Розділ 16: "Делітр"

Розділ 16: "Делітр"
Того ж дня, 5-го листопаду, Іван прокинувся тільки в 3 години дня із-за капризів Джо-Дарини під час чаювання, якій чомусь закортіло побитися з ним за місце головного проповідника банди Іван-о-Буддистів. Після передозування лимонним чаєм, Іван-о-Будда вийшов з будинку й прямо перед дверима до нього одразу під'їхала Дарина на своєму кабріолеті.
- "Готуйся програвати, карапуз!" - вирішила його подразнити дівчина. Не вислуховуючи ні жодного слова від Івана, вона розігналася на всю швидкість й продовжила свій шлях на тротуарі, збиваючи один ліхтарний стовп за іншим. Він подумав, що його сьогодні більше нічого не здивує й пішов по справам. 
- "З цього дня, мені краще було б не з'являтися перед очима проповідників, яким я не можу довіряти..." - промовив сам собі Іван й продовжив свій шлях по вузьким вуличкам, де майже ніхто не ходить. Але там він натрапив на калюжу з незрозумілої фіолетової речовини, яка простягалася у всю ширину вулички. Перестрибнути через неї неможливо. Іван трохи почекав, вже здогадуючись, що йому очікувати.
- "Я знаю, що ти тут, Ніка." - неголосно промовив Іван-о-Будда й почув чиюсь присутність за собою. 
- "Давно не бачилися, Іване." - промовила дівчина, прикрита капюшоном, з якого виднілися дві довгі прядини білого волосся. Іван обернувся й побачив її, вказуючу на нього середнім пальцем.
- "Я не думав, що ти будеш показувати мені "фак" в нашу наступну зустріч." - промовив до Вероніки Іван, трохи боючись її доволі злої аури. Хіба-що, цю ауру він знає ще з часів червоної школи.
- "Це тебе зараз взагалі не повинно турбувати." - відповіла йому дівчина, замінивши палець на вказівний. Дівчина опустила свою руку й нервно посміхнулася. - "Яка ти все ж таки мишка... Зміг сховатися від мене на такий довгий час в цьому маленькому містечку. Та ти здатний на більше, чим я собі уявляла."
Іван-о-Будда все ще стояв між калюжою фіолетової рідини та дівчиною в капюшоні.
- "Що ж.." - трішки посміхнувшись, промовив Іван. Його погляд чомусь впав на бруківку перед ногами Вероніки Дед-інсайд. - "Ти мене спіймала. Та невже ти будеш мені мстити після того незначного інциденту?"
По обличчі дівчини було видно, що слова Івана її ще й як образили.
- "Незначний інцидент?!" - перепитала дівчина, після чого одразу фиркнула, мов почула якесь безглуздя. На поверхні її руки потрохи збиралися каплі такої-ж самої рідини, що знаходилася в калюжі. - "Ти просто начхав на життя моїх друзів! Ми тобі взагалі-то довіряли! Тепер, скажи мені, чому ти вирішив, що можеш вершити долю нашої школи?" - вже наголос промовляла дівчина, намагаючись стримати свій гнів нервовим, страхітливим сміхом.
- "Тихіше!..." - мовив Іван. - "В цих домах живуть люди й напевно вони хочуть спокою в такому затишному та тихому місці."
- "Що?!" - не на жарт обурилася дівчина. Під її рукою вже парив готовий згусток фіолетової рідини, розміром з шар для боулінгу. - "Тобто ти вважаєш цих людей важливішими за моїх покійних друзів?!"
Іван подивився в сторону до одного із вікон, вид якого спускався на вузьку вуличку між домами.
- "Я можу пояснити тобі, в чому різниця між твоїми друзями, та цими людьми." - продовжив Іван-о-Будда. - "Справа в тому, що ці люди кожен день дотримуються найпростіших правил, про які гласить Іван-о-Буддизм. В той час, як в Літомишлі почали процвітати справжні мир і гармонія, твої друзі намагалися порушати ці правила в знак протесту. Тож моє рішення стало для них останнім покаранням в їхніх безглуздих життях." - спокійно розповідав Іван, мов би не бачив ніякої загрози зі сторони його давньої знайомої.
- "Яке ж ти безжалісне створіння!" - мовила Вероніка. Дівчина підняла свою руку з отруєною сферою перед Іваном й промовила: - "Твої останні слова, виродку!"
