Розділ 4: "Давній ворог Джо-Дарини Буддізм"

Розділ 4: "Давній ворог Джо-Дарини Буддизм"
    Одного раннього дня, на самому початку навчального року, Іванко збирався на запланований похід до його нової школи. Дарина домовилася провести йому екскурсію, яка допомогла-б зорієнтуватися на новому робочому місці.
- "Ну що, готовий працювати?" - гарячо запитала Джо-Дарина, зустрівши Івана на місці. Одягнений в плащ священика, хлопець невпевнено поправив фіолетову краватку.
- "Ти впевнена, що мій образ вразить наших однокласників? Я в цьому лахмітті виглядаю не дуже... модно.." - вимовив Іван-о-Будда. На обличчі Дарини швидко звузилися брови. Не дарма кажуть, що гнів дівчини з пекла здалеку видно.
- "Не мели дурниць! Це останній писк моди й коштують ці так званні "лахміття", як твої очі на чорному ринку!" - ледве не збунтувалася проти вожака своєї зграї дівчина. Іванко від страху аж прикрив долонею своє око, а іншою, тримаючи записник з проповідями, почав показушно відмахуватися від Джо-Дарини Буддизм. Потім, друзі вирушили на екскурсію до школи синіх екзорцистів.

- "Ти коли небудь бачив своїми дешевими очима такі хороми?" - з насмішкою запитала Дарина великого проповідника.
- "Та що з моїми очами не так?!" - обурено перепитав хлопець. Не маючи відповіді на своє безглузде запитання, Іван-о-Будда озирнувся довкола. Всередині школи, а точніше у його широкому коридорі було й справді затишно, але занадто світло. - {В червоній школі поменше вікон буде.. А можливо тому там зародилася темна нечисть?🧐} - замислився Іванко, спотикаючись об свій плащ. Сходами, друзі попрямували на третій поверх, де знаходився 9-А клас. Джо-Дарина знову вибила двері з помаху своєї ноги, тим самим приглушивши галас в приміщенні. Іван одразу помітив Данилка, який сидів за останньою партою та махав великому проповіднику рукою. Грішник завжди був привітливим, не дивлячись на щоденні образи. Але Іванко напряг свій погляд й висунувши з кишені перше, що попалося під серйозний захват, вказав на хлопця хрест своєю витягнутою, тремтячою рукою. 
- "Ти знайшов новий спосіб приборкати цього гада?" - з деякою надією в душі, але все-ж таки красномовно запитала його дівчина. Іван не упускав погляду з Грішника, пильно дивлячись за кожним рухом цілі свого невгамовного спостереження. Через деяку мить, великий проповідник спокійно та з впевненістю промовив у сторону своєї подруги: - "Ні. Просто це може помогти нам відігнати його якомога далі від нас та нашої групи священних Іван-о-Буддистів."
- "Не майся дурнею. Краще подумай, як він може нам знадобитися." - промовила Дарина, закинувши свою трьох-тонну лакшері (від слова luxury - розкішну) сумочку за першу парту. Іван-о-Будда одразу опустив срібний хрест, обдумавши Даринину ідею.
- "Ти права.." - відповів Іван. - "Він не вартий моїх проповідей, але попрацювати на нас ще здатен.." - тихо вимовив хлопець, підійшовши до парти, біля якої стояла Дарина Буддизм. Дівчина з пекла сверлила свою наглу однокласницю своїм диким поглядом, поки не підійшов Іван. Потім вони вдвох стояли над бідною душею. Одна з намірами до безпощадного вбивства, інший - зглянувшись над нею. Перелякана та вся в сльозах, вона перебирала всі свої припаси електронних сигарет на парті, впихаючи кучами у свій портфель. Але Дарина ненавиділа чекати. Дівчині з пекла очевидно потрібно було поскоріше всістися за парту. Тому не дочекавшись звільнення, Дарина викинула парту з вікна разом з дівчинкою, які заважали їй пройти до її почесної в другому ряді.
- "Бідна душа... Можливо цю дівчинку можна було-б проповідувати." - заперечив Іван-о-Будда, всівшись поряд з подругою. Несподівано продзвенів дзвоник, чимось нагадуючий дзвін з пісні Jingle Bells й в клас увійшла на вигляд собі поважна особа з читанкою в руках. Великий проповідник не звернув уваги на вчительку, а зосереджено розкладав велику мапу з чертежами на стіл.

- "Ось ця приперлася!" - загарчала Дарина несамовитим голосом. Іванко допитливо припідняв свій погляд на вчителя. Перед собою він побачив ту саму, про яку він чув все літо від Дарини. По переказам він зрозумів тільки одне - більшої нечисті на світі не існує. Ну, так принаймні казала Джо-Дарина Буддизм. А на вигляд - проста вчителька середніх років із завищеною самооцінкою.
- "Доброго дня, покидьки.." - ревнула пані Дворжакова, хлопнувши своїми книжками по вчительському столу. Івана одразу зацікавили такі риси характеру.
- "Таких пацієнтів у мене здається ще не бувало.." - промовив Іван до Дарини Буддизм. - "На таких й тяжкої проповіді не шкода."
- "Тихо!" - тепер лагідно з посмішкою наказала Дворжакова й несподівано перекинула через себе здоровенну дошку на підлогу. Така поведінка була доволі відомою професіоналам із групи Іван-о-Буддизму. Іван одразу почав записувати щось до свого записнику з проповідями, а Джо-Дарина як завжди закотила свої очі.
- "У нас новенький!" - поправивши свою волосню продовжила вчителька. - "Але нова тема настільки цікава, що вам не буде діла до підкидиша. Ну що-ж.. Розпочнемо наш урок!"

- "Просто не звертай на неї уваги. Вона також з мене кожен нерв скальпелем в минулому році вивела. Ледве відновилася." - промовила Дарина, обпершись ногами об задню парту. Погодившись з переконливими словами своєї подруги, Іван повернувся до накресленого плану на великому листі паперу.
- "Як думаєш.. Нам потрібно підкидати під двері червоної школи Данилка, як приманку?" - запитав Іван-о-Будда. - "Думаю, що це навіть не настільки погана участь в цій місії."
- "Щооо?!" - Данилко-Грішник був наголос розгніваний, коли почув ці ображаючі слова, хоча й сидів за останньою партою.
- "Та не бісись ти так!" - сказала Джо-Дарина, щоб Данилко Грішник заспокоївся й не привертав увагу шаленої вчительки з прибабахом.
Дарина до Івана: "Доречі, я сама так думала, але якщо ми втратимо цього бешеного, то навряд чи зможемо підчинити наших однокласників, які в захваті від його відео в їх так званому тікотаці... А без наших однокласників - не зможемо підчинити всю нашу школу під свій лад. Для того, щоб зробити це самим, потрібно бути хлопчиками тикотокерами. Ти цього хочеш?"
- "Та ні. Такий гріх навіть я сам собі не пробачу. Я ж..." - не встиг договорити з Джо-Дариною, як Грішник, знову вставивши свої п'ять копійок, перебив самого верховного проповідника: "Чуєш, Вань, роздай інет!"
- {Звідки він дізнався про мою роздачу інтернету?} - здивувався хлопець.
- "Я не Ваня... Я ІВАН-О-БУДААА!!! І що ти маєш на увазі під словом "інет"?"
- "Добре, Іван-о-Будда... Роздайте мені інтернет, пж!🙏🏿" 
- "Несподівано! Коли це ти встиг навчитися правильно вимовляти моє ім'я?" - Іван-о-Будда був приємно здивований.
- "Так роздаси?" - Данилку вже не терпілося.
- "Ні!" - огризнувся Іван.