба він тобі не розповідав?" - засміялася Бумбія, мов знала більше про хлопця, чим його порадниця Катерина.

- "Смійся - смійся!" - мовила Велика, мов їй було все одно. - "Я взагалі-то знайома з Іван-о-Буддою з самого дитячого будинку!" - похвалилася Катерина.

Бумбія Даша, мов козир витягнула із свого портфелю стару бумажку, на якій були намальовані якісь палочки та кружок. - "Ось бачиш? Це я його в 5 років малювала! Заздри!" - сміялася Даша, а Катерина все ніяк не могла в це повірити.

- "Цього не може бути... Хіба-що ви колись зустрілись і все." - полегшено мовила Катерина.

- "Ні, може. Тобі не цікаво, чому він про мене тобі не розповідав в цьому вашому дитячому будинку?" - посміхнулася Даша й відкинулася на кріслі, що аж ледве не перекинулася. Катерина була в шоці. Вона сиділа й все роздумувала, як якась там дівчинка могла дружити з Іваном й сама Катерина про це не знає.

- "Саме так. Він мій брат... Все дитинство ми з ним мали дуже добрі відносини, але в сім років я поставила на ньому крест!" - вже серйозно розповідала Даша й якось вимальовувала це на переносній дошці маркером, щоб Катерина Велика розуміла, як все було. Вже малюючи число сім, княгиня Бумбія продовжила розповідати: - "Я тільки тоді зрозуміла, що ми бачили світ по різному..."

- "Й саме через це Іван вирішив з'їхати від тебе та батьків в дитячий будинок?" - перебила Дашу Велика, але дівчинка не розгнівалася на її доволі добре запитання.

- "Ні. Я його сама відправила в дитячий будинок, щоб він зрозумів свої неправильні бачення, але нещодавно я помітила, чим він займається. Тільки місяць тому я дізналася, що він із своєю сектою..."