Розділ 5

У Темному місті з'явився будинок.

Ніхто не знав, звідки він узявся.

Вчора на його місці був порожній провулок.

Сьогодні там стояв високий чорний будинок із сімома поверхами.

І всі його вікна світилися.

Головною героїнею цієї історії була Софія.

Вона поверталася додому після школи, коли побачила будинок.

Софія зупинилася.

— Тут завжди був цей будинок?

Старенький чоловік біля магазину почув її запитання й одразу зблід.

— Не дивись на нього.

— Чому?

— Якщо він тебе помітить, то запросить усередину.

Софія нервово засміялася.

— Будинок не може когось помітити.

Чоловік подивився на неї.

— У цьому місті може.

Софія озирнулася.

Будинок стояв нерухомо.

Але одне з вікон раптом згасло.

Потім друге.

Третє.

Усі вогники поступово зникли.

Крім одного.

На сьомому поверсі.

Там у вікні стояла дівчинка.

Вона дивилася прямо на Софію.

І підняла руку.

Наче махала їй.

Софія швидко пішла.

Тієї ночі Софія прокинулася від стуку.

Тук.

Вона сіла на ліжку.

Тук. Тук.

Стукало у вікно.

Софія підійшла ближче.

За склом нікого не було.

Але на запітнілому вікні з'явилися слова:

«ТИ ЗАБУВАЛА МЕНЕ».

Софія витерла скло.

Напис зник.

Вона повернулася до ліжка.

І завмерла.

На її столі лежав старий ключ.

Вона ніколи його не бачила.

До ключа була прив'язана записка:

«7 поверх. Квартира 713. Не заходь, якщо почуєш свій голос».

Софія подивилася на годинник.

03:13.

У цей момент у коридорі пролунав її власний голос:

— Софіє...

Вона перестала дихати.

— Софіє, відкрий двері.

Це був її голос.

Абсолютно такий самий.

Софія не відповіла.

Голос повторив:

— Я знаю, що ти там.

А потім тихо засміявся.

Наступного дня Софія повернулася до будинку.

Вона сама не розуміла навіщо.

Можливо, хотіла довести собі, що все це вигадка.

Двері будинку були відчинені.

Всередині не було нікого.

Ліфт стояв із відкритими дверима.

На кнопках не було номерів поверхів.

Лише один:

7.

Софія зайшла.

Двері зачинилися.

Ліфт почав підійматися.

1...

2...

3...

А потім цифри зникли.

Ліфт продовжував рухатися.

Софія подивилася на екран.

На ньому з'явилося:

«Ти вже була тут».

— Ні...

Ліфт зупинився.

Двері відкрилися.

Перед Софією був довгий коридор.

На дверях стояли номери:

701 .

702 . 

703. 

...

713. 

Софія підійшла до останніх дверей.

І почула за ними голос:

— Не відкривай.

Софія завмерла.

Це був голос тієї самої дівчинки з вікна.

— Хто ти?

— Я — Софія.

Вона відступила.

— Що?

— Я теж думала, що я Софія.

Двері почали повільно відчинятися.

Софія побігла назад.

Але коридор став довшим.

Двері ліфта зникли.

Номери квартир почали змінюватися.

713. 

714.

715 .

Скрізь було написано одне й те саме число.

Софія почула кроки.

Хтось ішов за нею.

Вона не озиралася.

— Софіє...

Крок.

— Софіє...

Ще крок.

— Софіє...

Вона добігла до кінця коридору.

Там стояло велике дзеркало.

Софія подивилася в нього.

У відображенні позаду неї стояла дівчинка.

Та сама.

Але тепер Софія зрозуміла щось страшніше.

Дівчинка була одягнена точно так само, як Софія в дитинстві.

— Хто ти?

Дівчинка відповіла:

— Та, яку ти залишила тут.

Софія похитала головою.

— Я ніколи тут не була.

Дівчинка усміхнулася.

— Саме це тобі й змусили забути.

Раптом дзеркало потемніло.

На ньому з'явився напис:

«ПЕРША СОФІЯ ПРОКИНУЛАСЯ».

Софія відступила.

— Перша?..

Дівчинка підняла руку й показала на темне дзеркало.

За ним стояли десятки дівчат.

Усі вони були схожі на Софію.

І всі одночасно дивилися на неї.

А потім прошепотіли:

— Тепер твоя черга.

Світло згасло.

Наступного ранку будинку вже не було.

На його місці знову стояв порожній провулок.

Ніхто не пам'ятав про нього.

Ніхто, крім Софії.

Вона сиділа у своїй кімнаті й дивилася на стару фотографію.

На ній була маленька Софія.

Поруч стояла її мама.

А на задньому плані — чорний будинок.

Софія перевернула фотографію.

На звороті було написано:

«Не шукай сьомий поверх. Він сам знайде тебе».

І саме тоді у двері її кімнати постукали.

Тук.

Софія завмерла.

З-за дверей почувся її власний голос:

— Софіє...

Вона повільно відступила.

— Я знаю, що ти там.

А потім голос прошепотів:

— Цього разу я прийшла забрати тебе.

Софія стояла посеред кімнати.

За дверима знову пролунав її голос:

— Софіє...

Вона не відповіла.

Тиша.

Потім:

— Я знаю, що ти не спиш.

Софія подивилася на фотографію.

Чорний будинок на задньому плані почав змінюватися.

Вікна одне за одним засвітилися.

А на сьомому поверсі з'явилася дівчинка.

Та сама.

Вона підняла руку й показала на двері.

Софія прошепотіла:

— Ти хочеш, щоб я не відкривала?

Дівчинка похитала головою.

Потім показала на підлогу.

Софія опустила погляд.

Під дверима лежав чорний ключ.

Той самий, який вона знайшла напередодні.

Але тепер на ньому було викарбувано: