Розділ 3

Дівчину звали Ніка.

Вона жила сама на околиці Темного міста, у маленькому будинку, який дістала у спадок від бабусі.

Бабуся померла багато років тому.

Перед смертю вона залишила Ніці лише одну пораду:

— Якщо колись знайдеш чорний медальйон, не відкривай його після опівночі.

Ніка ніколи не розуміла, навіщо це було потрібно.

До тієї ночі.

Дощ почався близько одинадцятої.

Ніка сиділа на підлозі горища й розбирала старі речі.

Серед коробок вона знайшла маленьку дерев'яну скриньку.

Вона була замкнена.

Але ключ лежав поруч.

Ніка відкрила замок.

Усередині лежав чорний медальйон.

Вона одразу впізнала його.

— Бабусин...

На кришці був вирізаний дивний символ.

Три кола.

Той самий знак, який Ніка бачила на старих дверях у підвалі.

Вона взяла медальйон.

Він був крижаний.

На внутрішній стороні було написано:

«Не відкривай після 00:00».

Ніка подивилася на годинник.

23:58.

— Ну звичайно...

Вона поклала медальйон назад.

Але за дві хвилини почула звук.

Клац.

Медальйон сам відкрився.

Годинник показував:

00:00.

Ніка завмерла.

Усередині не було фотографії.

Там була маленька чорна пляма.

Вона почала рухатися.

Спочатку повільно.

Потім швидше.

Наче чорнило ожило.

І сформувало слово:

«ПОВЕРНИСЯ».

Ніка відступила.

— Куди?

Світло на горищі згасло.

У темряві почувся жіночий голос:

— У ліс.

Ніка різко обернулася.

На іншому кінці горища стояла дівчина.

Бліда.

З довгим волоссям.

Її очі були закриті.

— Хто ти?

Дівчина відкрила очі.

Вони були абсолютно чорними.

— Ти носиш те, що належало мені.

Ніка подивилася на медальйон.

— Він твій?

— Колись.

— Хто ти?

Дівчина усміхнулася.

— Та, кого місто забуло.

І зникла.

Наступного ранку Ніка знайшла на підлозі стару фотографію.

На ній стояла її бабуся.

Поруч із нею — та сама дівчина.

Ніка перевернула фотографію.

На звороті було написано:

«Еліна. 1979 рік. Не людина».

Ніка перечитала напис кілька разів.

— Не людина?

Вона пішла до сусідки.

Стара жінка жила в будинку навпроти й знала про місто більше за будь-кого.

Коли Ніка показала фотографію, жінка одразу зблідла.

— Де ти це знайшла?

— У бабусиній скриньці.

— Викинь.

— Хто така Еліна?

Сусідка довго мовчала.

— Вона була першою.

— Першою ким?

— Першою, хто відкрив двері.

— Які двері?

Жінка подивилася на ліс.

— Ті, які Марта закрила.

Ніка застигла.

— Звідки ви знаєте про Марту?

Сусідка нічого не відповіла.

Лише сказала:

— Ти вже втягнута.

Тієї ночі Ніка знову відкрила медальйон.

Цього разу всередині з'явилася карта.

На ній був позначений Чорний ліс.

І одна точка.

Ніка взяла куртку.

Вона знала, що не повинна туди йти.

Але медальйон уже не давав їй спокою.

Коли вона дісталася лісу, почався сильний туман.

Дерева здавалися вищими, ніж удень.

Ніка йшла за картою.

Нарешті вона побачила стару кам'яну арку.

За нею стояли двері.

Просто посеред лісу.

На дверях був той самий символ.

Ніка торкнулася ручки.

— Ти прийшла.

Вона обернулася.

Еліна стояла позаду.

— Ти ж сказала, що місто тебе забуло.

— Воно забуло мене.

Еліна зробила крок вперед.

— Але я пам'ятаю місто.

— Чого ти хочеш?

— Повернути те, що мені належить.

— Медальйон?

Еліна похитала головою.

— Темне місто.

Ніка відступила.

— Ти хочеш відкрити двері?

— Ні.

Еліна усміхнулася.

— Я хочу, щоб вони більше ніколи не закривалися.

Раптом земля під ногами Ніки здригнулася.

Двері почали відкриватися самі.

За ними не було кімнати.

Там була темрява.

Безкрайня.

І з неї почувся шепіт сотень голосів.

Ніка стиснула медальйон.

— Що там?

Еліна відповіла:

— Те, що чекало сорок сім років.

Двері відкрилися ширше.

А в темряві з'явилися два червоні очі.

Ніка зрозуміла:

Еліна привела її сюди не для того, щоб відкрити двері.

Вона привела її, щоб Ніка сама стала ключем.

Двері раптом зачинилися.

Медальйон розколовся навпіл.

Еліна зникла.

А Ніка залишилася сама.

Вона подивилася на свої руки.

На долоні з'явився чорний знак.

Три переплетені кола.

І десь у лісі пролунав голос:

— Тепер ти наступна хранителька.

Ніка підняла голову.

Попереду стояв незнайомий хлопець із золотими очима.

— Хто ти?

Він усміхнувся.

— Той, хто знає, як зняти з тебе цей знак.

Ніка не знала, чи можна йому довіряти.

Але вперше за всю ніч вона відчула, що більше не сама.

І далеко в Темному місті почав бити старий годинник.

Одна година ночі.

Ще одна історія закінчилася.

Але таємниця тільки починалася.