гл. 7-10

Горинич прокинувся з першими променями сонця, рани та порізи позаростали, почував він себе чудово. Рослини, що обплели дракона, виконавши своє завдання, осипались. Драк потягнувся до хрускоту суглобів, розправив крила. Відблиск від золотої луски дракона осяяв усе довкола. Від цього світла стрепенулися і заспівали птахи, зашелестіло листя біля дерев, що почали скидувати з себе сіру машкару, розпрямлятись і зеленіти тягнучись новими паростками до сонця. Почався новий день. Світло, навскоси прорізає своїми променями хащі оживачого лісу, ось воно торкнулося сім'ї ведмедів, що вирішили повернутися у своє старе лігво. Ведмедиця, опасливо поглядаючи на дракона, що піднявся розправляючи крила, підганяла ведмежат лапами, намагаючись бути постійно між дитинчатами та великим золотим драконом. Старий ведмідь самець, для порядку, прогарчав напівпривітання, напівзагрозу у бік дракона і пішов розривати землю навколо лігва. Життя налагоджувалося на звільненій території. Горинич озирнувся, змахнув величезними золотими крилами і піднявся у повітря.

- ЙОООХОООООООО! Як же я люблю літати! – дракон зробив коло над зарослими рослинами місцем, де був замок хрестатих, ліани та кущі старанно покривали та руйнували вороже каміння, дроблячи його на пил, драк посміхнувся та полетів оглядати свої землі.

Там, де падала тінь дракона, життя прискорювалося і активізувалося, черв'яки активніше розпушували землю, мавки та лісовики прибирали свої території від опалого листя і всякого сміття, повітрулі та дідухи працювали над полями, даючи можливість людям збирати більш гарний та пишний врожай. Загалом, життя текло своєю чергою, і дракон був задоволений. Він подумав, що сьогодні хороший день, спокійний, і на нього чекає гарний відпочинок у таверні.

Пролітаючи над черговим полем, він побачив череду диких овець, що паслися в лісочку, і вирішив, що настав час перекусити. Спікірувавши на череду овець, він на льоту підхопив пащею вівцю, що трохи затрималась на місці, і, злегка розкусивши її, проковтнув цілком. Свіжа овеча кров і м'ясо наповнили дракона новою силою, і він від надлишку життєвої енергії злетів вище хмар.

- ЙООООХОООООООО! - Пролунав з небес радісний клич дракона - благословляю вас, все живе!

Горинич милувався хмарами, що пливли під його крилами, виблискуючи в променях сонця. Земля під ним повільно оберталася, підставляючи сонцю свої пишні поля та зелені ліси. Річки сяяли розплавленим сріблом, деінде, на берегах річок, вільно розміщувалися людські поселення, побудовані так, щоб свіже повітря обдувало їх з усіх боків, та провітрювало всі подвір’я. Ця планета не знала зміни пір року, тому тут не було потреби будувати теплі будинки. А оскільки тут не було ворогів, за винятком місіонерів нібито від імені Розіп'ятого, що поки що слабо проникали сюди, то в будинках були великі, широко відчинені вікна, вигляд з яких радував око

Чим не рай? - подумав дракон, - і що людям не вистачає? Чому вони йдуть на поводу у чорноризців? Однак день був чудовий, і такі думки Горинич відігнав від себе. Буде потреба - подумаємо про це, а зараз він просто насолоджувався життям і польотом.

Вирішивши, що на сьогодні, він досить зробив роботи, Горинич повернув на захід, прямуючи в таверну. Часу було достатньо, телепортуватися не мало сенсу, і дракон, вільно розпластавши крила ковзав по повітряних потоках у бік нічної тіні, що набігала на його Нову Землю.

Ось уже сонце почало опускатися все нижче, майже горизонтальні промені його висвітлювали дракона, що ширяє, кидаючи золоті відблиски на землю і в небо. Драк побачив озеро, що парувало від діючого в його глибині гейзера, склав крила і, як золота стріла врізався у водну гладь, піднявши величезний фонтан бризок, що переливались у світлі заходу сонця всіма кольорами веселки.

– Як добре жити!

- Тихіше ти! Башибузук, ти мені всю рибу сполохаєш! - Стара русалка спливла поряд з драком, - старий, старий, а поводиться як маленький! – русалка докірливо похитала головою, пливучи поруч із драконом, що розпластався на воді.

- Ліро, ти не уявляєш, як добре! Так і хочеться бути молодим, забути всі турботи і просто радіти життю! - Драк підхопив русалку і закрутив її у вирі з сонячних зайчиків. Та заверещала від швидкості обертання та енергії дракона, що вливалася до неї.

- Гаразд, Ліро, хазяйнуй, я далі полетів, на мене друзі чекають! - Дракон розправив крила і піднявся над водою, стрімко набираючи висоту.

- ЙОООХООООО! БЛАГОСЛОВЛЯЮ! – пролунало з небес.

Сонце сідало. Дракон підлетів до старовинного лісу і спікірував на майданчик перед таверною.

- Гей! Є хто живий ? – Горинич увійшов у таверну, восьминіг радісно привітав гостя, покрившись, від передчуття гулянки, помаранчевими плямами.

Дракон підійшов до свого улюбленого місця біля каміна, дмухнув у нього. В каміні загуло полум'я.

- Відро вогненебезпечного, спершу, - розпорядився драк.

Замовлене попливло до нього у здоровезній діжці, що похитувалась у повітрі, як невеличкий човник на хвилях, які геть не було видно. Спіймавши пійло в повітрі, дракон із задоволенням поринув у діжку із пивом, гучно ковтаючи напій, та випускаючи дим з вух, що стовбичили над діжкою.

 -Всім драсті - двері відчинилися, і на порозі з'явився Кат, вигляд його був злегка пошарпаний, але задоволений.

-О! Привіт ловеласу! – Горинич махнув лапою, запрошуючи перевертня приєднатися.