гл 41-49

XLI

- И вот, истину говорю я вам, что хотел этот Иван, для люда живущего славы и добра. Но пошёл он супротив Змея Огненного, подговаривал он людей не носить ему дани, не слать девушек своих на поруганье…

- Так  ніхто Змію нічого не надсилає. – з натовпу слухачів пролунав глузливий голос.

- А ти не хочеш слухати казку, то й не слухай. Кажуть тобі, що це було дуже давно, розказуй, ​​добра людина. — Інший голос обірвав сперечаючогося і повернувся до бородатого чоловіка, одягненого бідно, але охайно, що примостився на призьбі, перед селом. Цей чоловік, години дві чи три як прийшов у селище, мовчки сів на призьбі, на очах у всіх, і, розкривши якусь книгу, почав зосереджено читати. Жива міміка цієї людини привернула до неї увагу та інтерес. Село було далеко, як-то кажуть: у чорта на дупі, довкола стояли вікові ліси та болота і зв'язку з іншими селищами майже не було. Тому поява нової людини була сприйнята з інтересом. Спочатку один, потім другий, підсідали до людини, віталися, розпитували про життя, з цікавістю косячись на книжку, що була написана не знайомими чертами і рєзами, а по-іншому. Коли довкола зібралася достатня кількість людей, хтось запитав про книгу. Людина захоплено повідомила, що розповідається в ній про чудову людину, що подолала дракона, сама загинула, але змусила Змія пошкодувати про свою смерть так сильно, що дракон йому, мертвому, скорився. Селяни знали про Горинича, але бачили його лише в небі, і то коли він пролітав повз. Тому жваво зацікавилися оповіданням бороданя. На численні прохання прочитати, що там написано, людина відповіла, що ця книга написана особливим «священним» шрифтом, і мало хто його знає, тому що вона дуже давня, а так добре збереглася саме тому, що вона «священна». Мало хто зрозумів з його оповідання, але цікавість від цього розгорілася ще більше. І ніхто не побачив, що дрібним шрифтом на книзі надруковано, що видано її у Нью-Йорку минулого року.

-И вот вышед Иван на Змея с мечом кованным в небесной кузнице, и вызвал его на бой смертный, дабы принудить Змея отказаться от дани золотом и людьми. И бились они день и ещё ночь, то Иван Змея уже почти одолеет, то Змей Ивана. Тут исхитрился Змей, на дело нечестное, а пред сим боем, сговорились они, чародейства не вершить, биться честно, так вот Змей, чары навёл на Ивана, и стал Иван видеть не одного Змея, а нескольких. И вот исхитрился Змей, да и выбил меч сверкающий из рук Ивана, да и проглотил он его вместе с сапогами, да шапкою!

Місцеві, напружено слухаючи розповідь прибульця, навіть здригнулися від цієї частини оповідання, мимоволі кожен подивився на свої чоботи, торкнувся рукою шапки.

- Дідусю, а нам казали, що Змій тільки поганих їсть! – хлопець проштовхався перед усіма, і слухав бороданя з широко розплющеними очима.

- Это теперь Змей такой, его гложет память про Ивана, ведь с тех пор, больше никого так не называли, ведь правда? Ведь нет никого, кого бы вы знали под таким именем?- Чоловік з прищуром подивився на натовп.

- А й справді, немає Іванов серед нас! – відповів прибульцеві голос із натовпу, і всі згідно закивали головами. Прибулець досить кивнув головою.

- А Иван, сидя внутри Змея, хоть и мёртвый, но нерастворимый, мешает Змею больше зло чинить! Он был послан Вышним, дабы образумить Змея, он принёс себя в жертву, по воле Вышнего, дабы вы могли радостно жить на этой Земле! – старий молодо підхопився і нахилившись до своїх ніг торкнувся чобіт, а потім і голови, наче поправляючи шапку. – Вот с тех пор и почитаем мы память Ивана, избавившего нас от власти Змея! И Змей уже не властен над теми, кто память Ивана почитает!..

Бородань знову зробив цей дивний жест, склав книгу і мовчки пішов геть від селища. Ще довго в селищі розмов було про його розповідь. Люди, які звикли до того, що всі говорили лише правду, анітрохи не засумнівалися у словах прибульця. Трохи пізніше, від іншого прибульця, вони почули таку ж історію, і той, другий, подарував багатьом із них значок: меч поламаний і зуб дракона, зроблені вони були з невідомого металу, що його вогонь багаття обтікав. А ще пізніше, вмовили вони третього прибульця, залишитися в них у селі, хату йому збудували і будинок, куди все село сходилося, вшанувати пам'ять невідомого Івана, послухати слова зі «священної» книги, подивитись на літери «священні»…І таких прибульців по всій Новій Землі багато з'явилося, ходили вони від села до села і розповідали про Івана – заступника. Хто кликав їх до себе, хто ні, але тих, хто кликав, ставало дедалі більше. Чомусь, не любили, тих хто кликав до себе оповідачів ні лісовики, ні дідухи. Пояснити причину не могли, проте, не любили. Як побачать значок, відразу попрощатися поспішають. Прибульці пояснювали це тим, що природних духів теж совість тягне за смерть Івана, адже вони на боці дракона…

*****

Барложка був дуже малий на зріст і ходив, перевалюючись, як ведмідь після зимової сплячки, щойно виповз із барлоги, за це його так і прозвали. До того ж він був весь покритий ластовинням, та так, що багато якого з нього, тіснячись, липнули один до одного. Він був не гарний, ні за якими мірками, тому дівчата цуралися його на сільських танцях, обминали його своєю увагою, від чого Барложка страшенно страждав.

- Ну, таки Ви приятный молодой человек, и местные таки просто не видят в Вас много хорошего. А и правда, Вы одеваетесь как все, тут таки, Ви сильно проигрываете перед своими друзьями! – людина середнього віку вилася навколо Барложки, тримаючи його за ґудзик сорочки. – Я Вам таки скажу: надо Вам выделяться из общего этого сборища!