Розділ 18: "Тимчасова праця Грішника"

Розділ 18: "Тимчасова праця Грішника"

Настав вечір суботи й Іван ніяк не міг змиритися з обмеженою волею.

- {Як могло трапитись, що якась там Джо-Дарина, учасниця групи Іван-о-Буддістів змогла купити великого проповідника?} - сумно думав Іван заварюючи собі чай з лимоном.

- {Я сподіваюся, що інші учасники групи проголосують, щоб нинішній глава Іван-о-Буддістів, тобто я, залишився на своїй посаді. Інакше я не зможу сподіватися на благополуччя мого плану.}

Іван взяв чашку чаю й пішов до себе в кімнату. Всівшись за стіл й поставивши чай, великий проповідник розгорнув свій записник й почав писати: "Дорогий щоденник, мені не передати слів, як мені самотньо."

Іван ще пару секунд подивився на написане й думав, що ще написати. Раптом він почув стуки. Але вони були не простими, тому-що двері ще досі лежали на підлозі. Тому Данилку Грішнику довелося стукати по дверній рамі. Іван-о-Будда вийшов в коридор.

- "Я в тебе поживу, ти ж все одно не проти" - привітався Данилко й ввійшов в дім.

- "Мені не самотньо, можеш йти до себе в свій новий дім." - просто відповів Іван, але не зміг зачинити двері.

- "Я тобі хіба не казав?" - запитав його Данилко підійшовши до холодильника. Іван продовжив дивитись на Данилка з серйозними очима, мов думав про щось своє.

- "Мене Кіріл ограбував. Він відібрав мій новий дім. Сказав що через проценти за якісь там дні 50 копійок в через звичайно гігантські числа перейшли. Ти б краще своїх слуг контролював, а то вони вже борги беруть з нещасних й не винних." - відповів Івану Грішник запихуючи собі в рот 5-ти кілограмову ковбасу.

- "Якщо я б так робив, то ти поплачувався не тільки їм, а й мені також. Скажи дякую, що я тебе не виганяю силою з мого будинку." - сказав Іван, намагаючись з сили зачинити холодильник, поки Данилко рився в ньому. Вже закривши холодильник Іван з легкістю промовив до Грішника: - "Хоча... Мені б твої проблеми."

- "Ти моїх проблем не знаєш" - відповів Данилко.

- "Так як і ти моїх." - промовив Іван показуючи свою руку, на якій був залізний браслет.

- "І що це?" - запитав усміхаючись Данилко.

- "Це датчик мого місцезнаходження. Його начепила Дарина, після того, як купила мене. Після того, як вона дізналася, що я не полетів в Монако, а я таким чином переніс наші змагання на наступну суботу. Вона вирішила поставити контроль пересування, щоб я нікуди не дівся до змагань. Пересуватися я можу тільки по своєму будинку." - розповів Іван Данилку й в кінці усміхнувся. - "Тому я пропоную тобі замінити мене. Все одно ти мабуть в мене жити деякий час хотів." - продовжив Іван-о-Будда.

- "І як ти намагаєшся це зробити?" - запитав його сміючись Данилко. Раптом з руки Івана браслет пропав й Данилко почув тяжкість на своїй руці. Подивившись на неї Данилко перестав сміятися. Браслет був на його зап'ясті.

- "Як ти це зробив?" - шоковано запитав Данилко Грішник.

- "Тільки не панікуй." - сказав Іван трішки зжимаючи його руку над браслетом. - "Цей браслет зчитує пульс і якщо він підвищиться то Дарина буде тут як тут, а ти знаєш що потім буде, якщо вона дізнається, що ти мені допомагав." - усміхаючись промовив проповідник.

- "Що за фокуси?!" - розлютився у безвихідності Грішник.

- "А ти не знав? Я ж показував свої таланти на твоєму день народжені, а ти мені не вірив." - пожартував Іван-о-Будда.

- "Доречі, вийдеш за кордони мого дому, в твою руку одразу подасться снотворний яд, який положить тебе за секунду, ну а потім все буде залежати від Дарини. А поки-що, мій дім - твій дім. Рахуй це за тимчасову плату." - сказав Іван йдучи до іншого виходу з дому.

- "Тільки не спали мені нічого тут." - сказав з передчуттям на помсту Іван й зачинив за собою двері.

Данилко був в шоці, але зустрітись з Дариною й поплатитися їй життям за втручання в її з Іваном справи йому не хотілося.