гл 50

L

Дракон летів над своєю Новою Землею, і не впізнавав її. Спалені села, по дорогах натикані стовпи з шапками та чоботами, перелякані люди, що ховаються в будинках, побачивши тінь драка. Багато поселень огороджено високими стінами, на яких стояли вартові, де з перевертнів чи вампірів, де людські. Деякі селища зустрічали Горинича радісно, ​​але у всіх було питання: «Де ти пропадав, Змію, коли нам було важко?» Гірко стало дракону, боляче за те, що не зміг він уберегти цю Землю від напасті сірих. Пам'ять почала показувати йому картини Старої Землі, де було те саме саме, тільки тисячу років тому, та сама ненависть, що поширювалася людьми, одягненими в ряси, та сама недовіра один до одного, кров, що проливається ім'ям розіп'ятого.

Соромно стало Змію, за його маленьке особисте щастя, в яке він поринув з головою, забувши про свої обов'язки. Летів драк, і тяжко в нього було на душі, він розумів, що повинен щось робити, але сам він міг мало, незважаючи на майже всесильність. Головною цінністю він завжди проголошував свободу волі людей, він лише допомагав їм реалізовувати своє право, а як вони розпоряджалися їм, це було їх особисте, у яке дракон не вважав себе в праві втручатися.

Внизу промайнуло село, де мавки з лісовиками працювали над будівництвом великої стіни, гноми орудували в кузнях, навчаючи людей нових прийомів роботи. Через вали виднілися турелі зенітних установок.

- Що тут відбувається? - Дракон, піднявши хмару пилу, приземлився на будмайданчик.

- Змій! – радісний вигук сотень людей та представників народу, буквально оглушив драка. - ми переможемо!!!

- Кого, що тут за війна готується?

Перед драконом став один із перевертнів.

- Розумієш, тут якісь почали приходити з-за завіси, в них зброя вогнепальна, літаки, Джан каже – треба чекати на танки, ось, готуємось зустрічати.

- Так, - Горинич обдививсь навколо, - тож, хто це, вони?

- Дик чуєш,- до розмови втрутився один зі старих лісовиків, схоже, що він знав трохи більше, ніж молодий вовкулака, - люди земної північної імперії, кажуть, що їх якийсь там архіпастир на це спонукав. Не знаю, Змій, не подобається мені це, схоже на те, що відбувалося на Старій Землі, тільки зараз у цього стада вже зброя посильніша буде, чи не варто нам готуватися до нового переселення?

- Не знаю, друже, не відаю, давно мене тут не було, спершу треба все побачити, хоча я вже побачив чимало. – драк похилив голову, обтяжену думками. Старі спогади почали підніматись з глибини його пам’яті, картини боїв на Старій Землі, де люди йшли проти духів, а за ними вже тоді стояла сіра імла, що штовхала людей на дії, які не можна назвати не людськими, не звірячими. Страшні були часи, та свобода волі людини була понад усе. Задумався старий дракон, а чи не правий був Сфінкс, критикуючи його за цю свободу, що він дав людині. Та вже зробленого, не переробиш, Кон повинен виконуватись, а основа Кону – свобода волі людини є головною частиною, навіть, якщо ця свобода шкодить самій людині. Та молоде ще людство, це дракони сприймали, як хворобу зростання…. А бачиш, за цією хворобою ховається якась сила, що навіть за дракона сильніша. Нічого не сказав дракон людям та духам, розправив крила, і, піднявши куряву, зірвався у повітря.

- Йо-хо ! Ще подивимось! – донеслось до оборонців з неба,- тримайтеся!

Горинич вирішив не чекати на повноцінне вторгнення, а самому «навідатись» до першооснови цієї війни, і разом розібратись з усіма негараздами. Змигнувши в повітрі, дракон хотів телепортуватись на Стару Землю, але…. Міцна, пружна стіна сірої імли оточила дракона, як він не борсався, не було тут відчуття простору, ні верху ні низу, навколишня пружна сірість пульсувала і штовхала драка, кудись. Сильний хлопок і дракон опинився у відкритому просторі серед мерехтливих зірок. Стара Земля висіла в нього під ногами, оповита сірим серпанком, крізь який неможливо було навіть розгледіти риси континентів. Другий раз драк намагався пробитись на Землю, але м’яка, але міцна стіна перешкодила цій спробі, тонкі мацаки вийшли зі стіни, і почали рухатися до драка. Вогонь з пащі Горинича обійшов мацаки стороною, перетворившись з помаранчевого на темно-синій, і, якийсь, навіть на вигляд, холодний. Перший мацак доторкнувся до драконячої шкіри, від цього дотику драка обпекло, наче пекельним вогнем, луска на цьому місці випарувалася відкривши тіло драка.  В голові знов прозвучав голос, що не мав ні емоції ні статі: « слабый ты для меня, червяк», вмить космос навколо дракона розмився, зірки перетворилися на яскраві риски і він побачив під собою свою улюблену Галактику, що звивалася спіралями, деякі з них були повністю укриті сірою імлою, деякі ще вільні від неї. Озирнувшись довкола, драк побачив масу інших галактик, кожна з яких була укрита сірим.

-Узри величие меня, червяк, я снисхожу до твого мелкого разумения, дабы ты ужаснулся величию Бога –останнє слово голос вимовив так, нібито воно було з великої літери. –ты мелочь, несущественная мелочь, а я вюду, я есть всё, и я ем всё, тебя же буду есть на десерт.

Було зрозуміло, що голос сприймав дракона просто, як ще одне з багатьох творінь Всесвіту, яке можна підкорити. Давно Горинич не приймав своєї справжньої подоби, і зараз, здавалося б, саме настав час, показати Сірому, хто він є, та щось всередині драконової душі застерегло його від цього кроку. Нібито щось мало статись гірше за те, що вже є, якщо Горинич дасть собі волю. Тому він, не став перетворюватись, а скориставсь знаннями, які отримав від попередніх сутичок, він відкрив себе, і почав всотувати енергію сірого, пропускаючи її крізь себе, модифікуючи її на творення нових світів та галактик, як це він робив, творячи цей Всесвіт.