Розділ 6

Її звали Мія.

Вона жила на самому краю Темного міста, біля лісу, про який дорослі намагалися не говорити.

Мія любила дивитися на дерева з вікна своєї кімнати.

Але останні кілька ночей вона чула виття.

Завжди о 01:13.

І щоразу воно ставало ближчим.

Тієї ночі Мія прокинулася від дивного звуку.

Аууууу...

Вона сіла на ліжку.

За вікном був туман.

Мія підійшла до скла.

Між деревами світилися два золоті очі.

Вона завмерла.

Вовк стояв нерухомо й дивився просто на неї.

А потім...

зник.

— Де він?

Мія вибігла у двір.

На вологій землі залишилися сліди.

Вони вели до лісу.

Мія знала, що не повинна туди йти.

Але біля першого дерева побачила щось дивне.

На землі лежав старий медальйон.

На ньому був символ із трьох переплетених кіл.

Той самий знак, який Мія вже бачила в старих книгах бабусі.

Вона підняла медальйон.

І почула голос:

— Не йди далі.

Мія обернулася.

Позаду нікого.

— Хто тут?

Тиша.

Потім із темряви вийшов вовк.

Він був великий, із темною шерстю та золотими очима.

Але Мія не відчула страху.

Навпаки.

Їй здалося, що вона вже його знала.

— Це ти приходив до мого вікна?

Вовк кивнув.

Мія здивовано відступила.

— Ти... розумієш мене?

Вовк знову кивнув.

А потім заговорив.

— Твоя бабуся залишила тобі медальйон не випадково.

Мія мало не впустила його.

— Ти говориш!

— Так.

— Тоді хто ти?

Вовк довго дивився на неї.

— Мене звати Рей.

— Ти перевертень?

— Ні.

— Тоді хто?

Рей подивився вглиб лісу.

— Охоронець.

Мія насупилася.

— Чого?

— Тебе.

Раптом дерева навколо зашелестіли.

Рей насторожився.

— Вона знайшла тебе.

— Хто?

— Та, хто шукає медальйон.

Мія міцніше стиснула його в руці.

— Що їй потрібно?

Рей подивився на неї.

— Твоя пам'ять.

Мія не зрозуміла.

— Навіщо?

— Бо ти пам'ятаєш те, що Темне місто намагалося стерти.

Вона згадала історії Софії, Аліси, Марти...

Невже всі вони були пов'язані?

— Яку пам'ять?

Рей підійшов до старого дерева.

На його корі з'явилося зображення маленької дівчинки.

Мія впізнала себе.

— Це я?

— Так.

— Але я ніколи тут не була.

Рей похитав головою.

— Була.

Мія торкнулася малюнка.

Перед її очима раптом промайнув спогад.

Вона була маленькою.

Стояла в цьому самому лісі.

Поруч із нею був Рей.

А перед ними — величезні чорні двері.

Маленька Мія тримала його за лапу.

— Не залишай мене, — сказала вона у спогаді.

Рей відповів:

— Я повернуся, коли тобі виповниться тринадцять.

Спогад зник.

Мія відступила.

— Мені сьогодні виповнилося тринадцять...

Рей опустив голову.

— Саме тому я повернувся.

І в ту ж мить у лісі пролунав жіночий голос:

— Як мило.

Мія обернулася.

Між деревами стояла незнайома жінка.

У її руці був такий самий чорний медальйон.

Вона усміхнулася.

— Я чекала на тебе, Міє.

Рей став перед дівчинкою.

— Ти не отримаєш її.

Жінка засміялася.

— Рей, ти досі думаєш, що можеш її захистити?

Вона підняла руку.

Усі дерева навколо затремтіли.

— Мія — остання.

Мія прошепотіла:

— Остання хто?

Жінка подивилася їй просто в очі.

— Остання хранителька Темного лісу.

Земля під ногами Мії засвітилася.

А далеко в лісі відчинилися ті самі чорні двері, які вона бачила у спогаді.

Рей обернувся до неї.

— Міє...

— Що?

— Що б ти не почула за цими дверима...

Він подивився на неї золотими очима.

— Не відповідай.

Двері повільно відкрилися.

А з темряви пролунав голос:

— Міє...

Дівчинка завмерла.

Бо голос був голосом її мами.

А мама Мії померла багато років тому.

Мія завмерла.

З темряви знову почувся голос:

— Міє...

Це був голос її мами.

Такий самий, яким Мія пам'ятала його з дитинства.

— Мамо?.. — ледве чутно сказала вона.

Рей одразу повернув голову.

— Не відповідай!

Мія прикрила рот рукою.

З-за дверей пролунало:

— Донечко, я тут. Відкрий двері.

Мія заплющила очі.

— Це не вона.

Рей подивився на неї.

— Добре.

— Я знаю голос мами. Але вона не могла бути там.

— Саме цього воно й хотіло.

Двері почали повільно зачинятися.

Але перед тим, як вони закрилися, Мія побачила всередині щось дивне.

На кам'яній підлозі лежала маленька червона стрічка.

Мія впізнала її.

Це була стрічка, яку мама подарувала їй у дитинстві.

— Рей...

— Я бачив.

— Як вона опинилася там?

Рей нічого не відповів.

Вони повернулися до будинку.

Мія поклала медальйон на стіл.

— Ти знав про мою маму?

Рей мовчав.

— Рей.

Він опустив голову.

— Твоя мама знала про Темний ліс.

— Чому вона мені нічого не сказала?

— Бо хотіла, щоб ти жила звичайним життям.

— А ти?

Рей подивився на неї.

— Я обіцяв їй захищати тебе.

Мія тихо запитала:

— Від кого?

Рей відповів:

— Від того, хто живе за чорними дверима.

У кімнаті стало тихо.

Раптом медальйон на столі засвітився.

На його поверхні з'явилася карта.

Ліс.

Дім Мії.

Чорні двері.

І ще одна точка.

Стара вежа.

Мія впізнала її.

— Це ж місце, де була Аліса.