глави 11-20

XI

- Ти ось що, ти нас не ображай, чашу-то, візьми. – Оберон та кілька гномів уранці вийшли проводити дракона на виступ скелі перед входом до їх поселення.

- Дякую, - Горинич любив цей маленький народ і знав їхню традицію робити подарунки своїм гостям. Один із гномів витяг з мішка чашу, яку вчора подавали до столу. Дракон з поклоном прийняв її, відкрив портал до себе додому і поставив її поряд з масою інших гном’ячих дарунків, що за тисячоліття склали пристойну колекцію. Гноми побачили, як дбайливо зберігає драк їхні подарунки, і залишилися дуже задоволені.

- Дякую вам, друзі - ще раз сказав дракон, розправив крила і злетів у повітря. - ЙОХОООООООО!!!! Успіхів! - Долинуло до гномів з небес.

- І тобі того ж! - Гноми розгорнулися і пішли в скелю, кожен займатися своєю справою, довгі прощання та пишні промови гноми не любили, вони вважали, що пустопорожня балаканина відволікає мислячих істот від продуктивної діяльності, тому, для стороннього глядача, який не знайомий з ними, могло здатись, що гноми – народ неввічливий, чи, навіть грубий.

Дракон перелетів гори і одразу стало набагато тепліше, південний вітер приніс запах розжареного піску та пряннощів. Сіркошкірі воліли селитися у спекотному кліматі. Земля під Гориничем сильно змінилася. З'явилося безліч піщаних залисин, де нічого не росло, сині люстерка невеликих прісних озер були облямовані пальмами і місцевими гігантськими злаками, що могли в собі приховати слона. На обрії блиснула золотом якась будова. Драк вирішив, що саме там зможе знайти відповіді на деякі зі своїх запитань, та й попрямував до нього.

Від будівлі, у бік дракона бризнув феєрверк різнокольорових кульок і паперових зміїв. Дракон озирнувся, з висоти було видно один великий будинок. Дах будинку був критий золотом, і маса дрібних, глинобитних будиночків, що облямувала цей палац. Усередині палацу був майданчик, на який дракон міг приземлитися. Навколо нього, під навісом, юрмилися люди.

Піднімаючи хмару пилу, Горинич сів.

- О Великий Змей, привет тебе от недостойных твоих подданных, что падают ниц перед твоей ослепительной красотой и мудростью!- перед носом дракона виявилася зігнута спина, обтягнута дорогим шовковим халатом. – Мы готовы служить тебе верой и правдой, как служили наши предки, только прикажи, и всё, чем мы владеем, будет в твоём распоряжении! О Златоспинный! Твоя мудрость летит впереди тебя, опережая само время, а твоя мысль… - мова спини в халаті була обірвана драконом.

- Припини! І тобі привіт, халате, але я волію розмовляти з людиною! Ти ж, мабуть, чув, що я не люблю лестощів і чую брехню! - Гор був роздратований потоками лестощів і приниженості, що зустріли його тут.

Спина розігнулася і виявилася старим у великій шовковій чалмі, увитій нитками перлів, на величезному, обтягнутому шовком животі лежало кілька кілограм золотих прикрас, а в бороду старого були вплетені золоті нитки з нанизаними на них дорогоцінними каменями, під золотими перстнями різного калібру не було видно пальців, та, судячи з розмірів перснів,пальці були товстезні.

- Хто ти, гора прикрас? - Драк скептично оглянув цей зразок людської породи.

- Я, недостойный твоей мудрости, калиф этого жалкого места, о Величайший из Великих!  - Каліф знову зробив спробу впасти на коліна.

- Стій, як стоїш! Ім'я маєш?

- Да, Золотоносный, да будет тебе ведомо, о Мудрейший из Мудрых, что меня тут зовут калиф Аль Бурунди, по имени сего недостойного твоего внимания селения!  - Каліф знову спробував ткнутися в землю чолом, від чого прикраси на ньому задзеленчали, як дзвоники на стаді баранів.

Озирнувшись, Горинич побачив, що всі, хто був навколо майданчика, стоять на колінах, уткнувшись обличчям у пилюку.

- Так, підніміться всі, не люблю я цього! - дракон все більше дратувався через показне раболепство.

-  Слушаемся и повинуемся! - Відповів йому хор голосів. Люди розпрямилися, і дракон побачив десятки облич, що перелякано дивились то на дракона, то на каліфа, явно не розуміючи, кого треба боятися більше.

Каліф теж випростався, важко крекчучи, та спираючись на руки двох людей, що підбігли до нього, та, повсякчас присідаючи, підтримали його за лікті.

- Не желает ли Затмевающий Солнце, пройти в зал, отведать нашу скромную еду и усладить свой слух танцами и песнями недостойных его внимания одалисок?

Драк мовчки кивнув головою, що зробиш із цими людьми? Він підкорився своїй долі бути втопленим у показній, принизливій  гостинності, обернувся на людину і махнув рукою.

-Веди, каліф.

Рабськи присідаючи і щохвилини кланяючись, каліф супроводив дракона в бенкетний зал. Тут же, обернувшись до оточуючих, тоном, що змінилися до невпізнання, начальницьким голосом пророкотав:

- Начинайте!

Така швидка зміна тону розсмішила драка. Зала була сліпучою. Стіни, складені зі світлого мармуру були прикрашені алебастровими арабесками, капітелі колон покриті золотом, ноги потопали в шикарних килимах, на стінах висіли шовкові гобелени, де зображувався той самий каліф, що кидає додолу різних чудовиськ. Що розвеселило Горинича найбільше, так це гобелен, де зображений цей дрібний чоловічок, що перемагає дракона.

- І де ж це ти стільки подвигів здійснив? - засміявся драк.