Хлопець навіть не дивився до Ніки й та ще більше розгнівалася.
- "А.. Ну, наприклад, тільки вчора я дізнався, що Делітра - таємна дівчинка, яка тримала свою особистість під капюшоном, та перша, хто поразив Дарину в дуелі - це ти." - промовив, посміхаючись Іван. Нічого, що він думав десь понад хвилину, що йому б мовити перед смертю, але по хлопцю не було видно, що він збирався помирати.
- "Та мені вже нецікаво!" - мовивши, дівчина замахнулася на Івана, але той на її подив зміг швидко ухилитися від її удару, хоч в результаті й впав на бруківку.
- "Ха!" - голосно вигукнула Делітра. - "Ніяких бойових навичок! Та ти труп!"
В наступну мить, Ніка ступила однією ногою тому на груди, що Івану аж перехопило подих.
- "Тепер ти навряд-чи зможеш втекти від моєї отрути!" - зі мстивою посмішкою промовила Делітра й набравши в своїй долоні новий згусток фіолетової рідини, вона знову подивилася в очі своїй жертві. Тепер, Ніка спостерігала деякий страх на обличчі Івана, але не могла зрозуміти, чому в його аурі все-ще відчувався спокій, який не давай Делітрі деякий час нанести по Івану удар. Незабаром, дівчина відчула легесенький дотик дівочої руки по своєму плечу, а потім й моментальну слабкість. Вона й не помітила, як весь згусток отрути розтворився у просторі прямо перед хлопцем. Вероніка Дед-інсайд, нічого не розуміючи, обернула свій погляд назад й помітила дівчину 20-ти років з розпущеним, червоним волоссям. Далі, Катерина поважала за непотрібне висмоктувати всю енергію з дівчини, тому і опустила свою руку вниз до теплої кишені свого пальта.
- "Що ти зробила зі мною?!" - ледве вимовила Делітра, але з кожною секундою усі сили покидали її тіло. Інстинктивно, дівчина замахнулася рукою по Катерині, але та встигла завчасно відійти на пару кроків назад. Тому, Делітра, не змігши утримати баланс та контроль над тілом, впала вбік на бруківку й не змогла поворухнутися.
Катерина просто промовчала й не спустила свою майже помітну посмішку, хоча могла й посміятися над дівчиною.
- "Хто ти взагалі така!?" - вигукнувши, запитала її Делітра.
- "А ти доволі стійка." - промовила до неї Катерина. - "До тебе, у мене всі втрачали свідомість, після використання моєї здібності."
Іван-о-Будда встав, витрусив пиляку зі свого одягу й направивши на Вероніку свою випрямлену долоню, він тихо промовив: - "Вийди з цієї психованої, Делітр!"
Із спини дівчини почала виходити в повітря щось схоже на отруйну рідину, якою вона користалася в бою. Із неї сформувалася рука, а потім друга, які стирчали зі спини дівчини.
- "Як оригінально з твоєї сторони було підібрати для себе псевдонім, який майже повністю був ідентичним з ім'ям духу, якого ти використовувала по цей час." - прокоментувала Катерина Велика.
Делітра в шоці не могла поворухнутися. Через момент, дух Делітр був вже однією ногою зовні, але раптом почувся трепіт землі. Катерина не встигла зреагувати, як прямо перед Іваном вийшла із під землі паща величезної лисиці, яка стисненням своїх кликів, обережно заковтнула дівчину з духом. Івана з Катериною це майже не зачепило. Вони спостерігали за тим, як паща випускала із-за своїх зубів пар гарячого подиху дивного створіння й голова здоровенної лисиці незабаром вибухнула перед ними, як шарик з підготовленим димом всередині. всю вуличку заповнив туман, який розтворився за декілька хвилин після зникнення істоти.
- "Майже забрали..." - сумно промовив Іван-о-Будда. Катерина підійшла до засмученого хлопчика й промовила: - "От якщо б ти мене позвав із собою, то ця Ніка шукала б тебе ще понад місяць. Тепер прийдеться забрати її силу в найближчому майбутньому, поки Дарина її не знайшла."
- "Я знаю.. Звісно, не дуже хотілося б псувати їй життя, але її снага помсти за її товаришів приведе її до цих наслідків. Шкода..."